Справа Польщі на заключному етапі війни

Кардинальні зміни в хід війни і польське питання внесла революція в Росії, яка наприкінці лютого - на початку березня 1917 р. повалила самодержавство й створила умови для вияву демократичних прагнень багатонаціонального населення імперії. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду, в якому більшість становили російські кадети та октябристи. Окрім уряду, великі політичні впливи мала петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, якою керували представники лівих партій (есерів, меншовиків, більшовиків). Остання була ініціатором демократизації порядків у державі. 27 березня 1917 р. петроградська Рада ухвалила рішення про право польського народу на самовизначення і створення незалежної держави. 29 березня Тимчасовий уряд оголосив відозву до поляків, в якій підтримав ідею створення незалежної Польщі на всіх теренах, де вони становлять більшість населення, але із застереженням про майбутній воєнно-політичний союз Польщі з Росією, який є "оборонним валом проти натиску центральних держав на слов'янські народи". Справа кордонів Польщі відкладалася до часу скликання всеросійських Установчих зборів.

У Росії на той час перебувало понад 3.млн. поляків. Більшість їх підтримала революцію, сподіваючися свободи для народів Росії і незалежності для Польщі. Події в Росії призвели до зміни політичних орієнтацій поляків. Втратили позиції ендеки, які орієнтувалися на царат, зросли впливи ліберальних демократів і лівих партій, що відкрито виступили з політичними програмами соціальних реформ. Втратила сенс також орієнтація на центральні держави: демократична Росія перетворювалась у потенційного союзника поляків, прихильника радикального розв'язання польського питання. Західні країни тепер мали розв'язані руки щодо висловлювань у польській справі. Польська еміграція на Заході отримала шанс використати свої впливи в зарубіжних столицях. Тимчасовий уряд Росії 28 березня 1917 р. утворив Ліквідаційну комісію в справах Королівства Польського, яку очолив близький до кадетів Александр Лєдніцький (1866-1934); виникли десятки польських громадських організацій і товариств у Росії. Навесні 1917 р. польські частини російської армії були об'єднані в Польську стрілецьку дивізію під командуванням генерала Т. Билевського; одночасно виник Союз військових поляків, діяли організації ПОВ, ППС і СДКПіЛ. У червні 1917 р. численні польські організації скликали в Петрограді 1-й з'їзд делегатів польських військових організацій в Росії. На ньому серед 384 делегатів виникли розбіжності між представниками лівих партій, що виступали за союз з Росією й революцією, і прихильниками орієнтації на центральні держави. У підсумку перемогли прибічники створення польської армії в Росії; вони обрали Головний польський воєнний комітет ("Начполь"), який очолив хорунжий Владислав Рачкевич (1885-1947). За згодою Тимчасового уряду почалося формування I-го Польського корпусу під командуванням генерала російської армії Ю. Довбур-Мусницького (1867-1937). Корпус формувався в районі Бобруйська на основі Польської стрілецької дивізії, очищеної від революційних елементів. Наприкінці 1917 р. він нараховував 20 тис. вояків (замість запланованих 66 тис). Восени 1917 р. розпочалося формування ще двох польських корпусів на терені України (Поділля і Волинь), але справа посувалася повільно через зростання політичної нестабільності і дезінтеграції Росії.

Навесні 1917 р. активізувалися польські емігранти в країнах Західної Європи і Північної Америки. У Швейцарії, Англії, Франції та США діяли різноманітні польські громадські організації, які надавали допомогу жертвам війни, військовополоненим, підтримували ідею Польської держави. У них працювали знані польські діячі

(

Історія Польщі

Г. Сєнкевич, Е. Пільтц, Ш. Аскеназі, професор Ґ. Нарутович, піаніст І. Падеревський та ін. У США вони створили Польський центральний комітет, який провів кампанію збору підписів під зверненням до президента В. Вільсона підтримати відновлення незалежної Польщі (зібрали 600 тис. підписів). У Швейцарії група польських емігрантів за участю Г. Сєнкевича, М. Кюрі-Склодовської, 3. Любомирського утворила Генеральний комітет допомоги жертвам війни.

Активну діяльність на Заході розгорнув Р. Дмовський. Він мав зустрічі з урядовими особами Франції, Великобританії, Італії, пропагуючи ідею самостійної Польщі. У березні 1917 р. лідер ендеків скерував до керівників країн Антанти меморіал, у якому домагався згоди на створення незалежної Польщі в складі земель Галичини, Волині, Королівства Польського, Верхньої Сілезії, Познанщини, Помор'я, Вармії та Мазур, Віленщини, Ковєнщини і частини Західної Білорусі. Одною з перших на ці пропозиції відгукнулася Франція, яка планувала в майбутньому створити противагу Німеччині на сході. У червні 1917 р. французький уряд ухвалив організувати у Франції автономну польську армію з військовополонених поляків та емігрантів. Спочатку командування армії було покладене на французького генерала Л. Арчинара, а у 1918 р. її головнокомандувачем став Ю. Галлєр. "Блакитна армія" (від кольору мундирів) отримала нове озброєння і техніку; на кінець війни вона зросла до 67 тис. вояків. 15 серпня 1917 р. за ініціативою Р. Дмовського в Лозанні було створено Польський наі{іональний комітет (Комітет народови польскі, КНП), до складу якого ввійшли ендеки та реалісти. КНП, очолюваний Р. Дмовським, був визнаний країнами Антанти як представницький орган польського народу. Від того часу КНП доклав чималих зусиль, щоб переконати західних

Рис.55. Польський національний комітет у Парижі в 1918 р. Сидять зліва направо: М. Замойський, Р. Дмовський, Е. Пільтц.

політиків, що незалежна Польща з включенням до неї значної частини непольських земель Литви, Білорусі та України може стати реальним чинником стримування німецької експансії на схід, оскільки ослаблена Росія не буде спроможна запобігти цьому.

У польських дільницях. Тимчасова державна рада у Варшаві зіткнулася з сильною протидією своїй діяльності з боку німецьких та австрійських властей. Це виявилося насамперед у справі польської армії. Після тривалих зволікань німецькі та австрійські