Доісторичні цивілізації України 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Доісторичні цивілізації України



 

Зародження, безперервний розвиток та фальсифікація історії прадавньої української цивілізації

Той, хто не знає свого минулого – не може дивитися і в майбутнє. Ця загальновідома теза спонукає нас по-новому, неупереджено і без меншовартісних психологічних комплексів подивитися на глибинні шари тисячолітньої національної історії, котрі дають всі підстави пишатися потужним українським внеском в загальнолюдську цивілізаційну скарбницю планети.

В цьому зв’язку становлення ново народжуваної української державності потребує глибокого дослідження не тільки суспільно-політичних проблем сьогодення, але й та аналізу цивілізаційного поля вітчизняної історії та культури [1; 2; 5; 12; 13; 25], що мають за плечима тисячі років безперервного суспільного розвитку не тільки на території України, але й далеко за її межами.

Ця безпрецендента науково-дослідницька робота не є справою одного автора чи навіть і цілого покоління українців. Але її потрібно починати вже зараз, коли відкрилися нові сенсаційні дані археології, історії та культури прадавньої української цивілізації.

Без системного аналізу та усвідомлення цього фундаментального, тисячолітнього пласту прадавнього культурно-цивілізаційного поля України неможливо сформулювати, і тим більше – досягнути, чітких орієнтирів суспільного розвитку України в умовах проблем формування глобальної української держави та національної моделі глобального громадянського суспільства [3; 4].

Загалом, сучасна археологічна наука свідчить, що глобальна людська цивілізація почала формуватися в Європі наприкінці Великої епохи льодовиків. Якщо в оцінці початку процесу становлення сучасної людської цивілізації планети експертні висновки вчених дуже різняться (від 3.5 до 1.5 млн. років до н.е.), то в оцінці завершення цього етапу історії людства вчені в основному зійшлися на VIII тис. до н.е. [6, с.30].

 

Зародження та етапи розвитку прадавньої

Української цивілізації

Прадавня українська археологічна культура (1 млн. років до н.е.), на думку вчених, починається ще з епохи індустрії кам’яних рубил, яскравим представником якої є Королевська археологічна культура, локалізована в районі населених пунктів - Королеве (Закарпаття), Лука Врублевська і Сокіл (Прикарпаття). В цих населених пунктах люди жили і в подальші часи (мал. 1.1), живуть і нині.


Мал. 1.1. Стилизована посудина з с.Лука Врублевська ( V тис. до н.е., Прикарпаття)

 

В рамках цієї ж епохи індустрії ручних рубил (1.5 млн. – 150 тис. років до н.е.), яку археологи називають ашельською, знайдено і стародавні стоянки людей в районі Амвросіївки (мал. 1.2), Макіївки (Донеччина) та Бодраку (Крим).

 


Мал. 1.2. Вироби з обробленої кістки, знайдені в районі м. Амвросіївка (ХХ-ХІІ тис. до н.е., Донецька область)

Мал. 1.3. Вироби епохи крем’яної індустрії, знайдені на о. Хортиця ( V тис. до н.е ., Запорізька область)


Мал. 1.4. Стилізована жіноча статуетка з с. Троя нів ( V тис. до н.е ., Житомирська область – «батьківщина» бога Троян а? – В.Б.)

 

Після епохи індустрії кам’яних рубил настала епоха крем’яної індустрії (мал. 1.3), яка у археологів отримала назву - мустьє (150–40/33 тис. до н.е.). Вона знайшла свої прояви в Україні у вигляді Молодовської культури (Буковина, 65–10 тис. до н.е.), котра відома в світі зародками орнаментального гравірування на кістках мамонта, схожого на аналогічне орнаментальне гравірування на кістках мамонта Кирилівської (Київ, 23-10 тис. до н.е.) Мізинської (Чернігівщина, 23-10 тис. до н.е.) культур.


В цей же період виникають стоянки Білогірської культури: Заскельна, Старосілля, Кіїк-Коба, Чокурча, Шайтан-Коба (Крим) та мустьєрські стоянки: Іллінка (Одещина), Антонівка і Деркул (Донеччина), Кодак і Орел (Запоріжжя), Житомир (мал. 1.4) і Рихта (Житомирщина).

 

Мал. 1.5. Фрагмент антропоморфної стилізованої жіночої фігури ( V тис. до н.е., Черкаська область)

 

В епоху верхнього палеоліту (40/33 – 10 тис. до н.е.) археологи фіксують подальший розвиток Молодовської культури і появу класичних пізньопалеолітичних – Кирилівської та Мізинської археологічної культури (ХХІІІ – Х тис. до н.е.).

Своєю чергою, Кирилівську/Мізинську культуру (мал. 1.6, 1.7) виокремлюють в Подніпров’ї: с.Мізин (Чернігівщина), с.Гінці (Полтавщина), с.Добраничівка (Київщина), с.Кирилівка (м.Київ), с.Межирічі (Черкащина).

Мал. 1.6 Реконструкція житла з кісток мамонта з с.Межирічі (ХІІІ-ХІІ тис. до н.е., Черкаська область)


Мал. 1.7. Стилізовані статуетки з бивня мамонта, знайдені в с.Межирічі (ХІІІ-ХІІ тис. до н.е., Черкаська область)

 

Характеризуючи епоху пізнього палеолиту, дослідник світових цивілізацій О.Білоусько пише: „Українські пізньопалеолітичні об’єкти домобудування і зразки образотворчого мистецтва не мають аналогів у світі” [6, с.52]. Це підтверджуються розкопами та аналітичними висновками таких авторитетних археологів, як С.Бібіков, І.Шовкопляс та ін. з Інституту археології НАН України, що грунтовно дослідили вказані вище доісторичні стоянки на території України [7; 26].

