ЗМІ державою треба оголосити злочином

 

2014-ий рік явив світові новий продукт міждержавних протистоянь – гібридну війну. Це не традиційне вогневе протиборство з класичними фронтами і лініями оборони. А захоплення чужих територій з обов’язковим інформаційним підкоренням собі місцевого електорату. Обробка мізків, результатом якої є прагнення агресора будь-що постати в образі рятівника-миротворця. Іншими словами, гібридна війна, це дві війни одночасно. Гаряча – з пострілами, смертями, знищенням інфраструктури та економіки на облюбованій окупантами території, і друга – з комунікативним підкоренням електорату. Закабалення свідомості людей.

Що тут стоїть на першому місці, а що слідує за ним – не завжди має логічний порядок і пріоритет. Але в цілому інформаційна війна має затяжний, наступальний і нищівний характер. Це яскраво продемонстрували кремлівські телевізійні канали, які на повну потужність вели і без упину ведуть мозковий обстріл України. Починаючи з двадцятих чисел лютого включно по 3 вересня 2014-го він був надзвичайно інтенсивний, насичений, нищівний. На ряді російських телевізійних мовників Україна, бачення її специфічних проблем крізь московітське загарбницьке сито займала 99 відсотків ефірного часу. Могло навіть скластися враження, що Росії, з її майже 140-мільйонним населенням фактично більше не існує, всю свідомість від Москви і до окраїн заполонила тема пост Майдану. Однак з 4-го вересня, начебто хто в Кремлі виключив рубильник: на телеканалах пропагандистських глашатаїв московітів – Лайф Ньюс, «Росія», ГРТ, НТВ, ТВЦ, РЕН ТВ, П’ятому, RT (Russia Today) київську владу перестали називати «хунтою». Яскравий факт і доказ так званої російської «керованої інформаційної демократії».

Пояснення незабаром з’явилося на Інтернет ресурсі «Спутник и погром». (Так дивно називається інтернет-сайт якогось Єгора Просвірніна, позиціонується як інформаційний ресурс російських націоналістів. Дотримується різко антирадянських і опозиційних стосовно нинішньої російської влади поглядів. Назва сайту побудовано як поєднання двох російських слів, які без перекладу увійшли до багатьох мов світу - «супутник» і «погром».) Отож саме тут депутат-демократ московітської Держдуми Дмітрій Гудков пояснив: надійшла вказівка, за нашими мірками – «темник» з Кремля, який забороняв надалі президента України Петра Порошенка називати "злочинцем", київську владу «хунтою», а колишнього головного військового керівника терористів Ігоря Гиркин взагалі демонструвати на екранах. Також рекомендувалося уникати цих дивних назв "Донецька народна республіка" і "Луганська народна республіка" – натомість говорити "Донецька область" та "Луганська область". Вірнопіддане керівництво московських телеканалів, зрозуміло, тут же взяло під козирок, приступило до виконання розпорядження.

Не секрет, що саме в перших числах вересня 2014-го розпочалися таємні телефонні спілкування поміж Владімір Путіним і Петром Порошенком. І я цим хочу підкреслити те незаперечне явище, що витоки кремлівського «темника» йдуть саме звідси, від скритного воркування двох керівників держав. Відтак виходить, що за пониження градусу інформаційної війни Україні довелося чимось поступитися чи навіть заплатити. Але чим? Перемир’ям з терористами, згодою на формування на території Донбасу бандитського анклаву імені гереушника Гіркіна-Стрєлкова, прийняттям через фальшування з парламентським табло системи «Рада» недолугого закону про якийсь особливий статус окремих регіонів Донеччини й Луганщини? Відповідь на ці болючі питання знає лише одна людина – Петро Порошенко. І їй все одно колись доведеться відкрити цю неприємну таїну.

