Псевдологія - компонент державної політики Кремля

Брехня у дітей, як правило, виростає з химерних фантазій. Але коли на це страждають дорослі, особливо ж державне начальство – це справжня трагедія. І не лише для країни в якій обман, брехня, фальсифікації є чинником внутрішньої і зовнішньої політики, позаяк це суттєво впливає на хід всієї світової історії. Адже кожне слово, тим паче мовлене офіційно – знак сущого, символ дії. І коли, до прикладу, день формально оголошують ніччю, цей феномен мають досліджувати не лише психіатри та психолінгвісти, але й прокурори та судді.

Ми свідки того, як у сусідній державі, котра століттями намагається вивищитися над Україною, брехня і дезінформація, насамперед щодо суверенного права нашої держави бути незалежним суб’єктом міжнародного права, стали офіціальною ідеологію. А після анексії Росією Криму, перетворення нашого територіального Сходу в пекло, за допомогою активного фінансування терористів і вторгнення в Україну регулярних військових підрозділів РФ, ці чинники стали вирішальними елементами так званої гібридної війни.

Офіційна кремлівська брехня, дезінформація перетворилися в фактори державної політики, кінцевою метою яких є об’єднання двох сусідніх держав способом підкорення Росією України. Головна парадигма цієї політики полягає в тому, щоб утвердити ідею, начебто сусідні держави історично є однією державою з центром у Москві, а нинішні кордони з’явилися в результаті якогось там непорозуміння.

Цей кілок настільки міцно забитий у свідомість мас московітів, що навіть представники опозиційних сил у білокам’яній не можуть вирватись з полону подібного шовінізму. За приклад може слугувати нещодавнє (осінь 2014-го) розмірковування головного представника тамтешньої фронди Олексія Навального, який однозначно заявив: Росія та Україна мають неодмінно об’єднатися, а Крим повинен однозначно бути в складі РФ. Це ще раз підтвердило ту знамениту аксіому, що для ординців демократія закінчується там, де починається українська проблема. Хоча тут же замічу, що сам Олексій Навальний по батьківській лінії чистокровний українець. Його батько народився і виріс у Чорнобилі. За кілометр від того місця, де була споруджена атомна електростанція. Про це якось він розповів на телебаченні.

Отже, Росії для того, щоб знову закабалити нашу державу потрібно будь-що відповідно перебудувати свідомість українців. Як добитися цього?

Експерти давно помітили, що російська стратегія закабалення окраїн імперії побудована на добре відомому принципі гідрогеології – інфільтрації. Процесі просочування опадів і поверхневих вод у гірські породи й ґрунт капілярними порами, тріщинами та іншим пустотами і рух цієї гравітаційної вологи від поверхні Землі через зону аерації до рівня ґрунтових вод.

З історії відомо, що принцип російської агресії полягає в забезпечені її насамперед першим окупаційним ешелоном – шпигунством, розкладанням мас в зоні нападу, руйнацією інституцій, формуванням власних мереж впливу. А вже потім наступали війська.

Про це, до речі, вельми аргументовано розповідав з трибуни ООН колишній глава держави Грузія Міхаїл Саакашвілі, пославшись на досвід Катерини Другої 1792 року. Вона стурбована сильною, державотворчою Конституцію Польщі (документ називають Конституцією Третього травня), пише листа пруському королю. Мовляв, ви очевидно знаєте, що я не хотіла остаточного знищення Польщі, але якщо вони створюють сильні інститути, відновлюють сильну державу, то вона буде проблемою для наших інтересів, і її треба заздалегідь знищити. Посилання

Чи не це саме є причиною агресії Росії проти України нині? Споконвічна «молодша сестра» намагається вирватись з зони впливу Кремля, її азіатського полону, вийти на шлях просування до правової Європи. В Кремлі вирішили: тут усі методи перешкоджання цьому процесу пригідні, але насамперед актуальні дезінформація та брехня. Позаяк усі інші фактори впливу просто не спрацьовують. «П’ята колона» вибилась із сил у середовищі небаченого піднесення патріотичних сил після Майдану. Шпигунство теж малоефективне, оскільки основну мережу агентів впливу довелося в спішному порядку евакуювати через Революцію Гідності. Залишилося нарощувати далекобійну зброю – електронні ЗМІ, насамперед телевізійного напряму.

