Вивезуть у рефрижераторах усіх, хто прийде до нас із «Буками» 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вивезуть у рефрижераторах усіх, хто прийде до нас із «Буками»



І все-таки Україна довела всьому світу, що вона цілком відбулося, як держава. Нація, котра здатна відстоювати свій суверенітет і територіальну цілісність зі зброєю в руках, сьогодні крокує далі. Під кулями і вибухами, але тільки вперед.

Українці, на відміну від московітів, аж ніяк не фашисти, як це постійно стверджує брехливий Кремль. Позаяк це не вони вторглися зі зброєю на територію іншої країни, не вони вважають інші країни недодержавами, а кремлівських ординців - недолюдьми. Це у путінівців абсолютно фашистська ідеологія. А махрові обман, фальш – патологічна московська іпостась. Саме російські фашисти забрехалися на весь світ. Зрештою, Москва безсоромно брехала завжди.

«Роками й десятиліттями з ранку до вечора народу брехали і брехали без кінця і великі начальники, і дрібні сошки. За будь-яких часів усе, що творилося Москвою, абсолютно все було прикрите, присипане, завуальовано брехнею, обманом, фальшем. Під хибним приводом улаштувавши провокацію, Сталін напав на Фінляндію 1939 року. За тиждень до нападу Гітлера обдурили і демобілізували весь народ наскрізь брехливою «Заявою ТАРС». З глибоким сумом ховали Міхоелса, вбитого за безпосереднім наказом Сталіна, а вину за розстріл десятків тисяч польських військовополонених переклали на німців. Під хибним «закликом від групи товаришів» ввели війська до Чехословаччини. В Афганістані, скориставшись тим, що президент Амін запросив наші війська, висадили в аеропорту елітний загін, штурмували палац президента, вбиваючи своїх же «союзників і братів» з президентської охорони, отруїли і розстріляли самого главу держави, а потім оголосили про «пленум ЦК», який начебто звільнив з посади Аміна. Брехали, коли розбивалися футбольні або хокейні команди, коли вибухнув Чорнобиль. Брехали на весь світ, доставивши ракети на Кубу, збиваючи південнокорейський авіалайнер, вирізаючи зображення Хрущова з відеокадру зустрічі Гагаріна. Брехали і на похороні Хрущова, начепивши на ворота Новодівичого кладовища табличку «Санітарний день» (сам бачив її). Брехали, що у вмираючого Андропова застуда. Та що там, я вже й не кажу про те, що всі зобов'язані були зубрити «Короткий курс ВКП(б)», цей феноменальний концентрат неправди, енциклопедію фальсифікації історії…»

Цей попередній абзац, взятий у лапки, не мій. Я його придбав напрокат у блозі відомого московського історика, Заслуженого діяча наук РФ Георгія Мірського – нехай пробачить мені за це. Пост його з'явився на сайті «ЭХО Москвы» 2 серпня 2014 р, об 11:38. На ранок 4 серпня у ньому було вже понад вісімсот коментарів при ста двадцяти тисячах прочитань, і фактично жодного заперечення щодо суті масштабної кремлівської брехні впродовж десятиліть.

Але нинішня офіційна Москва, на відміну від радянської, яку описує автор, не змінилася ні на йоту. Кремль не зробив абсолютно ніяких висновків зі своєї гнітючої історії. Навпаки, його пропаганда стала ще брехливішою, ще цинічнішою, позаяк у її руках з'явилася надпотужна зброя – зомбоящик. Іншими словами, годі сподіватися на те, що вовк колись там стане вівцею. Люди правильно кажуть: якщо вродилося лисеньким, то таким і помре…

Пам’ятаєте відому приказку: брехнею весь світ пройдеш, але назад не повернешся? Це ж якраз про Путіна. Точкою неповернення для нього стало 17 липня ц.р., коли в небі над українським Донбасом проросійські поганці збили пасажирський літак із громадянами дванадцяти країн світу на борту. Захід думав, що ця трагедія зупинить кремлівського людожера. Але, як мовиться, не на того напали. Диктатор Росії вельми непередбачуваний, мстивий і агресивний, особливо щодо тих, хто не приймає його правила гри. (Колишній підліток з зашморганого пітерського двору, якого ображали навіть дівчатка і залюбки лупцювали однокласники, підріс, зайнявся спортом, завербувався в КДБ, аби отримати владу над людьми, мізків додалося, а ось дитячі образи залишилися і трансформувалися в дорослі фобії). Він нині найбільша небезпека для всього світу. І найбільша загроза полягає в тому, що напохваті у неадекватного наполеончика знаходиться ядерна валіза, а головним своїм ворогом Путін вважає у слід за США - Україну…

