ТОП 10:

Антиукраїнський мовний закон



Свого часу проект закону про мови в Україні Єфремова, Гриневецького та Симоненка, що передбачав надання російській мові статусу регіональної та чи не більших ніж у державної права, Венеціанська комісія рознесла в пух і прах ще у березні 2011 року. Проте 2012 року з’являється двійник цього проекту за підписами вже Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка, який так само надавав російській мові статусу регіональної та ставив її у правах на один рівень з державною. Висновок Венеціанської комісії знову ж таки негативний. Зокрема, в ньому наголошувалося про часте використання мовного питання і законодавства у виборчих компаніях (пункт 8 рішення); що термінологія законопроекту не чітка, до того ж пропонується видалити термін «рідна мова» (пункт 16); що незадовільно прописана процедура надання статусу регіональної мови там, де цього бажають менше 10% населення; що низка положень є неконституційними (пункти 18, 19, 24). І найголовніше: у пункті 22 вказувалося, що на більшості територій України російська мова витіснить українську.[13]

Попри все це, проект був винесений на пленарне засідання Верховної Ради і всупереч здоровому глузду, при нахабному порушенні демократичної процедури ухвалений як закон. На електронному табло було оголошено, що за нього проголосувало нібито 234 депутати. Фактично ж, як з’ясувалося, голосувало 172 депутати (для прийняття закону потрібно не менше 226 голосів), бо на момент засідання були відсутні 62 особи – ті, що незареєстровані, які хворіли або були у відрядженні. Проте їхні голоси були відображені електронною системою «за» ухвалення закону.[14]

Все це свідчить про незаконність Закону України«Про засади державної мовної політики». Проте тодішня влада, а вона повністю була узурпована президентом Януковичем – силові структури, юстиція, суди, фактично всі сфери суспільного життя підпорядковані одній особі. Що ж дивуватися, що Конституційний Суд відмовився розглядати вже четверте подання про визнання неконституційним мовного закону. Він, зокрема, відхилив подання 51 народного депутата, які вимагали визнати цей закон неконституційним у зв’язку з порушенням процедури його розгляду, ухвалення та набрання чинності. Як аргументи, депутати від опозиції звертали увагу суддів на порушення положень регламенту під час попереднього розгляду законопроекту, внесення його на голосування та відсутність окремих депутатів під час голосування.

Судді Конституційного суду не взяли до уваги також наявність рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» та відмовили з формальних підстав, вказавши, що Конституційний суд не уповноважений перевіряти дотримання положень регламенту Верховної Ради під час прийняття законів. Доповідачем у справі був суддя Михайло Запорожець, який до цього працював суддею Апеляційного суду Луганської області – це прикметно: адже тоді ключові пости в усіх структурах влади посідали вихідці з Донбасу.

Так само конституційні судді відмовилися розглядати подання щодо мовного закону Львівської міської ради та голови Львівської облради.[15]

Мова – головний фактор державності. В державі має бути одна державна мова. Для прикладу візьмемо США. У житті держави єдиною, панівною мовою є англійська. Для набуття громадянства США, треба легально прожити тут не менше п’яти років, скласти іспит на знання англійської мови, історії США, та принести присягу на вірність державі.

Кожна держава плекає, оберігає, зміцнює свою державну мову. Французькій ніщо не загрожує, але тут прийнятий закон про мову, в якому навіть передбачені значні штрафи за вживання іноземних слів, яким є відповідник у французькій. Діє також закон про національну мову у нашої найближчої сусідки Польщі.

Те ж саме в Росії. Тут розроблена державна програма розвитку і поширення російської мови на весь СНД. Більше того – у законодавство Російської Федерації внесено положення про захист, за необхідністю – і силою зброї – російськомовного населення, хоч би де воно знаходилося. Підготовлений також закон «Про державну мову Російської Федерації». Він передбачає обов’язкове використання російської в діяльності органів державної влади по всій вертикалі та всіма суб’єктами Федерації; при проведенні виборів і референдумів; в діловодстві та судочинстві; в діяльності органів місцевого самоуправління; в діяльності загальноросійських, регіональних і муніципальних організацій, телерадіомовлення та редакцій періодичних друкованих видань тощо.[16] Як бачимо, укзаконено тотальне застосування державної російської мови на території всіх федеральних структур, де проживає іншомовне населення.

Але і цього виявилося замало для утвердження російської мови на терені нашої північної сусідки. Наприкінці 2012 року було внесено зміни до законів «Про правовий стан іноземних громадян у Російській Федерації» та «Про освіту», якими передбачено для іноземців, які хочуть влаштуватися на роботу, обов’язкове знання російської мови. Щоб отримати дозвіл на роботу, громадянам іншої держави, окрім Білорусі, де державною мовою є російська, треба підтвердити знання мови сертифікатом про проходження державного тестування з російської мови як іноземної. Тестування платне – коштує 5 тисяч рублів. Щоправда, громадянам держав, що входили до складу СРСР, зроблено послаблення. Їм досить подати документ державного зразка про освіту, виданий до 1 вересня 1991 року.[17]

Україна за національним складом громадян контрастно відрізняється від Російської Федерації. За переписом 2001 року загальна кількість населення України становила 48 млн. 457 тис. осіб. Що ж до етнічного складу, то українців у нашій державі було 37,5 мільйона осіб або 77,8 % від усього населення. Росіянами записалося 8,3 мільйона осіб. За стандартами ООН, якщо титульна нація становить не менше 70% населення країни, то така держава вважається моноетнічною. До речі, перепис якраз і спростував вигадку, що в Україні більше половини населення є російськомовним. Згідно з ним українську мову назвали рідною 67,5% населення – це майже на 3 відсотки більше, ніж за переписом 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% переписаних, або на 3,2 відсотки менше порівняно з попереднім переписом.

Перепис також показав, що практично в усіх реґіонах України переважають етнічні українці. Йдеться не тільки про західні області, де українцями себе ідентифікували понад 90 відсотків осіб, а й про найбільше зросійщені південно-східні терени держави. Скажімо, в Донецькій та Луганській областях українського населення зафіксовано понад 56% в Одеській – майже 63%. Виняток становив тільки Крим із цілком зрозумілих причин – цьому сприяла цілеспрямована міграційна політика царської та радянської влади. Але й там, попри промосковські тенденції керівництва, відсутність українських шкіл та фактично закритий для української мови інформаційний простір півострова, українцями записалося майже півмільйона осіб, або чверть усього населення.

У той же час українці не представлені в українському парламенті пропорційно до свого кількісного складу, як того вимагає елементарна справедливість. Перший міністр освіти незалежної України професор П.М.Таланчук у своїй праці «Коли діждемось Вашинґтона?», посилаючись на дані соціалістки В. Семенюк навів такі цифри: у 1994 році кількість депутатів-євреїв у Верховній Раді становила 145 осіб або 33 %, в 1998 році – 193 або 43 %, в 2002 році – 203 або 46 %. За деякими даними, євреї та росіяни становили до 400 депутатів позаминулого парламенту або 89 %, в той час як їх відсоток серед населення України за переписом 2001 року становив 0,2 відсотка.[18]

Наведені дані зайвий раз підкреслюють, що справжньою метою Закону України «Про засади державної мовної політики» є свідоме утворення вакууму щодо юридичного режиму функціонування української мови як державної, фактично витіснення її зі вжитку і заміною російською. Фактично українську мову повернуто у стан, у якому вона перебувала за Радянського Союзу до прийняття у жовтні 1989 року Закону «Про мови в Українській УРСР».

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.11.249 (0.004 с.)