Війна на українському Донбасі явила світові новий формат протиборства – з масовим одурманюванням населення. Я особливо підкреслюю на значенні останнього слова. Кремлівська пропаганда за об’єкт свого впливу взяла не народ Сходу України, а якраз населення. Позаяк, народ - це шахтарі, електрики, сталевари, слюсарі, вчителі, інженери, а населення – люмпени, маргенали, замшілі комуністи з кумачевими гаслами «Ленін живіший за всіх живих!». З них і виходять в мирний час підпільні «стукачі» та злодії, у лихоліття як зараз - бандити та "ополченці". Одне слово, затхлий радянський фарш, який свято береже в свідомості спогади про сталінщину, кукурудзяні реформи Хрущова, «Малу землю» Брежнєва й круту андропівщину. Цих людей, із свідомістю повернутою в імперське багно, мешкає найбільше якраз на Донбасі, бо саме він в Україні став заповідником совкового світобачення. Бандитський режим Януковича, з «смотрящими» по кожному закутку депресивного регіону тримав орієнтир лише на Москву, позаяк вона тамтешнім босякам значно ближча за західний Київ ментально, мовно, і повсякчас посилював ці тенденції в зв’язку з настроями основної частини України вийти остаточно з орбіти Кремля, який і після розпаду СРСР намагався грати роль центру неофіційної митрополії.

У силу тих обставин, що колишній Союз розсипався і управління сателітами на рівні вказівок і розпоряджень відпали, бо на місці колишніх «республік-сестер» утворилися незалежні держави, Московщина з усіх сил намагалася утримати в своїх руках інформаційні віжки. На Україну, приміром, здійснювалася цілодобова інформаційна експансія. Сила цієї атаки повсякчас наростала. А коли в кінці 2013-го, на початку 2014-го років в Україні вдруге за останнє десятиліття вибухнула революція, Владімір Путін одягнув тогу рятівника-миротворця. При цьому головну увагу звернув на комунікативне забезпечення свого загарбницького походу проти незалежної України. Московські телевізійні канали Лайф-Ньюс, «Росія», RT (Russia Today), ГРТ, НТВ, ТВЦ перетворено на далекобійні мозкові реактивні центри. Журналісти цих редакцій перетворилися в терористів з великої дороги, в своєрідних інфорСтрілків, інформБісів.

Можна лише подивуватися цій чудноті, як серед не однієї тисячі високо освічених, начебто культурних, інтелігентних людей, переважно москвичів, які працюють на названих вище телеканалах не знайшлося фактично жодної особи, яка б відмовилася займатися фальшивою, істинно профашистською пропагандою, котра цілодобово з лютого цього року здійснюється відносно України. Котра б заявила публічний протест проти справжнього дикунства, яке подається в ефір. Тому тут, напевне, потрібно говорити про природу московітів взагалі. Як стверджував їхній відомий філософ і письменник-публіцист Костянтин Леонтьєв, російська людина може бути святою, але не може бути чесною. А брехня для неї – природній стан душі. Що, власне, ми спостерігаємо в діяннях їхніх В. Путіна, С. Лаврова, не кажучи вже про таких професійних телевізійних скоробрех як Д. Кисельов, В. Соловйов, П. Толстоухов та інших кремлівських штатних пропагандистів.

Рівень офіційної брехні в Росії такий високий, що життя там схоже на безкінечний симулякр, а всі люди, які приходять на найвищі державні пости не інакше, як складають іспит з постмодерністської філософії. Адже симулякр – це зображення, копія того, чого насправді не існує, і цим забавляються лише постмодерністи. Простіше б сказати – художня брехня на найвищому кремлівському рівні. Фальсифікація фактів, суцільний обман. Що не крок, то якась примарна Fata Morgana.

Адже, до прикладу, міністр закордонних справ Сергій Лавров, котрий, якщо по великому рахунку, максимальне посвячена людина в те, чому насправді розпався міжнародний клуб урядів восьми найбільш розвинених країн світу G-8 і перетворився на G-7, позаяк Росію з тріском вигнали з нього через анексію Криму, цей горе-політик он уже скільки часу, після того, як мав у Сочі 4-го червня 2014 року відбутися саміт цього об’єднання, стверджує, що, мовляв, інші країни буцімто не зрозуміло чому проігнорували зібрання на гостинній території РФ. Себто, не Росія своєю загарбницькою політикою на міжнародній арені ізолювала себе від світу, а в усьому мовбито винні країни великої сімки, які просто чомусь не приїхали на чергові перемовини. Виходить точно, як у тій чудернацькій примовці, котра стверджує, що вся рота йде не в ногу, лише прапорщик крокує безпомилково. Одне слово, бреше пан Лавров, як сірко на вітер, і не скривиться…