Тому для всіх нас нині – момент істини. Маємо всі, як один зорганізуватися, на захист своєї Вітчизни. Якщо цього не станеться, то Україна, як держава, як цивілізація, може зникнути. Варварські «брати» з родимою плямою орди вщент рознесуть усе, що ми вибудували за тисячолітню історію України ментально і за її 23-літній період незалежності та свободи - матеріально. Такі, на жаль, реалії часу.

Тому насамперед маємо проаналізувати, дати відповідь на те, як так сталося, що ми здали без бою Крим. Чому Донбас став сепаратистською мекою? Як дати відсіч російським ворогам-загарбникам, як повернути до складу України анексований Крим? Як схід країни вивести з задавненої депресії, перетворити в квітучий український край?

Ми з подивом дізналися, як багато серед нас зрадників, перекинчиків, українофобів. Котрі лише інсценуються добропорядними громадянами, а насправді люто ненавидять Україну. Позаяк під час війни виходити на вулиці і площі з російськими триколорами можуть лише наші найзапекліші вороги. І таких, маємо визнати, виявилося чимало.

Уже зовсім неприпустимими є факти, які спостерігалися в дні найзапекліших битв на сході України (липень-серпень ц.р.), коли біженці з цих країв, люди, яких прихистили хлібосольні полтавці, поділилися всім, чим мали, вели себе як варвари, як найзапекліші вороги України, перебуваючи у місцях переселення. Скажімо, у райцентрі Оржиця Полтавської області, група таких осіб зібралася на місцевому стадіоні… під прапорами Росії. Сповзлися гадюками під триколори, як мухи після морозу. З показною затятістю вигукували гасла-здравиці на адресу Путіна і Москви. Вовки в овечій шкурі…

У цей же час у Полтаві невідомі нічної пори облили фарбою пам’ятник Небесній сотні, а в Черкасах варвари познущалися над пам’ятником загиблим на Майдані. Сумнівів немає жодних – це робота подібних циніків з проросійських переселенців. Сиплять сіль на свіжі рани українців…

Мабуть, усіх українців неприємно подивувало, як на початку серпня 2014 р. Шевченківський районний суд м. Києва буквально погладив по голівці агресивного українофоба, керівника Одеського антимайдану, лідера так званого Куликового поля Антона Давидченка. Це він організовував мітинги в місті навесні проти української влади, української мови. За проведення якогось там референдуму про відокремлення регіону від України. Подібно до шакала цей ненависник усього українського, вкупі з іншими бандитами розправлявся з патріотами Причорномор’я, розбивав голови, ламав ребра людям, а потрапив за ґрати, став овечкою. Слідство і суд буквально розтанули перед його буцімто щирим покаянням. На суді визнав себе винним, начебто співпрацював зі слідством. Йому присудили п’ять років ув’язнення з випробувальним терміном на три роки. Це означало, що в разі, коли за цей час він не вчинить правопорушень, то уникне покарання. Випустили з-під варти.

Рівно через двадцять годин цей тип уже був за кордоном і звідти заявив, що він усіх обдурив. Усе, що казав слідчим, – брехня. Не розкаявся. А тепер, пообіцяв ще активніше боротися проти України і українців.

Одне слово, забило його покарання, як жолудь ведмедя…

Чи маємо ми бути добрими щодо наших ворогів, ненависників, особливо тепер, коли сотні українських хлопців гинуть на війні з Московією? Я особисто вважаю, що всі, хто активно ходить на проросійські мітинги, підтримує сепаратистів і терористів мають бути позбавлені українського громадянства, різноманітних пільг та пенсій, примусово вислані до тієї ж таки Росії! Вам, панове, люба раша – ковтайте її на повен рот. Але не перешкоджайте українцям будувати вільну й незалежну свою Україну. Або живіть серед нас порядними людьми, сумлінно виконуйте українські закони. Толерантність – віковічна вроджена риса українців. Але й зловживати цим не можна. Оскільки далі терпіти таку ганебну наругу над здоровим глуздом нема сил і можливостей. Ті декілька тисяч ворогів мають залишити Україну в спокої, або попрощатися з нею.

Іншого виходу просто немає.