Якраз на цьому шляху Московія останнім часом добилася небачених висот. За даними міжнародних експертів, щодоби Кремль затрачає на інформаційну агресію в Україні понад п’ять (!) мільйонів доларів США. За рік на це викидаються мільярди доларів. Йдеться насамперед про задурманювання населення нашої держави, створення дезінформаційних посилів на українців. В хід ідуть найбрудніші методи вигадок, обману: маніпулювання якістю інформації, фальсифікація певних фактів, навмисне укривання істини; повідомлення двозначної, розмитої інформації; умовчання, спотворення даних. А ще маніпулювання, забобони, пристрасті, страхи і жадання. По-науковому все це називається псевдологією. Тобто, використання в державній практиці хворобливої патологічної схильності до повідомлення неправдивої, викривленої інформації. Якщо у Геббельса пропаганда була зброєю, то при Владіміру Путіну ТБ стало зброєю масового ураження

Коли підійти до оцінки кремлівської брехні з позиції древнього науковця Августина Аврелія, який близько 395 р. нашої ери випустив дві свої знамениті книги «Про брехню» («De Mendacio») і «Проти брехні» («Contra Mendacio»), то можна класифікувати, що гріх обману московітів сповна тягне на другий за восьмиступеневою класифікацією провин від відомого теолога і родоначальника християнської філософії історії. За античною доктриною Блаженного Аврелія найстрашнішою злудою вважалася «брехня в релігійних вченнях». А за нею йшла «Брехня, яка загрожує іншим і нікому не допомагає». Якраз це ми маємо нині в виконанні московітських телевізійних пропагандистів. Котрі насправді журналістику перетворили в інструмент спотворення свідомості мас.

Для ілюстрації цього можна привести тисячі прикладів з подій 2014-го року, але найяскравіше, мабуть, це проявилося в роздуванні московською офіційною владою, з подачі напівп’яних керманичів донецьких терористів, міфу про виявлення начебто масових захоронень жертв катівень українських військових, які проводять на Сході держави антитерористичну операцію. Розкручуючи цю фейкову легенду, міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров, роняючи сльозу співчуття перед телеекранами, заявив про розкопки більш як чотирьохсот трупів «із зв’язаними руками і простреленими черепами». Ще він говорив про те, що серед закатованих багато жінок, у тому числі вагітних. Закликав міжнародну спільноту негайно розслідувати ці жахливі факти геноциду української влади.

В Донбас, до населених пунктів Нижня Криниця та Комунар поблизу Донецька терміново прибули фахівці Amnesty International (Міжнародної амністії). І що ж вони виявили?

У доповіді цієї міжнародної організації, яка називається "Сумарні страти в ході конфлікту в Східній Україні" представлені результати дослідження, що проводилося на сході України (в Донбасі) з кінця серпня по кінець вересня 2014 року, та інтерв'ю з постраждалими від порушень прав людини, їхніми родичами, очевидцями, місцевими чиновниками Луганської і Донецької областей, медиками та учасниками боїв з обох сторін. Встановлено, що в межах вище названих населених пунктів дійсно захоронені четверо жертв, які загинули в результаті наступу сил АТО та п’ять загиблих від рук проросійських терористів.

Чим не доказ того, що товариша Лаврова можна сповна відтепер називати головним псевдологом Московії. Услід за російським поетом Леонідом Губановим про нього можна сказати: «чіст как чекіст, крісталєн как Сталін…»

Відтак, можемо чітко і однозначно встановити коефіцієнт офіційної брехні Кремля: чотириста розділити на чотири. Виходить, все що повідомляють московітські телеканали «Russia Today», ГРТ, Росія, Лайф Ньюс, НТВ, РЕН ТВ, ТВЦ, «Звезда» і інші потрібно банально ділити на сто!

Усе це кристалізується в так званій національній ідеї «руського міра», яка безсоромно стверджує, що росіяни особливі, виняткові, вважайте - надлюди. "У русскіх асобєнная стать", "умом расію нє панять", "што русскаму харашо - то нємцу смєрть" – ці характерні вислови - надзвичайно точний діагноз інформаційно культурної шизофренії, продукованої Кремлем. Росіяни буцімто – богообранці. Це ж безсоромно публічно стверджує і головний московський піп Кіріл. А всі інші, передусім ті, хто не згоден із цими постулатами мають бути затавровані маскою ганьби і презирства. Щодо них починається процес телевізійного й канонічного зомбування за допомоги засобів масового ураження. Звісно ж, відбувається це на примітивному, одноклітинному рівні. З передачі в передачу повторюються затерті лозунги типу: Україна – «злісна бандерівщина», «територіальне непорозуміння», «править нею хунта», вона «вчиняє в Донбасі каральні операції проти російськомовного населення», а все, де лишень ступала нога росіянина має неодмінно повернутися до лона нової московської імперії. І не лише в Причорномор’ї та на берегах Дніпра-Славутича, а й у Балтії, за Дністром у Молдові, в тому числі й на Алясці. Дрімучий шовінізм, повна маячня. Справжній неофашизм.

