ТОП 10:

Про деякі першочергові проблеми і шляхи їх вирішення



Корупція (лат. сorruptio) — підкуп. Беру Словник іноземних слів 1955 року випуску, читаю: «В капиталистических странах — подкупность и продажность общественных политических деятелей, а также государственных чиновников и должностных лиц».

Відчули, що ми втратили з розвалом Радянського Союзу і його так і недобудованим, але розвинутим соціалізмом? Корупція — тільки в капіталістичних країнах!

Так отож. Ну, а якщо виключити із тлумачення слова «в капиталистических странах…», то матимемо дефініцію цього явища, яке буйно процвітає в незалежній від Бога і Совісті Україні. Масовий підкуп, безсоромна продажність депутатів, політичних і громадських діячів, державних чиновників і посадовців.

Якщо проаналізувати, що зроблено в Україні з ліквідації цієї зарази за 22 роки незалежності, то можна відповідально заявити, що галасу було дуже багато, а результату — як кіт наплакав. Створення Національного антикорупційного комітету Указами Президента від 26.02.2010 р. № 275 та 16.03.2012 р. № 201 нічого радикально не змінило. Справа не тільки в тому, що у нас законодавчо не виписано визначення конфлікту інтересів, захисту викривачів, визначення злочину незаконного збагачення, включення обіцянки хабара до складів злочинів, екстрадиції корупціонерів, відповідальності юридичних осіб тощо. Справа в іншому: боротьбу з корупцією доручають вести тим особам, які її використовують для власного збагачення.

Створення аналітичної структури, яка б вивчала наявність корупційних дій, боротьби з ними та незалежного центрального правоохоронного органу для боротьби з корупцією теж проблему не вирішить, якщо їх робота буде закритою, секретною і не буде відповідного закону. Успіху можна досягти і досить швидко, якщо робота всіх структур, що ведуть боротьбу з корупцією, буде щодня на видноті, а закон передбачатиме відповідну кару.

Одного вечора по телебаченню виступає Президент країни і заявляє: «Шановні мої співвітчизники! До сьогодні ми жили, як хто міг: були хабарі, «подарунки всілякі», підношення. Всі ці явища спотворили мораль нашого суспільства. Настав час рішуче покласти цим неподобствам край. Я сьогодні підписав закон про боротьбу з корупцією, який із завтрашнього дня набирає силу. Якщо хтось із депутатів, державних службовців, політичних, громадських діячів, тощо попався на цих правопорушеннях, він матиме довічне ув’язнення». Переконаний, що по осудженню декількох десятків мерзотників, явище корупції зникне із нашого життя. Але кожна справа має широко висвітлюватись у ЗМІ.

Для підтвердження аргументації на користь запропонованого підходу, наведу дві коротенькі публікації у газеті «Вести», понеділок, 12 серпня 2013 року.

Эффект Мельника: чиновники боятся

История с задержанием скандального бывшего ректора Петра Мельника произвела сильный эффект на украинское чиновничество.

«Буквально на днях мои знакомые пытались решить вопрос о назначении нужного человека в одном министерстве, — рассказывает изданию «Вести» консультант крупного политика. — Человек был проверенный, сумму за его назначение предлагали немаленькую. Однако брать отказались. Сказали — не хотят, чтобы получилось, как с Мельником. И этот случай — не единичный. Все боятся теперь подставы. Мельник же ведь был влиятельным человеком, ни с кем у него проблем политических вроде как не было. И тут его берут. Естественно, есть о чём задуматься и другим чиновникам — может, действительно новые времена наступают».

Суды

«Намного осторожнее стали и судьи, — рассказал столичный адвокат Игорь К. — Лишний раз даже по телефону ничего не говорят или же говорят шифрами. А по поводу «решения вопросов» контактируют только с самыми близкими людьми».

В Налоговой академии жалоб на взятки уже нет

В Налоговой академии после скандала с экс-ректором Петром Мельником нет ни одной жалобы о взяточничестве при поступлении. «В прошлые годы были жалобы от абитуриентов, а в этом — ни одной», — сказал нам координатор общественной инициативы «Студенческая защита» Андрей Черных.

Дуже гострою в Україні є проблема забруднення довкілля. Пластикові пляшки, пакети, зношені автомобільні шини, будівельне сміття, різний побутовий непотріб тощо заполонили узбіччя доріг, посадки захисних смуг, лісові галявини. Я вже не кажу про таке: їде дорогущий джип, на повній швидкості із нього вилітає пакет на 60 літрів із сміттям на дорогу, а він, сукин син, навіть швидкість не зменшив. А подивіться на паркові алеї, місця відпочинку киян, де вигулюють собак: там треба бути дуже уважним, щоб у щось не влізти. Я бачив у Словаччині таку картину. Іде будівництво, біля об’єкту повно будівельного сміття. Жінка вигулює собачку. Та зробила свою справу, а жінка все зібрала у пакет і забрала з собою. Ми можемо собі таке уявити в Україні. Нізащо! Тут повно сміття, а я буду щось збирати?! Не дочекаєтесь!