На моє глибоке переконання, по закінченні східної компанії з очищення української землі від ординської нечисті, парламент повинен ухвалити своєрідний Універсал, як Урок історії. В якому всім своїм ворогам чітко і однозначно маємо заявити, що для нас є святими –

Єдина державна мова,

Унітарний устрій держави,

Цілісність території.

Три головних кити, на яких стоїть зранена, але горда Україна. За це ми заплатили великою кров'ю свого народу, і цим ніколи й нікому не поступимось. А ще, до цих проблем ми ніколи не будемо повертатися навіть у дебатах. Це те, що не обговорюється. Головні аксіоми життя і розвитку суверенної, незалежної України. Нехай затямлять усі раз і назавжди.

Щонайперше треба викорінити сепаратизм. Україна має проголосити, що в нашій державі нема колоніалізму, пригнічення будь-якої нації, народності, і тому сецесія (відділення території від держави) не може бути рухом за національне визволення на території країни, де титульна нація складає понад сімдесят відсотків населення. Тобто, подібне означає, що згідно з критеріями ООН, Україна є моноетнічною країною. Відтак, потрібно чітко і однозначно заявити на весь світ, що заклики до від’єднання певних теренів нашої держави, утворення будь-яких нових територіальних формувань, є найважчим кримінальним злочином, а, отже, повинні каратися якнайсуворіше. На довічне ув’язнення.

Незаперечною умовою руху вперед є визнання того, що всі винні в сепаратистських заколотах 2014 року повинні постати перед законом, понести заслужене покарання. Ті, хто співпрацював з терористами, надавав їм підтримку і допомогу, мають бути встановлені, ідентифіковані, визначена міра їхньої персональної вини перед українським народом. Це маємо зробити, як перекличку учнів на першому уроці в новому навчальному році…

На озброєння мають бути взяті американські методи денацифікації Німеччини після Другої світової війни. Через те, що нелюди з формувань російських фашистів Гіркіна, Безлера користувалися методами підручних Гіммлера, наприклад, убиваючи, розпорюючи животи таким патріотам як депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, тільки за те, що вони не давали терористам знімати державні прапори України з установ. За розстріл, приміром, трьох молодих юнаків, які вигукнули гасло: «Слава Україні! Героям Слава!» За акти сегрегації щодо вживання в регіоні державної української мови. Такі звірства не можуть прощатися. Для тих, хто співчував, підтримував ординців має бути встановлена психологічна терапія на зразок тієї, яку проходили колись німці. Це насамперед подання детальної персональної анкети до відповідного органу (у німців вона складалася з 113 запитань) із приводу того, хто і як оцінює сепаратизм, участь в терористичних угрупуваннях, підтримує чи засуджує дії бойовиків, кого знає із посібників убивць, як ставиться до агресії Росії і таке інше. Встановлення кримінальної відповідальності за відмову проходити відповідне обов’язкове опитування, а також за надання недостовірної інформації.

Маємо не цуратися випробуваного при денацифікації методу примусового виховного перегляду особами, які підозрюються в підтримці сепаратизму і тероризму в період ескалації конфлікту в Донбасі відеофільмів у кінотеатрах, будинках культури про звірства проросійських бойовиків, обов'язковою, як мені здається, має стати участь цих людей у перезахоронені жертв проросійської агресії. Нехай дивляться, як усе це виглядає з позиції здорового глузду, і дітям своїм закажуть, що сецесія - кривавий злочин, і він в Україні не пройде ніколи.

Правники мають виробити прецедент, із затвердженням його парламентом, за якого належить здійснити люстрацію представників діючих органів влади, насамперед із числа правоохоронців, судів, прокурорів. Жоден з підручних ворогів України не може залишитися на державних посадах. Ні за яку ціну не можна допустити, аби на наступних виборах до представницьких органів влади балотувалися вчорашні перевертні, перекинчики, ще гірше – відверті посібники терористів, активісти ворожої «п’ятої колони». Бо інакше це буде зрадою, наругою над пам'яттю тих героїв, які полягли за територіальну цілісність і суверенітет України. Відомо, що всі ці вовкулаки і ренегати отримують потужну фінансову підтримку з-за кордону, як це сотні разів розкривалося під час наступу проросійських терористів, і це має бути офіційною підставою для обмеження прав щодо участі таких людей на певний час у праві бути обраними до органів влади. Якщо не буде застосовано подібної практики, Кремль скупить усі виборчі округи Донбасу, які розгромивши своїми «Градами» і «Буками», остаточно перетворив у жахливу депресивну зону, і через місцеві органи влади доб’ється того, чого не зумів здійснити силою зброї. Тоді для чого ми воювали, в ім’я чого полягли наші хлопці?

