Становище польського народу на тлі ситуації в Європі

Після третього поділу Речі Посполитої Польська держава припинила існування, а землі, що входили до цієї могутньої в минулому європейської країни, були включені до складу трьох імперій - Пруссії, Австрії та Росії. З держави, яка в середині XVIII ст. обіймала 725 тис кв.км і мала 12,2 млн. мешканців, внаслідок трьох поділів найбільше припало Росії- 62 % території і 45 % населення (462 тис кв.км і 5,5 млн.осіб), Пруссії -відповідно 20 % і 23 % (141 тис кв.км і 2,6 млн.осіб), Австрії - 18 % і 32 % (130 тис кв.км і 4,2 млн.осіб). Практичні питання, пов'язані з ліквідацією Речі Посполитої і взаєминами держав-агресорів, регулювувала петербурзька конвенція від 26 січня 1797 p., таємна стаття якої зобов'язувала кожну з цих держав дбати про те, щоб назва "Польща" ніколи більше не з'явилася. На приєднаних до Росії, Пруссії та Австрії територіях майже відразу було запроваджено закони, мову, адміністрацію, податки, обов'язки громадян, які діяли у цих державах.

Повний розпад держави з багатовіковими традиціями і міжнародним авторитетом, якою була Річ Посполита, мав великий резонанс як на континенті, так і в польському суспільстві. На міжнародній арені виникло "польське питання", пов'язане зі спорами держав-агресорів щодо окремих теренів колишньої Речі Посполитої, а також із суперечностями між революційною Францією і напівфеодальними монархіями Європи, котрі прагнули диктувати європейським народам засади устрою і зразки устрою.

Відсутність власної держави відчули усі верстви польського суспільства; вони були змушені пристосовуватися до нових порядків, відмінних від тих, які панували в Речі Посполитій. Населення багатонаціональної Польської держави зіткнулося з державними апаратами бюрократичних абсолютних монархій, які не визнавали засад станової шляхетської демократії, що з тим чи іншим успіхом діяла в Речі Посполитій. Найбільших втрат і утисків зазнав освічений і свідомий своїх політичних та економічних прав стан шляхти, який був позбавлений багатьох привілеїв, що ними користувався впродовж століть, зокрема, власних судів над підданими, територіального самоврядування, публічного голосу в державних справах.

Особливо гостро втрату державності відчули інтелектуальні кола шляхти, які в другій половині XVIII ст. виступали речниками проведення докорінних реформ Речі Посполитої в дусі ідей Просвітництва. Вони пережили політичну поразку, яка вплинула на їхні світоглядні орієнтири: на зміну просвітницькому оптимізму соціальної гармонії прийшов (хоча й ненадовго) песимізм розчарувань і розгубленості. На довгі десятиліття польські інтелектуальні сили занурилися в роздуми і дискусії стосовно причин занепаду Речі Посполитої й можливих шляхів її відродження.

Особливо болісно поділи Речі Посполитої позначилися на численній збіднілій і безземельній шляхті, яка втратила можливості військової або адміністративної кар'єри у власній державі і перетворилась на найбільш радикальний елемент, що прагнув зміни існуючого стану. Середня земельна шляхта здебільшого зберегла свої економічні позиції, але гостро відчула втрату політичних впливів. Менш болісними були зміни у становищі великої земельної шляхти - магнатів, щодо яких правлячі династії проводили особливу політику, намагаючись залучити їх до службйевоїм монархіям.

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

Поділи Польщі негативно відбилися на житті міст: їх населення зменшилося; внаслідок зміни кордонів і виникнення митних перешкод міське господарство переживало кризу, яка поглибилася у зв'язку із запровадженням нових правових порядків.

Після переходу під панування трьох монархій мало змінилося становище безправного селянства колишньої Речі Посполитої. Село продовжувало жити в рамках своїх традицій, вступаючи у стосунки переважно із земельним власником. Проте нові держави поширили на селянство додаткові податки і обов'язок тривалої рекрутської служби у війську (до 14 років - в Австрії і 25 років - у Росії).

У політиці держав на захоплених землях Речі Посполитої були також певні відмінності. У результаті трьох поділів Польщі до Росії відійшла найбільша частина її території, яка включала землі, населені литовцями, білорусами, українцями і поляками. Західний кордон Росії пролягав від Кам'янця Подільського на півдні, далі по р. Західний Буг, на захід від Гродно до р. Німан. Польське населення переважало лише у литовських землях, в той час як у Білорусі та Україні воно становило переважну більшість тільки серед шляхти-землевласників. Росіяни майже відразу запровадили на захоплених землях новий адміністративний устрій, поділивши їх на губернії на чолі з губернаторами і повіти (губернії: Могильовська, Полоцька, Ізяславська, Брацлавська, Віденська, Ковен-ська, Гродненська), а також ввели російське судочинство. Земельна шляхта зберегла домініальну владу над селянами. Майно учасників повстання 1794 р. під проводом Т Костюшки, а також королівські маєтки (королівщини) перейшли до рук російської знаті. У 1795 р. на захоплених землях було проведено "ревізію", за якою було визначалось оподаткування всіх "душ" чоловічої статі та повинності селян щодо двору. Якщо раніше панщина нараховувалася від селянського господарства, то тепер - від "душ". Це призвело до збільшення податків ("подушне") і повинностей. За російськими порядками ставало звичаєм зневажливе ставлення до селян як до повної власності і знаряддя праці.

