Роздержавлення видавничої сфери і нові можливості українського книговидання

Незважаючи на деяку недовершеність, певну неповноцінність законодавчої бази для видавничої сфери, друкована продукція в Україні набирала нового змісту, а її творці прагнули позбутися зашорених поглядів на роль і значення книги в суспільному прогресі та розвитку нації. Відходили в минуле радянська централізація, тематична заангажованість, цензурний контроль видавничої діяльності. Наставали часи для людей підприємливих, енергійних, запалених іскрами творчого пошуку, прагненням відкриття нових можливостей українського книговидання. Проголошена свобода слова і друку спонукала до вияву активності видавничих колективів, зацікавленості широких читацьких кіл у книжковій продукції, на яку зовсім недавно було накладено суворе табу.

Набувши практичного досвіду в державних видавництвах, творчі особи відчули потребу самостійного ведення випуску книг різної тематичної спрямованості. Спершу не дуже сміливо, а згодом все активніше бралися вони за складну, цікаву й потрібну справу. У Києві без жодного державного сприяння заявили про себе видавництва Івана Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га» та Юрія Прилюка «Абрис». Як товариства з обмеженою відповідальністю реєструвалися малі видавничо-поліграфічні підприємства, що намагалися конкурувати з величезним масивом державної власності у цій сфері. У конкуренції перемагала оперативність щодо виконання замовлень, готовність з боку нових виробничих структур братися за будь-яку роботу, а також вміння набагато якісніше, винахідливіше виготовляти друковану продукцію.

Одразу після проголошення незалежності низка державних видавничих і поліграфічних підприємств змінюють свої назви: видавництво «Радянська Україна» стало «Пресою України», «Радянська школа» ‑ «Освітою», «Політвидав України» ‑ «Україною», «Радянський письменник» ‑ «Українським письменником». Із становленням ринкових відносин почала зримо руйнуватися монополія одержавленої видавничої сфери. Нові видавничі колективи різних форм власності намагалися, використовуючи репринтний спосіб, наситити ринок книгами правдивої історії, випуском творів тих авторів, які раніше були заборонені. Їх друкували великими тиражами на дешевому, здебільшого газетному, папері, в м’яких обкладинках. З’явилося безліч поспіхом виготовлених еротичних книжок, сексуально-медичних рекомендацій та порад. Свою нішу в книжковій продукції того часу почали займати перекладні детективи,жіночі романи, тексти сентиментальних телесеріалів.

На цьому тлі гостро постали проблеми забезпечення національної школи новими підручниками. І в першу чергу йшлося про заміну всіх перекладних підручників оригінальними. До того ж це треба було зробити дуже оперативно і так, щоб не постраждав навчальний процес. Колектив найбільшого і найдосвідченішого видавництва «Освіта» відчував не лише явну відсутність вільних коштів, розрив колишніх економічних зв’язків, недостатність постачання паперу, а й неготовність авторів вникнути в потреби школи, осмислити нові навчальні програми, об’єктивно і послідовно подати учням найнеобхідніше. Керуючись Законом про мови, видавництво доклало зусиль до створення низки нових і докорінної переробки попередніх підручників з української мови і літератури. Водночас почався випуск словників, науково-пізнавальних посібників українською мовою, сучасних навчально-методичних комплексів.

Дуже важливим фактором виявилося те, що вже в 1992 році видавництво «Освіта» випустило у світ нові підручники для початкових класів, підручники з української мови для 5-9 класів та підручники з української літератури для 5-10 класів, де було вміщено і проаналізовано твори тих авторів, яких раніше не вивчали за програмою середньої школи, а також подано об’єктивне і повне пояснення класичної літератури. До нового 1992/1993 навчального року видавництво «Освіта» випустило 192 назви підручників для шкіл усіх типів України загальним тиражем 25,1 млн. примірників1[29].

За випуск книжкової продукції для шкільних потреб бралися й щойно утворені видавництва, засновані на приватній власності. Автор шкільного підручника чи навчального посібника тепер отримав можливість обирати видавця, який забезпечить кращу якість книги, вищий професійний рівень її редагування й ілюстрування, оперативний випуск. Одним з таких стало видавництво «Генеза», очолюване Олексієм Дубасом. Здобувши великий практичний досвід у державних видавництвах, група ентузіастів чітко визначила тематичну спрямованість своєї діяльності. Зародження і перші кроки видавництва були пов’язані з необхідністю створення кількох поколінь підручників із справжньої історії України та випуск їх масовими тиражами. Початки конкурентного середовища в цій сфері відкривали реальні можливості залучення до написання таких підручників об’єктивних і незаангажованих авторів.

З першими кроками «Генези» пов’язані імена фахових істориків. Декан історичного факультету університету із Запоріжжя Федір Турченко разом їз колективом викладачів створили новий підручник для 10-11 класів з історії XX століття, історик-науковець Ганна Швидько написала підручник з історії України для 8 класу, який стосувався періоду козаччини і кілька разів перевидавався. На цьому ж початковому етапі «Генезою» було випущено посібник з історії України Наталії Яковенко та «Нарис із історії України» відомого українського історика Ярослава Грищака. Підготовка й видання першого покоління нових підручників створювалася не лише на порожньому місті, а й на повному ентузіазмі. Дехто з авторів брав за основу лекційний матеріал, власні публікації в науковій літературі, тексти виступів на науковопрактичних конференціях. Однак цього виявилося замало для появи повноцінного та досконалого підручника. Видавництво змушене було запрошувати досвідчених фахівців-істориків, доручати їм опрацювання, редагування текстів, а також залучення до роботи фахівців-методистів, оскільки далеко не всі викладачі університетів та інститутів були добре обізнані з методикою навчання в середній школі.