Події весни, літа, осені 2014-го показали, що Росія проти України використовує мобільні, добре організовані інформаційні війська. Всі вище поіменовані московські телеканали складають батальйони і полки ар’єргарду новоявленої гібридної війни. А ще ж є закомплексоване під путінську пропаганду радіо «Голос Росії», газети «Новые Известия», «Московский комсомолец», ціла мережа Інтернет видань, серед яких особливим українофобством виділяються такі як Правда.Ру, Вести.Ру та інші. Вони без упину день і ніч ведуть обстріл свідомості, мозкових центрів наших громадян, спотворюючи дійсність. Продукуючи психологічний й моральний тиск на свідомість. В інформаційному плані перевертаючи все з ніг на голову.

Так звані журналісти телеканалів замовляють у терористів розстріли інфраструктурних об’єктів, житлових масивів, в прямому ефірі передають репортажі, сповіщаючи, що ці звірства мовбито вчиняють українські урядові війська.

Московські апологети гібридного ураження, зрозуміло, добре обізнані з тим, що людська свідомість є найбільш пластичною і здатною піддаватися інформаційній агресії. Підкорятися тривалій обробці. А якщо вона ведеться цілеспрямовано 24-години на добу місяцями, то небезпека ураження надзвичайно висока.

Ось чому ми зустрічаємось з фактами, коли ті українці, котрі піддаються постійному зомбування з боку путінТБ ніяк не знаходять спільної мови з людьми, котрі не дивляться ратну ультрапропаганду кисельових і соловйових.

Зброя інформаційного терору

5 березня 1946 року прем’єр-міністр Англії Вінстон Черчіль виголосив свою знамениту промову, яка стала називатися Фултонською, за місцем території королівства. Суть її зводилася до того, що в ній було викладено суть комуністичної пропаганди з активної «промивки мізків». Західний ідеолог стверджував, і це стало каноном розуміння теорії, що марксисти вміють зомбувати свій електорат лише в закритих територіях. Себто, за Берлінською, Китайською, КНДРівською стіною, за Залізною Завісою. Тобто, позбавивши людей можливості вибирати альтернативні джерела інформації. Навязавши лише один телеящик…

Війною в українському Донбасі Владімір Путін спростував теорію Вінстона Черчіля про, так би сказати, обов’язкову камерність територій на яких здійснюється масована ідеологічна обробка населення. Практика російсько-української війни переконливо показала, що прищеплення шовіністичного угару можливе і в умовах польових бойових дій, але обов’язково з активним використанням телепродукту. Саме цим пояснюється та неймовірно жорстока боротьба московітів з українськими урядовими військами за телевежу на пануючій горі Карачун під Слов’янськом. Упав ретранслятор кисельоваТБ, тут же й скінчилося протистояння терористів у регіоні. Не маючи ідеологічної підтримки зомбоящика Гіркін і його команда московітських головорізів тут же ретирувались. Тому, якби українська влада могла була захистити телерадіотранслятори в Донецьку та Луганську, то ми вже б, напевне, й забули про різні там ДНР та ЛНР.

Дивно, що керівництво держави та військові добре розуміють, що донецький аеропорт, приміром, ніяк не можна здавати ворогам, а ось телецентри фактично й не охороняли.

Пригадаймо, що навесні 2014-го анексуючи Крим, Москва також поспішила відключити українські телевізійні канали і завести на їх місце Росію-24, ГРТ, НТВ, ТВЦ. Ці редакції цілодобово вели пропагандистську обробку населення півострова, подаючи різні вигадки про буцімто неправомірність дій керівників держави часів Микити Хрущова, які приєднали 1954 року Кримську область до УРСР, котра взяла на себе весь тягар з відбудови зруйнованого війною краю, по спорудженню Північно-Кримського каналу, освоєння понад 300 тисяч гектарів засушливих богарних степів. Спотворюючи факт того, що врятувати півострів від розрухи могла тільки Україна, через свою територіальну спорідненість з семикілометровим Перекопським перешийком та 700-метровою косою Арабатської стрілки, якими Крим тримається за материк. Врешті, життя доказує, що й тепер півострів вижити без України не може і загарбницькі експерименти обов’язково закінчаться процесом у Гаазькому трибуналі. А Крим повернеться до України.