У Литві і в Україні царат спирався на землевласників, якими майже повсюдно тут була польська шляхта. Після смерті Катерини II новий цар Павло І (1796-1801) проводив щодо польської шляхти більш ліберальну політику: помилував і випустив з в'язниці Т. Костюшка, інших ув'язнених учасників повстання, наблизив до двору частину польських магнатів, повернув до життя шляхетські сеймики і Литовський Статут. Було збережено польську мову в освіті. Усе це створило певною мірою сприятливі умови для розвитку польської культури. На початку панування Олександра І {\ 801 -1825) внаслідок особливого впливу на молодого царя польський магнат князь Адам Єжи Чарторийський був призначений куратором віденського наукового округу, який охоплював Литву, Білорусь і Правобережну Україну. Завдяки його втручанню, на цих теренах зміцнилися позиції польської освіти та культури, поляки стали провідним творчим елементом у науці, освіті, літературі та мистецтві. При цьому їхній вплив на українське і білоруське селянство почав зменшуватися в результаті обмежень у діяльності католицької і греко-католицької церков і переходу значної частини селян у православну віру.

Землі Речі Посполитої, які в результаті трьох її поділів відійшли під владу Пруссії, були включені у різні провінції. Захоплене Пруссією під час першого поділу (1772) Східне Помор'є стало провінцією Східна Пруссія; з північної Великопольщі утворено Наднотецький округ. Повсюдно було запроваджено новий адміністративний поділ на повіти, створено податкові інспекції, окружні суди, введено німецьку мову як урядову; церковні і королівські землі конфісковано і передано у державну власність. Землі Великопольщі, що перейшли до Пруссії за другим поділом (1793), склали провінцію Південна Пруссія. Сюди були скеровані німецькі чиновники і розпочато колонізаційні процеси, перервані повстанням Т. Костюшка. Після третього поділу Польщі (1795) було здійснено новий адміністративний поділ: Південна Пруссія включала лише землі на

Історія Польщі

лівому березі Вісли; правобережжя Вісли і землі на північ від Бугу утворили нову провінцію - Новосхідну Пруссію. Південну Пруссію поділено на три департаменти (Познань, Каліш, Варшава), а Новосхідну Пруссію - на два (Плоцк і Білосток). У кожному департаменті утворено дві гілки влади - камеру і ретенство. Перша здійснювала поліційну, фіскальну і військову владу, друге - судову. На чолі нових провінцій стали "міністри" (Варшава, Плоцк). що входили до складу Генерального директорату, який урядував у Берліні. Провінції були поділені на повіти, на чолі яких стояли ландрати (земельні ради), склад яких призначався німецькою адміністрацією. Крім земель, приєднаних внаслідок поділів, поляки заселяли також Верхню (Гірську) Сілезію, частину Нижньої Сілезії, Західне Помор'є. Загалом поляки у 1800 р. становили майже половину населення Пруссії. ■ ■.,m-mw..-.

Спочатку прусський уряд намагався притягнути польську шляхту на свій бік. Але після повстання під проводом Т. Костюшки відмовився від підтримки польської шляхти, конфісковані королівські і церковні землі передав німецьким власникам. Тільки у Південній Пруссії за короткий проміжок часу німці викупили 241 маєток за 3,5 млн. талярів (без права продажу землі полякам). 1797 р. на приєднаних польських територіях було запроваджено прусське законодавство (земельне право), яке зберігало феодальну власність і становий поділ населення; право землеволодіння надавалося виключно шляхті; селянство залишалося під домініальною владою пана. Єдиним формальним послабленням цієї влади була заборона виселення селянина з землі без судового рішення, контроль за яким здійснював спеціальний урядовий чиновник. Курс на онімечення польських провінцій швидко проявився у спровадженні сюди німецьких чиновників і колоністів, обмеженні польського шкільництва і розбудові німецького, ліквідації місцевого самоврядування.

У результаті першого поділу Польщі (1772) Австрія захопила землі Малопольщі, давнього Галицько-Волинського князівства, а також невеликих сілезьких князівств -Освєнцімського і Заторського, приєднаних до Польщі ще у XV ст. Правляча династія Габсбурґів віддавна прагнула володіти цими землями, посилаючися на права угорських королів щодо спадку по Казимирі Великому. На приєднаних землях австрійський уряд утворив провінцію під назвою Королівство Галіції (Галичини) і Лодомерії (спотворене Володимири) з князівствами Освєнцімським і Заморським. При цьому східні частини королівства, власне галицькі землі, були заселені давніми мешканцями - русинами-українцями, які становили основну масу селянства, а західні - поляками. Уся Галицька провінція займала 78,5 тис. кв.км, з яких на русько-українську частину припадало 55,7 тис. кв.км. За першим австрійським переписом 1773 р. у східній частині краю проживало 1,8 млн. осіб, з них русини-українці складали 71%, поляки - 22%, євреї - 7%. Об'єднання земель, заселених поляками та русинами, в одну адміністративну одиницю давало підстави польській шляхті трактувати' Галичину як частину єдиної польської території, що насильно потрапила під чужоземне панування.

Відразу після приєднання Галичини тут було запроваджено німецьку адміністрацію: створено губернію на чолі з губернатором, який урядував у Львові, територію поділено на кілька округів, очолюваних старостами. Не зазнав істотних змін становий поділ суспільства, польська шляхта зберегла соціальні і судові привілеї, але втратила самоврядування і політичні права; селянство залишилося економічно залежним від землевласників. Створено провінціальний становий сейм у Львові, до якого входили представники магнатських родин, шляхти і духовенства, але він мав право лише складати петиції з проханнями до вищих австрійських інстанцій. До кінця XVIII ст. сейм зібрався лише декілька разів на пару днів.