Україна густо вмилася кров'ю своїх найкращих синів виключно через нашу фанатичну толерантність, неймовірну терпеливість, заздрісну урівноваженість. Але ми не сонмище невиправних флегматиків. І це мали добре зрозуміти ті, хто привів сюди полчища найманців, добра частина яких поїхала звідси у… рефрижераторах. Тому нині найважливіше – поставити на місце вчорашній продажній збрід, який вітав здирання українських знамен з державних установ, заміну на російське ганчір'я, живими щитами захищало сепаратистів і терористів від українських вояків, які попервах у занадто демократичній манері намагалися витіснити цей ментальний непотреб із нашої землі. Якщо неприпустимо ліберальний, вільнодумний, поблажливий офіційний Київ, що його московіти замість себе самих чомусь помилково називають фашистською хунтою, допустить масове прощення всіх, хто в тій, чи іншій мірі учиняв злочини проти українського народу, то кінця-краю рашівському безладу, шабашу не буде. Це лише заохотить, підбадьорить хворий на шовінізм «руській мір» до ще більшого кровопролиття. Тому кожен має відповісти за гріхи свої. Як те заповідав нам Бог. Україна нарешті повинна стати вимогливим державним формуванням. А шизофреників «патріідіотів» Росії потрібно неодмінно зупинити, поставити на місце…

Отож після війни в Донбасі на Україну чекає в цьому регіоні не менш жорстока боротьба нервів, складні психологічні та юридичні протиборства. До остаточної перемоги, на жаль, ще дуже й дуже далеко…

Ми маємо віднайти людей, кошти, зусилля, аби створити Комітет з захисту інформаційного простору. Так, можливо, й дещо по-радянськи звучить, як утворити своєрідний департамент Правди. Але це об’єктивна реальність і поки що єдиний вихід з непростої ситуації, за якої можемо спорудити захисний бастіон проти російської брехні, брудної пропагандистської антиукраїнської, наклепницької юшки Кремля. Якщо це до певної міри не врегульовується з базовими питаннями демократії і свободи слова, то роботу такого органу можна регламентно обмежити, наприклад, двома-трьома роками діяльності. Коли з часом гострота потреби в цьому притупиться, відпаде (не вічно ж хворим шизофреникам правити в Кремлі!), він перестане існувати. Але сьогодні – це гостра проблема дня…

У війни, одне слово, свої потреби і закони…

Слава Україні! Героям Слава!

P.S.

Чого хоче насправді Путін, видно з заявки московітського міністерства оборони відомчій друкарні, яка виготовила десять тисяч бланків похоронок. Виникає запитання: а скільки ж тоді він планує похоронити українців, якщо не шкода хмари вояків зі своєї орди? І де відповідні дії української сторони? Чому Петро Порошенко замість того, щоб стати повноцінним верховним головнокомандувачем збройних сил України, сформувати воєнну вертикаль на чолі зі Ставкою, геть у милі бігає кабінетами Барозу, Ештон, Ромпея – єврочиновників, які вже на виході зі своїх постів і нічого не вирішують? Беззастережно вірить фрау Меркель, яка вже, здається, готова слідом за своїм попередником екс-канцлером ФРН Шредерем найматися у Путіна нафточерпієм. Пан Порошенко, либонь, не може збагнути очевидного, що ніяка ЄвропаУкраїну не захистить, якщо наш сорока трьох мільйонний народ сам не зорганізується, неперетвориться на їжака. На сотні тисяч протитанкових їжаків. Не стане скелею на шляху угро-фінської орави.

Чому Україна до цих пір не перетворена в єдиний противоєнний полігон? Чому всі потужності підприємств, логістика, медицина, об’єкти цивільної оборони, стратегічного запасу не переведені на рейки військового часу? На Банковій хіба не чули, що Путін погрожує за два тижні дійти від Луганська й Донецька до Києва?

Тепер уже точно відомо, що саме в ті години, коли розрум’янений Порошенко вранці 24 серпня 2014 року вирушав приймати парад на Хрещатику, (шкода, що не на білій кобилі), ординські танкові батальйони московітів перейшли українські кордони і почали штурмову атаку позицій українських військ на нашій суверенній території в районі Савур-Могили і Амвросіївки. Це був полум’яний, а насправді кривавий, смертельний привіт з Кремля від маніяка коротуна українському народу.