Які ж складові сучасної інформаційної війни, в котрій України є стороною конфлікту?

Тут пропоную прислухатися до Андрія Іларіонова, колишнього представника президента Росії у зв’язках з лідерами «Великої сімки», нині мешканця США, який нещодавно виступив в Талліні з публічною лекцією на тему інформаційної війни Кремля проти України. Він так класифікував основні методи та інструменти цього процесу:

- Соціальний контроль, тобто вплив на широкі верстви суспільства;

- Соціальне маніпулювання, тобто цілеспрямована дія на суспільство з метою досягнення певних цілей;

- Маніпулювання інформацією, тобто використання правдивої інформації таким чином, щоб з неї були зроблені невірні висновки;

- Дезінформація, тобто поширення викривленої або сфабрикованої інформації (або і того й іншого одночасно);

- Фабрикація інформації, тобто створення завідомо спотвореної інформації.

- Лобіювання,

- Шантаж,

- Вимагання,

- Інформаційний тероризм.

Іншими словами, московітське телебачення не є засобом масової комунікації в загальноприйнятому розумінні. Це зброя інформаційного терору проти народу, що вбиває в людині розум, інтелект, здоровий глузд та інстинкт самозбереження. Керують цією зброєю цинічні і жорстокі злочинці, на совісті яких смерті тисячі росіян і українців. Бо нацьковуючи народи один на одного вони на очах усього світу розпалюють війну.

У цій новій війні, її ще називають гібридною, нелінійною, війною керованого хаосу, ставка робиться на використання цивільного населення для нагнітання масової істерії і спротиву законній владі та у якості "живих щитів" для прикриття озброєних бойовиків.

При цьому медійна складова відіграє чи не найважливішу роль для формування "правильного" з точки зору агресора образу жертви в цій війні, що є набагато важливіше, ніж здобуття власне перемоги. Вбивство чужих солдатів перестає бути головною метою – у гібридній війні достатньо вбивати своїх вояків і забезпечувати при цьому потрібний інформаційний супровід.

«У ході такої війни агресор приписує жертві те, що вчиняє сам. Все за здійснюється начебто творами письменника Оруела - жертва в очах споживачів інформації перетворюється на агресора, а агресор - на справедливого месника. Відбувається, по суті, інформаційне зараження», - написав в одній із своїх статей тоді ще секретар Ради національної безпеки та оборони України Андрій Парубій.

Відтак, основним об’єктом впливу в гібридній війні є не противник, а населення, що "визволяється". Завдання і метод такої війни – спонукання громадян до зради власної держави та підтримки агресора.

Пан Парубій пише: «У неоголошеній війні проти України Росія активно застосовує методи інформаційно-психологічної війни, прагнучи зруйнувати моральний стан військовослужбовців та цивільного населення нашої держави.

Так звані "журналісти" російських каналів LifeNews, Russia Today та їм подібні є "зброєю подвійного використання", виконуючи функції формування "правильної картинки" для пропагандистських цілей та розвідувально-підривні функції як агенти спецслужб РФ.» Посилання

Нинішня інформаційна війна досягла небаченого раніше рівня інтенсивності. Це пояснюється як досягненнями технічного прогресу в галузі масових комунікацій, телебачення, радіо, появою і розвитком соціальних мереж, так і набором та інтенсивністю застосовуваних методів інформаційної війни. В зв’язку з цим все той же Андрій Іларіонов прийшов до висновку, що віднайдено так звану «абсолютну зброю», про яку раніше не раз згадували в своїх творах фантасти. Ця зброя здатна вражати найрізноманітніші цілі, досягати найрізноманітніших результатів. Діапазон впливу цієї зброї нічим не обмежений. Дезінформація дешева, широко доступна, вона проникає через державні та інші кордони, не зустрічаючи серйозних перешкод.

