Хто і коли «зачистив» прадавню українську історію? 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Хто і коли «зачистив» прадавню українську історію?



Таким чином, на території сучасної України, археологи фіксують численні стоянки і населенні пункти, створені в епоху:

· індустрії кам’яних рубил (1.5 млн. р. – 150 тис. р. до н.е.);

· крем’яної індустрії (150 тис. – 40/33 тис. р. до н.е.);

· верхнього і нижнього палеоліту (40/33 – 10 тис. років до н.е.);

· мезоліту (ІХ – VII тис. до н.е.);

· неоліту (VI – II тис. до н.е.).

Зрозуміло, що всі ці доісторичні цивілізації, створені на території Прадавньої України, передавали одна одній напрацьовані ними технології, соціальний досвід та культурно-духовну спадщину. Без чого, ясна річ, і неможливий будь-який суспільний прогрес взагалі.

Отже, все це історики та археологи знають, матеріали знахідок задокументовані, описані в книгах та наукових статтях і зберігаються в українських та зарубіжних музеях. В тих місцях, де знайдені ці тисячолітні артефакти, люди жили тисячоліттями аж до нинішнього часу.

Чому ж «об’єктивні» постімперські історики і в наш час продовжують переконувати, що предки українців, які багато тисяч років до того безвиїзно жили на теренах України, не мають жодного відношення до сучасних українців? Чому до наших часів дійшло так мало писемно-документальних джерел інформації про прадавню українську історію? І хто ж це так по-шахрайські перекрутив доконані факти про нашу давнину?

Дивуватися, власне кажучи, нема й чому. Сталося те, що й завжди відбувалося протягом всієї само усвідомленої історії людства. І це тільки стосовно стародавньої, а й нової та новітньої української історії.

Кожна зміна суспільно-політичного устрою, форми правління, політичного режиму, правлячої конфесії чи династії приводила до переписування історичних, політичних та релігійних текстів та ретельної їх «зачистки» в інтересах правлячого етносу, класу, конфесії.

Скажемо, лише наступне: лише протягом останнього тисячоліття українська історія пережила кілька масштабних «зачисток» національної історії в різні часи історії української цивілізації:

1). У ІХ-Х століттях н.е. в Україні-Русі були фізично знищені жерці дохристиянських релігійних культів, які були носіями усних священних книг, традицій і вірувань.

В цьому зв’язку варто відзначити, що в стародавні часи у суспільній практиці переважала усна комунікація і таке ж саме збереження інформації, за що відповідала спеціалізована каста жерців (магів, волхвів, брахманів і т.ін.), що вчили напам’ять священні тексти предків [25].

Наприклад, у наших арійських родичів - брахманів з Індії і досі кожна каста відповідає за усне збереження певного релігійного тексту – Веди (від староукраїнського/санскритського слова – відати, знати).

В Україні ці касти жерців-брахманів/волхвів/магів були фізично знищені (ІХ-Х ст. н.е.) при запровадженні на території України моделі політичного іудео-християнського зразка. – «Немає людини, немає проблеми». А сам народ навертався в нову віру не божим словом, а «вогнем і мечем».

2). У ІХ-Х століттях н.е. в Україні-Русі були фізично знищені писемні історичні та релігійні джерела інформації дохристиянської доби.

Саме так адепти «правлячої» на той час монотеїстичної іудео-християнської конфесії романського зразка «зачищали» інформаційний простір Київської держави від потенційних загроз їхньому пануванню з боку багатобожжя, насамперед, українського культу Бога Сонця Кола.

З історії нам добре відомо, що стародавні (язичницькі) ідоли, капища і писемні пам’ятки просто знищувалися: дерев’яні та берестяні – палилися, кам’яні – розбивалися, кісткові – трощилися.

Отже, починаючи із формування в тогочасній Україні патріархально-феодальної влади, жрецька (матріархальна) демократія багатобожжя була змушена поступитися у ІХ-Х століттях військовій потузі князівської влади, посиленої ідеологією іудео-християнства романського зразка, який у ХIV-ХV століттях ідеологи Священної римської імперії германської нації маніпулятивно назвуть «візантійщиною» [27].

Зрозуміло, що за таких умов князівською (царською) владою і іудео-християнською церквою була здійснена тотальна „реконструкція” стародавніх (дохристиянських) писемних джерел інформації.

Ось чому ми й отримали майже трьохтисячолітню перерву в нашій „писаній” історії. Остання, як нас переконували, нібито, починається з ранньофеодальної Київської держави (економіка якої процвітала переважно на бандитизмі та работоргівлі) і була знана в світі як «Русь».

Хоча насправді, як свідчать деякі історики, державних утворень з такою ж назвою було не менше семи [25]. Саме в цей час, ймовірно, божественна земля під назвою «Україна» була перейменована тодішньою іудео-християнською владою Київської держави на «Русь».

3). У ХVIII-XIX століттях (за часів перебування України під окупаційною владою Російської імперії) відбулася остання масштабна «зачистка» писемних та культурних джерел стародавньої української історії.

Московське царство, яке привласнило собі одну із пізніх назв Української держави – «Русь», за часів російського царя Петра І (вже традиційно для окупаційної влади) вивезло практично всі стародавні літописи з українських православних монастирів до Московії.

Закінчила цей процес, за свідченням В.Білінського [8], російська цариця Єкатєріна ІІ, команда професійних маніпуляторів якої вибрала з тих рукописів все те, що могло обґрунтувати право на владу династії Романових та виведення їхнього роду від Рюриковичів (так звана норманська версія).

Таким чином з’явилися до того часу ніколи небачені й ідеологічно вивірені дайджести: «Новгородская лєтопісь», «Псковская лєтопісь - І», «Псковская лєтопісь - ІІ» і т. ін., які блискавично і синхронізовано почали «знаходитися» в російський монастирях (там, очевидно, де й фабрикувалися). А першоджерела, навіть, християнські літописи Нестора-літописця (реальність якого, до речі, є не підтвердженою), після того, як потрапили до рук Єкатєріни ІІ, зникли назавжди.

Ці масштабні маніпуляційні «зачистки» справжньої української історії привели до того, що цілі покоління українців були виховані на так званих «малоросійських» цінностях. Головними тезами російсько-імперської (малоросійської) історично-пропагандистської доктрини були наступні твердження:

· всі древні цивілізації на території України не стосуються сучасної української цивілізації;

· не було ніякої тисячолітньої України, а була меншовартісна «Малоросія» як «окраіна» Російської імперії (в українській мові є лише слово «околиця», відтак самоназва центрально-європейської держави «Україна» аж ніяк не може походити від російського слова «окраїна»);

· український народ, українська мова та культура, начебто, з’явилися лише у ХIV столітті після «відбрунькування» українців від міфічної «вєлікорусской народності» з центром (і це зрозуміло) у Москві.

І лише наприкінці ХХ століття, після проголошення незалежності України, почалися з’являтися наукові публікації, які на основі системного аналізу новітніх даних археології, палеогеології, історії, культурології, теології, міфології, мовознавства довели, що українці проживають на своїй рідній землі десятки і сотні тисяч років.

А ядро українського етносу в основному сформувалося в надрах тисячолітніх українських цивілізацій Кирилівки/Мізина (ХХІІ-ХІІ тис. до н.е.), Кам’яної Могили (ХХІІ-ІІІ тис. до н.е.) і Карпат (ХХХІІІ –ІІІ тис. до н.е.).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 235; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.15.122 (0.024 с.)