До смерті наляканий Майданом і революційним поваленням режиму Януковича, Кремль остаточно вирішив: за всяку ціну утримати в полі свого впливу бодай частину території Донбасу, не кажучи вже про анексований Крим. Відтак, повсякчас мати вплив на Україну. Фігурально висловлюючись, тримати її бодай за хвоста. Завдяки масованим цілодобовим атакам зомбоТБ, насамперед для внутрішньополітичних цілей у Росії Україна була оголошена «віссю зла», названа країною, де буцімто піднімає голову фашизм і радикальний націоналізм. Тим самим росіянам зроблено публічне «щеплення від революції» - організовано активну участь громадян РФ в локальній війні з введенням регулярних федеральних військ і підрозділів найманців на український Донбас, щоб остаточно залякати московітів: мовляв, дивіться, що може трапитися і з вашою державою у разі повалення «законної» влади.

Організувавши безодню хаосу і кровопролиття на Сході України, коротун Путін взяв це рукотворне пекло під персональний цілковитий інформаційний контроль. Тому московітські засоби масової інформації надто швидко перетворилися на зброю терористичного спрямування, яка знищує в людині розум, здоровий глузд та інстинкт самозбереження. Виховує в споживачах запрограмованої інформації агресивність та ворожнечу. Розпалює міжнародну, расову і міжетнічну нетерпимість. А психічно нестійких, душевно та ідеологічно хворих запалює до бажання мститися названим із зомбоящика ворогам, якими без упину називаються українці, котрі, бачите, посміли відмовитись знову, на правах наймитів і молодших братів, увійти до складу нової імперії, котру затіяв відродити на розвалинах колишнього СРСР Владімір Путін. Помислили збудувати свою нову демократичну державу на засадах верховенства права, свободи слова, без найменшого впливу Кремля.

Характерною особливістю цієї жорсткої і немилосердної інформвійни стали канони, якими користувалися одні відомі в світі людиноненависники - поплічники Адольфа Гітлера.

Скажімо, його вірний сподвижник Геббельс учив своїх підлеглих: «Пропаганда не може бути об'єктивною, вона повинна бути принципово суб'єктивно односторонньою." Хіба саме не це є головним постулатом, інформаційною парадигмою діяльності телеканалів Лайф Ньюс чи «Росія», або RT (Russia Today), ГРТ, НТВ, ТВЦ? Вони лише за картинкою, формою подачі матеріалів зовні начебто різні, а ось внутрішня суть, інформаційна начинка одна й та ж. Її готують, всі факти смажать, здобрюють, перчать безпосередньо у Кремлі. І хто головний кухар теж усім добре відомо…

Інша справа в демократичному світі. Телемовні, газетні, інформаційні агентства, корпорації належать окремим людям. Держава не може, не сміє втручатися в редакційну політику, диктувати пропагандистське спрямування передач і статей. Близька до цього ідеалу й інформаційна гама України, де є лише одна державна телерадіомовна кампанія, одне державне інформаційне агентство – «Укрінформ» та дві офіційних газети – «Голос України» і «Урядовий кур’єр». Всі інші телекомпанії належать різним власникам, які не можуть працювати в унісон один з одним, не кажучи вже про те, щоб комусь підкорятися, бо як звичайні люди суперничають, а іноді навіть і ворогують поміж собою. Це ж не зашорена, кадебістська Москва, де все виконується чітко, під козирок…

І тому мій висновок такий. Суттєвої різниці між пропагандистськими машинами Геббельса і Путіна нема, окрім масштабів цих величин, а з огляду на часові різниці ще й неспіврозмірні. У Геббельса пропаганда була просто зброєю, в Путіна – це зброя масового знищення. Тому світ глобальну монополізацію ЗМІ повинен оголосити злочинною. Заради миру на землі.