Наш горе воєначальник Пєтя, добре знаючи про цю неймовірну трагедію, замовчав її, фактично засекретив. Аж поки регулярні військові підрозділи Московщини не захопили Новоазовськ, а танки РФ повулично не розстріляли впритул садиби в Новосвітлівці під Луганськом. Так кремлівське броньоване шило вилізло з мішка.

Ви запитаєте, а де кадри трагедії Новосвітлівки? Над нею, що не літають і автоматичні апарати, і розвідники туди не добираються? Чому цього варварства не бачить увесь світ? А тому, що для Порошенка і його команди війни немає. І тому, власне, нічого не підготовлено для оборони держави, не створено навіть банального інформаційного бюро, яке б повідомляло народ і світову громадськість про дикунства московітів, абсолютну дебільність режиму Путіна-фашиста. Розповсюджувало кадри відеохроніки. Я про це вже охрип кричати. Не дивно, що Генеральний секретар ООН і до нині безсило розводить руками, стверджує, що в нього немає ніяких доказів того, що російські війська ввійшли до України.

І не буде. Новий глава держави підібрав собі таку команду, що їй абсолютно до лампочки державні інтереси, доля України. В них свої прихильності. Насамперед, бізнесові, зміцнення власного здоров’я. Скажімо, перший заступник глави адміністрації президента, який відповідає за силовий блок (!), мільярдер Юрій Косюк у ці смертельні для України дні спокійно відпочиває у Монте-Карло. Вирішує бізнесові справи.

Треба бути, як мені видається, повним невігласом, аби олігарха призначити чиновником. Ви, до прикладу, бодай не хвилину можете повірити в те, щоб мільярдер за копійки зарплати ходив на засідання, наради, «гриз собі печінки» на семінарах, виступав на якихось там форумах, ходив на «накачки» до начальства?

Повний абсурд, як, на жаль, й усе те інше, чого лишень не учиняє, не вибудовує пан Порошенко на своєму високому посту. Це вже не просто «любодруже» кумівство, яке було при Ющенку, а ще щось, огидніше, відворотніше. Бо над Україною нависла смертельна небезпека, а новий глава держави бавиться у дарування посад людям, які зовсім не єпатріотами держави, зацікавленими в розквіті України. Їм це так потрібне, як кутасик на лікті…

Ні я зовсім йому не ворог, Петрові Порошенку. Більше того, навіть сам голосував за його і інших за це агітував. Але те, як невміло, здебільшого безглуздо вибудовує він внутрішню і зовнішню політику держави на своєму посту, те, що все це обертається катастрофічними втратами людських життів, суверенної території України, мене як громадянина змушує сказати: ми страшенно помилилися. Це, друзі, явно не український Вашингтон. Він мені особисто (дай Боже помилитися) найбільше нагадує найганебнішого російського царя Ваську Шуйського. Котрого, як відомо, 1610 року частиною боярства, столичного і провінційного дворянства було повалено з престолу і насильно пострижено у ченці. Це я про те, що астрологи стверджують: найгостріший пік проблем України припадає на листопад, а особливо – грудень 2014-го року. Дай нам, Боже, українцям, усім пережити лихі часи!

 

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ,

 

доктор політичних наук, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України

 

 

РОСІЯ CONTRA УКРАЇНА:

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА

 

На відміну від Європейського Союзу, який не мав чіткого стратегічного бачення своєї політики щодо України та обмежувався тактичними заходами пасивної оборони, Росія впроваджувала далекосяжну наступальну стратегію, кінцевою метою якої були ліквідація державного суверенітету України і включення її території до складу своєї держави. Утілення цієї мети здійснювалося за двома сценаріями – інтеграційним та дезінтеграційним. Інтеграційна стратегія в загальних рисах закріплена в оновленій редакції Концепції зовнішньої політики Російської Федерації, де чітко зазначається, що Росія має намір будувати відносини з Україною як пріоритетним партнером СНД, сприяти її залученню до поглиблених інтеграційних процесів[35]. Отже, втягування України в євразійську інтеграцію стало офіційним задекларованим зовнішньополітичним курсом Росії.