За даними міжнародних експертів, нині в Російській Федерації 74 центри ведуть підготовку фахівців з інформаційних воєн. Там готують не лише військовослужбовців. Але й спеціальний контингент журналістів для різноманітних засобів масової комунікації, психологів, соціологів, філологів, фахівців з телекомунікації, людей інших професій. Їм викладаються основні засади і поглиблені методи здійснення інформаційних агресій. При цьому підкреслюється, що ці спеціалісти є провідними фахівцями з ведення глобальної війни. А це реалізація багатоманітних підривних дій у тилу ворога, масове поширення корупції, здійснення акцій щодо запуску механізмів енергетичної війни, економічної війни, фінансової війни і, звичайно ж, інформаційної експансії.

До речі, в базовій підготовці фахівців силових структур РФ вказано:

- основною формою проведення заходів інформаційної війни є таємні інформаційно-психологічні операції, які здійснюються шляхом керованого інформаційного впливу на індивідуальну, групову або масову свідомість, волю громадян іншої країни, їхні почуття, дезінформування суб’єктів прийняття політичних, економічних та інших управлінських рішень, здійснення підриву інформаційної інфраструктури противника та ЗМІ цих країн;

- метою таких заходів є здійснення негативного впливу на свідомість та систему знань і уявлень країни-об’єкту та формування потрібного інформаційного впливу поза її межами;

- для реалізації цих кроків повинен діяти розвідувально-інформаційний центр, що функціонує в рамках реального масштабу часу;

- бойовим діям повинна передувати здатність забезпечити швидке виведення з ладу інфраструктури політичного та економічного управління противника, а також систем зв'язку та радіоелектронної боротьби;

- важливим складником сучасної війни (не тільки інформаційної війни) є моральний фактор. Створення системи морально-психологічної підготовки військовослужбовців РФ та розробка алгоритмів підриву морального духу противника - вирішальні фактори в сучасній війні.

Об’єктами ураження при цьому визначаються:

- інформаційна інфраструктура держави;

- свідомість, воля та почуття військовослужбовців та різних верств цивільного населення, особливо у період виборів та кризових ситуацій;

- системи прийняття управлінських рішень в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній сферах та у сфері забезпечення безпеки та оборони країни;

- критично налаштований контингент (опозиція, дисиденти, криміналітет тощо) як засіб посилення кризи в соціумі противника.

Цікава деталь. Фахівці з комунікації вважають, що одним з найпотужніших інформаційних агентств світу є Рейтер. Воно начебто щодоби «перелопачує» до п’ятнадцяти відсотків різноманітної інформації. Вельми серйозно ставлячись до кожного інформаційного, новинного продукту. Готуючи анексіоністських солдатів для інформаційних армій московіти орієнтуються в перспективі саме на таку величину контролю новинного багажу, не бажаючи при цьому враховувати ряд аспектів. І насамперед той, що Рейтер - новинне агентство. Воно збирає інформацію по всьому світу, а потім продає її на вільному ринку. По суті, в "війнах" ніякої участі не бере. Інформаційну стрічку ні за яких обставин не підтасовує, як це повсякчас практикують у Москві, боячись втратити всі свої позиції і репутацію, а значить, і капіталізацію, і передплатників.

Сучасні російські ж інформагентства, вірні прислужники режиму Владіміра Путіна. просто таки не можуть бути неупередженими та нейтральними, позаяк для Кремля найважливішою є велика політика. Насамперед політика возвеличення та прославляння Росії, як вершителя доль на світовій арені. Відтак, капіталізація, економіка для них знаходиться на десятому, а то й дальшому плані. Головне, аби все йшло в шовіністичну, ксенофобську масть.

Тому в спеціальних закладах московітів підготовка здійснюється експансіоністських солдатів інформаційних армій. Агресивних бійців за розум і душі людей найбрутальнішими методами, серед яких брехня і дезінформація лише приманки для легковірів.

Свого часу Джованні Джантіле, поплічник Беніто Мусолліні та офіційний ідеолог італійського фашизму стверджував, що пропаганда – головна сила фашизму. В Росії не говорять про це публічно, але все роблять для того, щоб завоювання мас і територій під нову московську імперію починалося з активної мозкової обробки. Що насправді хочуть збудувати вони?

І як висновок до розділу: вимкніть на місяць московітські канали і в Донбасі запанує мир. Вимкніть на підставі порушення Росією статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, підписану урядами держав – членами ради Європи. В тому числі Російською Федерацією та Україною.