Наші люди, особливо молодь, полюбляють влаштовувати пиятики серед природи. Однак язик не повертається назвати це пікніками. Лісні, лугові і гірські терени залишаються після цього неймовірно засміченими слідами таких не в міру веселих посиденьок: порожні пляшки — пластикові і скляні, скрючені бляшанки, бите скло, всякий папір, старе ганчір’я тощо не лишать жодного шансу для нормального споглядання довколишньої краси.

Або візьміть багатостраждальні водоймища, малі і великі річки та навіть сивий Славутич. Ми їх перетворили у водяні смітники. Пластикові пляшки і каністри, пакети і бляшані банки, дошки і колоди, інший плаваючий непотріб, викинутий із човнів рибалок і мисливців заплуталися у водяних заростях, серед квітучого латаття, водяної м’яти, очерету і рвуть душу таким варварством і дикунством.

Поспостерігайте, коли рибалки чи мисливці повертаються додому, і їх човни причалюють до берега. Чи багато ви побачите випадків, коли вони із човнів, дістаючи рибальське чи мисливське причандалля, здобич, витягують на берег пакети зі сміттям? Дідька лисого: всякий непотріб після отримання задоволення на воді, був викинутий у воду.

Трагікомічним чином це часто-густо поєднується з агітаційними щитами, на яких іноді навіть у віршованій формі (!) вас закликають берегти природу, народні багатства.

Дивлячись на це все, чи не спадає вам на думку, що це результат уседозволеності для рабів! Раби, як прошарок суспільства, не мали ніякої власності. І тому вони все чуже не цінували, бо воно було не їхнє. Соціалізм, ліквідувавши приватну власність, зняв з людини відповідальність, лишив її відчуття власника, зробивши її таким способом теж рабом: «Всё вокруг колхозное, всё вокруг моё»!!! В результаті — нічиє. Тому справа честі українців нової держави подолати цю рабську інерцію. Все залежить від нас і не від кого більше.

Насамкінець, аби все ж таки зачепити байдужих за живе, наведу уривок із листа літературного героя роману Ю. Андруховича «Дванадцять обручів» австрійського журналіста Карла-Йозефа Цумбруннена (Андрухович Ю. Дванадцять обручів: роман. — Харків: книжковий клуб «Клуб сімейного дозвлля», 2013. — С. 16–17).

«Страшенно прикро спілкуватися з деякими тутешніми авторитетами, — читаємо в одному місці. — Днями один із таких, колишній в’язень сумління і автор самвидавних поезій, іронією вищої влади та локально-двірцевих інтриґ закинутий у спокусливе посадове крісло, переконував мене в тому, що його нація нараховує мало не десять тисяч років, що українці мають безпосередній зв’язок з космічними силами добра і за формою черепів та надбрівних дуг є досить близькими до еталонного арійського зразка, унаслідок чого проти них існує певна світова змова, безпосередніми виконавцями якої є найближчі географічні сусіди та деякі внутрішньо-розкладові етнічні чинники — «ви розумієте, кого я маю на увазі, пане Цумбруннен». Згодом він витратив ще купу зусиль на те, щоби показати мені цілковиту нікчемність російської культури, каменя на камені, як йому здавалося, не полишаючи від Мусоргського, Достоєвського, Семирадського і Бродського (а прізвища, самі тільки прізвища чого варті, кричав він, увійшовши в екстаз і заляпуючи всього мене своєю синьо-жовтуватою піною — Рубінштейн! Ейзенштейн! Мандельштам! Міндельблат! Ростропович! Рабінович!), найкомічніше, що все це він змушений був формулювати російською мовою, позаяк жодної з європейських цей істинний праєвропеєць так і не завдав собі клопоту вивчити. Я змушений був перервати його хаотичну лекцію кількома незручними запитаннями, на які він лише безглуздо кліпав очима. Я запитав, скажімо, таке: «Добре, якщо у вас і справді настільки давня й потужна культура, то чому так смердять ваші громадські вбиральні? Чому ці міста здебільшого схожі на догниваючі смітники? Чому старі середмістя гинуть цілими кварталами, чому обвалюються балкони, чому немає світла у брамах і стільки битого скла під ногами? Хто в цьому винен — росіяни? Поляки? Інші внутрішньо-розкладові чинники? Добре, ви не даєте собі ради з містами, але як бути з природою? Чому ваші селюки — ці, як ви кажете, носії десятитисячолітньої цивілізаційної традиції — так уперто скидають усе своє гівно просто до річок, і чому коли мандруєш вашими горами, то покинутого заліза знаходиш уп’ятеро більше, ніж лікарських рослин?». Я ледве втримався від спокуси запитати про дещо особистіше — чому в нього, віднедавна кавалера ордена Князя Володимира, стільки лупи на плечах. Але й того, що я вже запитав уголос, виявилося цілком достатньо, аби він виразно охолов…»

Коментарі, як кажуть, зайві!

І тут треба застосовувати владу. За забруднення довкілля запровадити штрафи три-чотири посадові оклади. І суворо стежити, щоб кожен випадок був «відзначений» цим штрафом. Умовляння тут ні до чого. Просто ми, українці, знахабніли. А даремно. Найближчим часом проблеми нагромадження сміття і нестача води стануть найгострішими у ХХІ столітті. Хтось із великих сказав, що ми загинемо не від ядерної зброї — ми захлинемося сміттям, яке самі ж продукуємо.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.102.38 (0.008 с.)