Інтеграційний сценарій передбачав досягнення проміжної та кінцевої мети. Проміжна мета полягала в недопущенні підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та в ізоляції країни від Заходу. Подальшим стратегічним завданням було приєднання до Митного, а у 2015 р. – до Євразійського Союзу, що врешті-решт передбачало втрату державного суверенітету Україною та входження її до складу оновленої російської держави.

(Ре)інтеграційний сценарій був закладений ще в період створення СНД, котру тодішній президент РФ Б. Єльцин розглядав як тимчасове утворення, на базі якого мав розвиватися реінтеграційний процес. Нового сенсу цей сценарій набув за часів президентства

В. Путіна, у першу каденцію якого Росія намагалася втілити ідею повернення «руських земель» у формі Єдиного економічного простору – ЄЕП. Але тоді, у 2003– 2004 pp., назрівала Помаранчева революція, яка, власне, остаточно поховала цей проект. Продовження побудови (ре)інтеграційного сценарію знайшло своє втілення в Митному союзі, котрий являв собою менш аморфну організацію із чітко підпорядкованою діяльністю цього утворення інтересам Москви.

Проте проект Митного союзу мав сенс за умови приєднання України. Власне, заради знищення українського державного суверенітету й задумувався цей проект. Система заохочення та переконання в існуванні гіпотетичних опосередкованих вигод у вигляді 7 млрд дол. США чи обіцянок знизити ціну на російський газ для українських олігархів не переконала офіційний Київ у доцільності приєднання до Митного союзу. Для більшої переконливості В. Путін застосував нову стратегію, яку можна назвати (ре)інтеграцією на основі примусу та силового тиску. Основними засобами стали торговельні й інформаційні війни, спрямовані проти України. Безпосередньою умовою припинення цих війн уважалося приєднання України до Митного союзу. Втілення стратегії (ре)інтеграції на основі примусу стало основним лейтмотивом зовнішньої політики РФ щодо України.

Особливо активно Росія вдалася до торговельних санкцій у другому півріччі 2013 p., після того як пересвідчилась у реальній можливості підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Обмежуючи експорт підприємств, яких пов’язують із впливовими українськими політиками та медіамагнатами, Москва розраховувала схилити впливових українських олігархів до тиску на владу з вимогами відмовитися від євроінтеграційних планів на користь Митного союзу, а також відповідним чином змінити інформаційну політику підконтрольних їм ЗМІ. Так, у липні трубний гігант «Інтерпайп» Віктора Пінчука, з яким пов’язують телеканали СТБ, ICTV, «Новий», газету «Факти», був позбавлений квот на безмитну поставку продукції до країн Митного союзу, що призвело до оподаткування продукції «Інтерпайпа» митом обсягом 19–20%. Того самого місяця «Росспоживнагляд» заборонив увезення продукції найвідомішої української кондитерської компанії «Roshen», власник якої, Петро Порошенко, має свою групу впливу у Верховній Раді та володіє телекомпанією «5 канал». 30% експорту продукції цього підприємства припадає на Росію[36]. Із 14 серпня митниця Російської Федерації під приводом додаткових перевірок фактично заблокувала український імпорт, передусім товарів підприємств, які належать близьким до української влади бізнесменам та політикам, котрі мають впливові медіа-активи, – Ринату Ахметову, Дмитрові Фірташу, Борису Колеснікову та ін. Було заблоковано також імпорт товарів таких великих державних підприємств, як «Турбоатом», «Артемсіль», «Запоріжсталь», найбільший метизний виробник України «Сталь-канат-Сілур», «Сумихімпром», група «Конті», «Мілкіленд-Україна», ЗАТ «Ерлан» (ТМ «Біола»), «Миронівський хлібопродукт», «Арселорміттал Кривий Ріг», компанія «Метінвест» та ін.[37]

Таким чином, Росія розв’язала торговельну війну з Україною саме в тих галузях, які критично залежні від російського ринку. Серед таких найвагоміших секторів економіки України – машинобудування, металургія, агропромисловий комплекс, хімічне виробництво, паливно-енергетичний комплекс, будівництво, медична, мікробіологічна, легка та харчова галузі промисловості, сфера послуг. Від торговельних санкцій з боку Росії, за приблизними оцінками, збитки українських підприємств сягнули близько 25% від усього українського експорту в Росію. Експорт продукції харчової галузі на російський ринок тільки за перше півріччя скоротився на 800 млн дол. США.