 

Федір Достоєвський: «У московщині немає жодної людини, котра б не брехала…»

Не останню роль у цьому грає те, що собою насправді являє психотип громадянина Росії, як індивідууму. Ось як про своїх співвітчизників, свою країну відгукувалися знамениті люди, котрих московіти вважають світочами думки.

Академік І.П. Павлов: «… Повинен висловити свій сумний погляд на російську людину – вона має таку слабку мозкову систему, що не здатна сприймати дійсність як таку. Для неї існують тільки слова. Її умовні рефлекси координовані не з діями, а зі словами». Посилання 1932 рік.

Філософ І.О. Ільїн: «Росія – найбільш паскудна, до блювоти мерзенна країна у всій світовій історії. Методом селекції там вивели жахливих моральних виродків, в яких саме поняття Добра і Зла вивернуло навиворіт. Упродовж своєї історії ця нація борсається в лайні і при цьому прагне потопити в ньому увесь світ...» Посилання

А.П. Чехов: «Пияцтво, малограмотність, тупість і убозтво російського мужика, що відстав від Європи років на двісті, і до цих пір ще не зовсім впевнено застібає власні штани, в черговий раз показує, що з ним дружити не можна, позаяк він дружбу розглядає як слабкість». Посилання

І.С. Тургєнєв: «Руський є найбільшим і найганебнішим брехуном в усьому світі». Посилання

О.С. Пушкін: «Народ байдужий до найменшого обов’язку, до елементарної справедливості, до найменшої правди, народ, який не визнає людської гідності, котрий цілком не визнає ні вільної людини, ні вільної думки». Посилання

М.В. Гоголь великий українець у московській імперії мертвих душ, нащадок Остапа Гоголя, полковника вінницького, могилів-подільського за Богдана Хмельницького, а далі гетьмана України: «Є у російської людини безкорислива любов до підлості. Вона нічого з цього мати не буде, але гидоту ближньому вчинить… Я давно помітив: коли при великоросах заходить мова про Україну, це їх дратує. Ще жодного не пощастило зустріти москаля, котрий би не подав знаку своєї вищості над хохлом. Це від гордині і невігластва…» Посилання

Ф.М. Достоєвський, ще один великий українець, нащадок козаків Брацлавського полку, володар збільшувального скла, крізь яке Європа і світ могли розгледіти найпотаємніші закапелки московської душі: «У московщині нема жодної людини, котра б не брехала. Бреше вона тому, що правда здається московітам занадто нудною, тому, що всі вони, москалі, соромляться самих себе і їм хочеться уявити самих себе дещо іншими, ніж є насправді. А ще дається узнаки надмірна самовпевненість. Він можливо, геть нічогісінько не тямить у тих питаннях, що їх узявся залагоджувати, а проте він цього не соромиться, і докорів совісті не знає. Оця відсутність совісти свідчить про таку байдужість щодо самокритики, про таку неповагу до себе самого, що впадаєш у відчай і втрачаєш надію на дещо самостійне й рятівне для нації…» Посилання

О.М. Горький: «Щонайважливішою прикметою удачі російського народу є його садистська жорстокість».

О.М. Толстой: «Є дві Русі. Перша – Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є друга Русь – Московська. Це Русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику лють. Ця Московська Русь здавна була, є і буде повним запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи». Посилання

Олександр Солженіцин: «Немає в цьому світі дрібнішої, більш сволочної і хамовитої особини, ніж кацап. Народжений у нацистській країні, вигодуваний пропагандою нацизму, - цей ублюдок ніколи не стане Людиною. У його країни немає друзів – або холуї, або вороги. Його країна здатна тільки погрожувати, принижувати і вбивати. І за збереження цього статусу Расєєю рядовий кацап готовий пожертвувати власним життям, життям своїх батьків і дітей, якістю життя власного народу. Воістину: кацапи-звірі. Люті, кровожерливі, але... смертні». Посилання

«Психотип росіян після розвалу СРСР значно погіршився – вони стали жадібними, злішими, нахабнішими. Результати комплексного дослідження, проведеного Інститутом центру психічного здоров’я Російської академії медичних наук, шокував не лише громадськість, а й самих учених», - пише «Комсомольськая правда».