Інтенсивно розвиваючись, видавництво «Генеза» обрало своїм пріоритетом випуск навчально-методичної та довідкової літератури не лише з історії, а й з філософії, юриспруденції, біології, медицини і політології. Всі підручники «Генези» виконувалися на замовлення Міністерства освіти і науки й рекомендувалися, як такі, що відповідають чинним навчальним програмам, науково-методичним, санітарно-гігієнічним вимогам. Дуже скоро приватне видавництво почало щороку випускати понад 100 назв книг, перевершивши показники багатьох видавничих структур державної форми власності.

Початковий період діяльності нових, недержавних видавництв супроводжувався не стільки відсутністю досвіду їхніх працівників, скільки нестачею та дороговизною якісного офсетного паперу, а також вимушеним випуском інших, непрофільних видів друкованої продукції. А, скажімо, видавництву «Перун» у перші місяці свого існування довелося миритися із забаганкою замовника, на кошти якого здійснювався випуск кількох книг одразу, з умовою друкувати їх лише за межами України. Однак його засновник і головний редактор В’ячеслав Бусел у співдружності з творчим колективом виробив єдино правильну концепцію. Полягала вона в тому, що «українська книга – це та, яка написана українцем, підготовлена українським видавництвом і виготовлена в українській друкарні».

Уклавши угоди з відомими київськими книжковими видавництвами – «Поліграфкнигою» та «Книгою», видавництво «Перун» вже з 1994 року всі свої замовлення виконувало в українських друкарнях. Тут тиражувалися складні за технологічними процесами альбоми, великі за обсягами та розмірами словники, енциклопедичні видання. Винахідливість, творчий підхід дали змогу вже в перші роки існування «Перуна» випустити майже 400 назв книг, загальним тиражем понад 20 мільйонів примірників.[30]

Великим успіхом видавничого колективу стали не лише нові підручники з хімії, правознавства, хрестоматії із соціології, а й унікальний комплект підручників з французької мови, до якого ввійшли 11 підручників для середньої та 3 для вищої школи, а також 6 аудіокасет, кілька методичних посібників для викладачів із запровадження нової системи викладання іноземної мови.

По суті, такі щойно народжені видавництва, як «Генеза», «Перун», конкуруючи на рівних з державними, брали на себе частину їх функцій щодо насичення ринку, оперативного виготовлення вкрай необхідної книжкової продукції різного тематичного спрямування. Створюючи умови для розвитку і вдосконалення нових видавничих підприємств, Українська держава заохочувала їх участь у випуску не лише навчальної, а й природничо-наукової, соціально-економічної, художньої літератури. По всій Україні з’являються професійні й ініціативні творчі колективи, які починають здійснювати серйозні видавничі проекти.

Формується кілька потужних центрів випуску книжкової продукції, що цілком відповідає історичній традиції зосередження й розвитку національної видавничо-поліграфічної справи. У Києві досить швидкими темпами розвиваються видавництва «Основи» (Валентина Кирилова), «Альтернативи» (Микола Шпаковатий), «Просвіта» (Василь Клічак), «Довіра» (Тамара Гуменюк), «Борисфен» (Лідія Москаленко), «Картографія» (Ростислав Сосса). Значним попитом у ці роки користуються книги львівських видавництв «Кальварія», «Піраміда», «Літопис ХХ», які випускали твори сучасної української літератури, переклади зарубіжних авторів, світової класики. Одним з перших на книжковому ринку Харкова з’явилося видавництво «Фоліо», основними видами діяльності якого стало не лише книговидання, а й книготоргівля, поліграфічне виробництво. Повний цикл випуску літератури – від рукопису до готової книги з використанням власної поліграфічної бази здійснювало харківське видавництво «Факт». Спеціалізуючись на випуску юридичної, наукової-технічної, медичної літератури, творчий колектив багато зусиль доклав до видання підручників для середніх та вищих навчальних закладів.

Процеси роздержавлення видавничої сфери в Україні були позначені важливими характеристиками, де перше місце займав режим сприяння, створення рівних умов діяльності. Водночас у конкурентній боротьбі поступово здавали свої позиції видавництва державної форми власності, помітно зменшуючи обсяги тематичних планів, скорочуючи кількість назв, а також вивільняючи багатьох фахових редакторів, художників, коректорів. Найбільших втрат зазнали спеціалізовані видавництва «Урожай», «Здоров’я», «Техніка», «Етнос», частина яких згодом зовсім припинили існування.

На законодавчому рівні в Україні були визначені особливості приватизації у видавничій сфері. Утверджувався принцип, за яким книжкові, газетно-журнальні видавництва, підприємства поліграфії та книгоросповсюдження загальнодержавного значення, які мали на своєму балансі приміщення або високі технологічні лінії для випуску високоякісної друкованої продукції та її поширення, могли приватизовуватися через засади акціонування. При цьому згідно із законом «Про видавничу справу» встановлювався порядок, що передбачав залишення 51 відсотка акцій за державою, 25 передавалися акціонованим поліграфічним та книготорговельним підприємствам, а 24 відсотки могли отримати юридичні особи – видавці, які випускали продукцію на конкретному поліграфічному підприємстві.