На противагу Європі, для України, як і для всього постсовєтського простору, Росія запропонувала власний цивілізаційний проект – так звану доктрину «русского мира». В Україні ця доктрина силами правлячої Партії регіонів утілювалася досить успішно, оскільки лягала на сприятливий ґрунт совєтсько-російської свідомості мешканців східних та південно-східних регіонів України. Доктрина «русского мира» покликана реалізувати дві ключові потреби сучасного історичного розвитку Росії. З одного боку, вона слугує обґрунтуванням зовнішньої експансії та втручання у внутрішні справи сусідніх держав, передусім України, з другого – реставрації Росії як імперії, об’єднанню та мобілізації росіян навколо їхньої історичної місії з перетворення країни на «православну цивілізацію», яка має об’єднати всіх православних у протистоянні із Заходом.

Однією з основних рис у втіленні цієї доктрини став акцент на формування образу ворога в особі українців, на яких у засоби масової інформації досить інтенсивно почали навішувати такі жахалки-кліше, як «бендери», «фашисти», а з України в російському інформаційному просторі старанно ліпився образ «ворожої держави». Очевидно, що така спецпропаганда спрямованая на мешканців Східної та Південно-Східної України, так і на саме російське суспільство. У зовнішньому сенсі вона покликані поглибити ментальний розкол в українському суспільстві і спровокувати соціальний конфлікт між російськомовними та україномовними громадянами України, на підставі чого мають бутж висунуті претензії про порушення прав російськомовного населення. Така фабула створить підстави чи привід для воєнної окупації України та анексії частини її території, як це було втілено стосовно Абхазії та Південної Осетії під час російсько-грузинської війни 2008 р.

У внутрішньому вимірі така спецпропаганда спрямована на підготовку російського суспільства до воєнної агресії проти України. Створення ситуації такого соціального психозу необхідно для підтримки війни та посилення довіри до В. Путіна російського суспільства, в очах якого російський президент апріорі виглядає героєм, оскільки наважився знищити ворогів Росії. Описуючи пересічного росіянина з таким психотипом, Юрій Макаров, посилаючись на одного із сучасних російських публіцистів, зазначає: «Він абсолютно переконаний, що ми живемо в ситуації американської всесвітньої змови, і йому чомусь така позиція видається дуже духовною. Він весь час захищає духовність. Йому здається, що Росія перебуває в кільці ворогів. Це цілком класична симптоматика добре розвиненої, зрілої параної, коли останнім оплотом правди, честі, духовності залишається Росія»[38].

Отже, 2013 р. став кульмінаційним етапом запровадження масованої стратегічної інформаційної операції Росії, спрямованої на зміну політичного курсу України з європейського на проросій-ський та повалення її державного суверенітету. Ця операція характеризувалася масованим політичним та інформаційним впливом на українське та російське суспільство, а також політичну еліту України. Для проведення цієї операції в попередні роки була створена й задіяна ціла система підтримання інформаційної безпеки РФ, яка складається з державних та недержавних компонентів. Керівництво цією системою здійснюється безпосередньо президентом Росії В. Путіним. її діяльність має досить закритий характер. Організаційно, як зазначає експерт з інформаційних війн С. Галушко, вона має «мережеву архітектуру», де кожний центр мережі працює автономно в інтересах досягнення спільної мережі інформаційного впливу[39]. Стосовно України діяльність цієї системи має відверто агресивний, наступальний характер. Центральне місце в організації такої діяльності проти України відведене Федеральній службі безпеки (ФСБ) РФ та Службі зовнішньої розвідки (СВР) РФ, які діють у координації з міністерством закордонних справ Росії.

Для реалізації інформаційного впливу на Україну та міжнародне середовище Росія задіяла величезні ресурси як на внутрішньому російському, регіональному, так і на глобальному рівнях, включно із застосуванням потенціалу таких світових інформаційних агентств, як CNN, BBC та «Альджазіра».

Перший етап стратегічної інформаційної операції Росії проти України здійснювався у м’якій латентній формі і був характерний для першого півріччя 2013 р. та попередніх років – до того моменту, поки Росія не вважала, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС має високий ступінь вірогідності. У цей період основний фокус інформаційного впливу був спрямований на російськомовне населення, так званий «малоросійський» соціум, який ментально тяжіє чи має симпатії до Росії. Такий потужний інформаційний вплив російських спецслужб усіляко підтримувався Партією регіонів, яка намагалася використати його для перебудови України в «Малоросію».