Наприклад, Мізинська археологічна культура вперше в історії людства створила зразки знаменитого мізинського орнаменту (з мотивами меандру), унікальні стилізовані жіночі статуетки (мізинські „жінки-птахи”) та перший в світі музичний ансамбль (з ударних інструментів, виготовлених з кісток мамонта).

А макіївське кам’яне знаряддя (створене в ашельську добу на території Донеччини), на думку вчених, є набагато досконалішим за формою і технікою обробки, ніж відповідні аналоги з інших європейських регіонів (Гейдельберг, Ле-Валлоне, Вертешсьолош, Петралоне) [6, с.42].

В подальшому, на останніх етапах існування Молодовської культури виникають такі пізньопалеолітичні поселення як Кирилівка (Київ), Мізин (Чернігівщина), Кам’яна Могила, Кайстрова Балка (Запоріжжя), Аккаржа (Одещина), Анетівка (Миколаївщина), Сюрень (Крим), Радомишль і Липа (Житомирщина) та ін.

За висновками археологів В.Даниленка, Б.Михайлова, Ю.Шилова, сходознавця А.Кифішина в сотоподібних печерах Шу-Нун/Кам’яної Могили протягом тисячоліть концентрувалась мудрість палеоєвропейських мисливців і збирачів, а згодом – індоєвропейських землеробів і скотарів [12; 13; 16].

Ця пам’ятка містить сотні зображень людей, тварин, магічних символів і знаків, починаючи від верхнього палеоліту (ХV тис. до н.е.) і закінчуючи кінцем бронзового віку (II тис. до н.е.).

Мезолітична епоха (ІХ – VII тис. до н.е.) в історії України відзначилася більш ніж 400 археологічними пам’ятками, розташованими по всій території України (Північне Причорномор’я, Приазов’я, Донбас, Придніпров’я, Крим, Подністров’я та Прикарпаття).

Як пише О.Білоусько: „Українські мезолітичні пам’ятки сформувалися на місцевій основі (в результаті розселення пізньопалеолітичних єдностей) і, у свою чергу, стали базою для культур наступного періоду – неоліту” [6, с.62].

Неолітична епоха (VI – II тис. до н.е.) української історії представлена Дунайською (лінійно-стрічкової кераміки), Бузько-Дністровською, Дніпро- Донецькою і Сурсько-Дніпровською археологічними культурами, які можуть бути об’єднані в рамках Трипільської цивілізації України (мал. 1.4, 1.5, 1.8).

 


Мал. 1.8. Посудина неолітичної доби, знайдена на території України ( V тис. до н.е., Київська область)

 

Особливе значення тут має Бузько-Дністровська культура (VI – V тис. до н.е.), котра, на думку багатьох вчених, є одним із базових компонентів формування Трипільської цивілізації України, якій вона передала комплекс суспільно-політичних, соціально-економічних, духовних та етно-культурних цінностей і традицій.

Відомий археолог Л.Клочко в цьому зв’язку зауважує: «Землі Середньої Наддніпрянщини в усі часи були густо заселені. Завдяки археологічним дослідженням встановлено, що культурний розвиток на цій території був безперервним від епохи пізньої бронзи до ранньослов’янського часу» [17, с.64].

Про це, між іншим, свідчить і наявність на території України найтовщого на планеті шару чорнозему [11] - на відміну від Північної Європи, Росії та Північної Америки, де останній льодовик поступово відступив лише у Х-ІХ тис. до н.е. [12; 13; 15; 18].

Про безперервність української цивілізації пише і археолог Я.Баран: «...На території України з найдавніших часів безліч разів з’являлися і гинули протодержавні об’єднання, аж поки не утворилась перша держава – Київська Русь» [1, с.83].

Ми можемо сперечатися з цим дослідником лише в останній частині його фрази – щодо Русі, як першої держави. А як, наприклад, бути з державою антів – Ант в ар ією? Чи могла існувати без суспільних інститутів держави Трипільська цивілізація, яка мала сотні міст з населенням в десятки тисяч людей?..

З іншим висновком Я.Барана не можна не погодитися: з найдавніших часів на території України існувало багато держав. І ці традиції державотворчої самоорганізації предків українців не могли не вплинути на безперервний характер розвитку української цивілізації.

Таким чином, маючи переконливу фактологічну базу археологічної, історичної, культурологічної, теологічної, палеогеологічної та генетичної наук, ми можемо стверджувати, що життя в Україні з самого початку його виникнення більше 1 млн. років тому (а, може, й раніше?) ніколи не переривалося.

Її населення нікуди не зникало, хоча і змішувалося з прийдешніми етносами. Воно активно переймало культурні надбання своїх сусідів і часто-густо й саме вирушало за обрій, повертаючись час від часу зі своїх далеких діаспор на українську прабатьківщину.

А, якщо населення сучасної України (принаймні його ядро) жило тут споконвіку і цей процес ніколи не переривався, вельми логічним і переконливим є й висновок, що сучасні українці є „консолідованими” нащадками тих народів і культур, що проживали на території України з доісторичних часів.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 348; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.234.62 (0.013 с.)