Російський професор Сергій Еніколопов, фахівець у галузі кримінальної агресії, прокоментував результати наукової роботи своїх колег, які роками серйозно досліджували цю тему. Для початку він навів статистику 30-річної давнини, тобто часів СРСР, початку 80-х минулого століття, коли застій у суспільстві досяг максимальних показників. 1981 року в Союзі було скоєно близько 25 тисяч убивств. Аналогічний показник був і в США, але тоді там населення складало на 40 млн. осіб менше. Зараз в Російській Федерації щорічно відбувається близько 30 тисяч убивств (і це при тому, що населення в порівнянні з радянськими часами скоротилася вдвоє – з 280 до 140 млн. людей), а в Сполучених Штатах цей показник скоротився більш ніж у півтора рази – до 15-16000 (чисельність же населення США за останні 30 років зросла до 316 млн. осіб).

У зростанні насильства в Росії останнім часом часто звинувачують кризу, проте в Америці подібного взаємозв’язку не зафіксовано. Насправді контроль держави над злочинністю в Сполучених Штатах обумовлена цілою низкою чинників: високою самооцінкою громадян, меншою заздрістю людей з невеликими доходами до багатіїв і олігархів, жорсткістю покарань за злочини. Так, в американських в’язницях нині відбувають покарання близько два иро. злочинців, а в Росії – сімсот тисяч. Рецидивам злочинності в США протистоїть так звана політика «третього удару», коли за третій злочин суд, незалежно від важкості скоєних правопорушень, може засудити обвинуваченого до довічного ув’язнення.

У російському ж суспільстві, як відмічають ці тенденції, до речі, саме їхні науковці, останнім часом різко зросли негативні якості – вседозволеність, насильство, агресія, ненависть, ворожість, нахабство, жадібність, злість, жорстокість, хамство, водночас відбулося стрімке падіння позитивних людських якостей усередині суспільства – дисциплінованості, надійності, порядності, людяності, доброти, співчуття, безкорисливості, взаємоповаги. Всі ці висновки підкріплено вченими статистично. Водночас відбулося тотальне засилля національної культури, насамперед телебачення, як масового подразника свідомості електорату, низькопробною зображальною продукцією про насилля, вищості грошей і сили кулаків.

Одне слово, навіщо думати росіянину, як треба йому діяти, коли ввечері про це обов’язково скаже кисельов-ТБ…

Гадаю, що В. Путін і його камарилья добре знають ці характерологічні особливості своїх співгромадян. Насамперед відносно того, на що вказував іще просвітник білого руху, ідеолог Руського загальновійськового союзу, філософ і письменних Іван Ільїн: для росіянина важливі не справи, а слова. Як знаки сущого. Вони магістральний подразник і організуюча сила суспільства, яке потрапило під шовіністичний вплив опричників нового самодержця. Ось чому головне завдання у нового типу війні, яку Росія Путіна розв’язала проти суверенної держави України і яку у світі вже назвали гібридною, покладається на пропаганду.

Якщо точніше, то на її зворотній бік – комунікативну брехливу складову. Себто, масове спотворення фактів. На обман, умисне, цілеспрямоване введення в оману мас, твердження, які не є реальністю, істинними, на фейки, як зветься це в нинішньому просторіччі. Тут і по нині живе, працює диявольське гасло Володимира Ульянова-Лєніна: «Виняткову цінність представляє всяка революційна фальшивка, товариші!» Іншими словами, росіяни перша в світі нація, морально і психологічно знищена телебаченням. Цей же напалм зачепив своїм гарячим крилом і частину «рускоговоряшєй» України депресивного Донбасу.

Як тут не згадати поплічника Адольфа Гітлера Пауля Йозефа Геббельса. Це ж йому належить знаменита фраза: «Дайте мені засіб масової інформації і я з народу зроблю стадо свиней». Достовірність цього фашистського лозунгу імперський пропагандист довів катастрофічною реальністю, коли в німецьких містах вишиковувалися довжелезні черги начебто культурних людей по абажури… з людської шкіри. Не кажучи вже книжкові вогнища на міських майданах.