Не випадково, що основним напрямом реалізації стратегічної інформаційної операції є культурний вплив. ФСБ має цілий перелік функцій у сфері культури, серед яких – розробка та реалізація заходів культурного характеру, спрямованих на пропаганду російської державності та російського патріотизму й шовінізму з метою консолідації та активізації в Україні суспільних сил, формування широкої суспільної думки з підтримки зовнішньої політики Кремля. Важливим ресурсом реалізації стратегічної інформаційної операції є продукція російської масової культури, її виробництво та експорт в Україну. Тиражування російської поп-культури здійснюється через усі українські телеканали, радіостанції, засоби масової інформації. Російська поп-культура заполонила всі сфери суспільного життя українців – від велнпк концертних залів, ресторанів, кафе до дискотек, танцювальих майданчиків, маршруток та інших транспортних засобів.

Російська поп-культура є важливим механізмом впливу культурної експансії Росії в Україні. Вона домінує в українському культурному середовищі порівняно з україномовною та західною культурною продукцією. Крім бізнесових інтересів, російська поп-культура реалізує важливі політичні функції. Вона дає змогу підтримувати та поширювати російську культурну ментальність, а також російські ідеологічно-культурні цінності в українському суспільстві, зміцнюючи таким чином його «малоросійську» ідентичність.

Для втілення основних цілей стратегічної інформаційної операції активно залучається фінансовий та медійний ресурс фонду «Русский мир», який культивує сприйняття російської мови як рідної для всіх українців, на підставі чого формується громадська думка про необхідність надання їй статусу державної мови в Україні. Таким чином, зберігається сприятливе російськомовне середовище для вживляння в суспільну свідомість ідеологічних кліше, спрямованих на знищення української ідентичності та насадження переконань про спільність багатовікової історії, єдність українського та російського народу, культурну й політичну взаємозалежність України та Росії.

У глобальних масштабах для реалізації стратегічної наступальної інформаційної операції використовується Інтернет. Таким чином, можна говорити про масштабну русифікацію Інтернет-сайтів в Україні, популяризацію контенту російських мережевих ресурсів, зокрема й українською мовою. Активно використовується також феномен блогосфери як ефективної дискусійної «трибуни» в публічній дипломатії на неурядовому рівні. Останнім часом Інтернет став справжнім «театром воєнних дій» в інформаційно-ідеологічній війні. Російські сайти відзначаються особливою агресивністю й упередженістю своїх інформаційних продуктів щодо України, спрямованих на роздмухування українофобії та інших завдань інфомаційно-психологічної операції.

На регіональному рівні для інформаційного впливу активно застосовувався національний медійний ресурс як Російської Федерації, так і України. Головне завдання цих медійних інструментів впливу на Україну полягає в захопленні її національного інформаційного простору, формуванні суспільної думки, яка була б зорієнтованою на підтримання позиції та інтересів Росії, а також на відтворення в цьому соціумі «малоросійської» ідентичності. Поширення подібного впливу на Україну здійснюється через трансляції та розповсюдження російських засобів інформації, а також передачі інформаційно-ідеологічних та інформаційно-культурних програм та інших продуктів для трансляції й тиражування українськими засобами інформації. Найбільший вплив здійснюється через телебачення, радіо, мережу Інтернет і друковані засоби масової інформації.

Телебачення сьогодні виступає основним засобом формування громадської думки. Проте цікавість української аудиторії до заідеологізованих російських телеканалів останнім часом суттєво зменшилася. Кількість українських глядачів, котрі дивляться російське телебачення, не перевищує 7% телевізійного медійного простору України. Таку низьку ефективність російська влада та бізнес намагаються компенсувати трансляцією російських інформаційних продуктів на українських телеканалах, зокрема «Інтері», СТБ, ТРК «Україна», які обіймають близько 30% телевізійного медійного простору України. Національна рада з телебачення й радіомовлення дала дозвіл на трансляцію 45 іноземних програм, 37 з яких були російськомовними [40].

Таке російське медійне наповнення охоплює:

– досягнення персональних домовленостей з власниками українських телеканалів про, як мінімум, нейтралітет у доступі до ефіру провайдерів прихильників російських інтересів;

– досягнення особистих домовленостей з телеведучими профільних каналів про запрошення російських та проросійськи налаштованих експертів і прихильників політики Росії на відповідні ток-шоу, теле- та радіопрограми;

– створення журналістського пулу прихильників приєднання України до Росії та просування його учасників у медіапросторі;

– розробка серії проросійських програм для регіонального телебачення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 244; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.46.191 (0.051 с.)