Той же фанатичний цинік учив своїх підлеглих: «Ми добиваємося не правди, а ефекту». Йому ж належить теза: «Брехня, повторена сто разів, стає правдою». І, нарешті, основоположне правило завойовницької ідеології: «Інформація повинна бути простою та доступною, а повторювати її, тобто вбивати в голови, треба якомога частіше». Посилання

Не знаю, чи визубрюють суть цих дацзибао у російських пропагандистських штабах, але жахлива практика ведення Кремлем війни проти суверенної України використовує саме ці аспекти. Відтак, уся реальність перевертається з ніг на голову. Відверта маячня від частого повторювання стає аргументами, немислимі твердження перетворюються у публічні доводи, відверта фантасмагорія займає місце резонів. Неймовірні безглуздя, парадоксальні ахінеї, дика єресь стають найсолодшими цукерками для пропагандистських «шедеврів», які залюбки споживає переведений на подібний корм соціум. Від частої повторюваності, вони перетворюються на бронебійні снаряди в комунікативному світі держави агресора. Відтак, підлий російський самодержавно-імперський шовінізм стає в стократ страшнішим за марксистсько-ленінський інтернаціоналізм.

Інформаційне «забамбулювання», як би сказав Левко Григорович Лук’яненко, стало офіційною політикою Кремля. Його розповсюдженню вельми сприяли попередні дії Росії спрямовані на знищення українського комунікаційного простору. Погляньте на розкладки газет, завітайте до книгарень і все стане зрозумілим, чия ідеологія панує в нашій державі. Я вже не кажу про телеспускальні, як її називають у просторіччі, канали Москви.

Ніде, мабуть, у світі телевізійну індустрію так неухильно, цілеспрямовано не поставлено на військові рейки, як у московітів. З початку 2014-го року вона цілодобово силою ряду потужних телеканалів працює на моральне знищення сусідньої держави. Всю редакційну політику цих колективів спрямовано на одне – створення найстрашніших казок про нинішню Україну і українців. На абсолютну демонізацію київської влади, котру телеінформаційна Москва з якогось дива постійно називає «хунтою». (Хунта - військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військовового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору.) Хоча в уряді немає жодного військового. Новий міністр оборони В. Гелетей і той колишній міліціонер…

Просто таки смішно, до прикладу, вважати вождем «хунти» впродовж весни-2014-го виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова. В духовному житті пресвітера однієї з начебто баптистських сект, людину, яка Бога тримає перед серцем і понад усе боїться будь-кого образити. Далекий від автократії і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Під їхнім керівництвом у державі не склалося ні авторитарного політичного режиму, ні військово-бюрократичної диктатури. Не видно проявів хунтівського стилю і в керівництві нового глави держави Петра Порошенка.

Навпаки, усіх трьох перших осіб держави вельми часто критикують за м’якотілість і навіть боязнь застосувати силу закону до агентів впливу Москви, які позасідали в Верховній Раді, певних керівних структурах. Громадянське віче на Майдані вже неодноразово вимагало навіть їхньої відставки через буцімто поблажливість до ворожої «п’ятої колони», відсутність люстрації в правоохоронних органах, на верхніх щаблях влади. Отож, кремлівський ярлик «хунта» не клеїться до образу українських вождів і їхніх опричників також. Особливо, якщо врахувати, що в Україні після перемоги революції Гідності ніхто не переслідується. Колишні підручні В. Януковича з Партії регіонів, комуністи виступають зі своїми поглядами, оцінками на всіляких публічних заходах, телевізійних ток-шоу, з парламентської трибуни.

Залпова система облуди

Яка хунта, панове московіти? Побійтеся Бога плести дурниці…

Українці, на відміну від московітів, аж ніяк не фашисти. Позаяк вони не загарбували чужі території, не засилали свої так звані добровольчі загони в купі з диверсантами ГРУ ГШ ЗС РФ зі зброєю в руках до сусідів, не фінансували й не озброювали терористів, не поставляли їм щоночі бронетехніку та високоточну ракетну зброю, не вбивали мирних жителів у захоплених містах і селах, не здійснювали акти сегрегації щодо корінного населення, титульної нації, як це практично щодоби масово вчиняють у Донбасі московіти, викорінюючи державну мову, культуру на тимчасово окупованих землях. Брехня і кров невинних жертв – ось істинна московська суть. Тому реальні новоявлені фашисти якраз москалі, носії біснуватого «руського міра».

Навряд, чи можна назвати те, чим займаються працівники московських ЗМІ, телеканалів насамперед, журналістикою. Це, образно кажучи, є не що інше, як російська залпова система б р е х н і. До найнеймовірніших текстів-вигадок додаються кадри зі світових трагедій і все це видається під прямі репортажі зі сходу і півдня нашої держави. Так з’явилися брехні про застосування фосфорних бомб під час АТО, про буцімто продаж українськими військовими людських органів безпосередньо з поля бою. І таке інше.