ТОП 10:

Розділ 2. Яка Конституція нам потрібна



Олег Дідковський. Прапор України: колір жовто-блакитний_______199

Євген Ґолибард Таки жовтоблакитний________________________205

Сергій Рудюк. Пропозиція змін до чинної Конституції України__________________________________________208

Николай Коломоец. Какая она, Коституция Порошенко?_______229

 

Розділ 3. Росія – Дамоклів меч над Україною

Олександр Глушко. Україна – не Новоросія ___________________238

Олександр Горобець. Дезінформація і брехня

як складові «керованого хаосу» ____________________________279

Григорій Перепелиця. Росія contra Україна: Стратегія і тактика___362

Олег Романчук. Як виграти війну____________________________388

Розділ 4. З глибин історії

Володимир Перунін. Витоки української державності __________406

Руслан Морозовський. Вивчитись на українця ________________430

Бебик В. Україна інкогніто__________________________________447

 

 

Розділ 1.

Нагальні роблеми сьогодення

 

Петро ТАЛАНЧУК,

Доктор технічних наук, професор,

президент університету «Україна»

 

 

ПОЛІТИЧНа грамота для УКРАЇНЦЯ

 

 

Невтішні реалії сьогодення

Для того, щоб підняти український народ на розбудову нової України, необхідно, як на мене, дати чіткі відповіді на низку запитань.

· Що ми маємо сьогодні в Українській державі та суспільстві і що нас не влаштовує?

· Хто, які рушійні сили можуть здійснити необхідні зміни. І якими бачаться ці зміни?

· Яке ядро цих сил і хто це ядро створить та очолить?

Відповіді на ці та інші дотичні до цих проблем можуть скласти основу платформи побудови такої України, про яку мріють кращі її сини і дочки протягом багатьох століть. Ці наробки можуть певною мірою бути використані також для формування політичної програми нової партії та організації просвітницької роботи серед населення.

Що ж ми маємо на двадцять третьому році незалежної України?

Багатовікова боротьба нашого народу за свою незалежність завершилася двадцять два роки тому відновленням незалежної Української держави. І це є головний здобуток українців після падіння і руйнації України-Руси.

Але набутки державотворчої роботи за двадцять два роки дуже скромні. Більше того, сьогодні, як ніколи, існує реальна загроза чергової втрати Україною незалежності.

Стан справ у нашому суспільстві та державі, за великим рахунком, виявив страшні НЕ:

не усвідомили, не вміли, не змогли, не зупинили, не сформували, не забезпечили, не захистили, не стали, не досягали, не хотіли, не зуміли, не відстояли, не очистили, не написали, не створили, не збудували, не об’єдналися, не прозріли, не піднялися, не оцінили, не знайшли, не спішили, не працювали, не співчували, не відмічали, не згуртувалися, не ліквідували, не подолали, тощо.

Наведемо декілька прикладів того, як спрацювало те страшне НЕ:

· не зуміли реалізувати Декларацію про державний суверенітет України, яка є основою для нової Конституції в частині самоврядування і народовладдя;

·не змогли впровадити у життя верховенство права;

·не збудували громадянського суспільства і правової світської держави;

· не забезпечили належного — справедливого й неупередженого — правосуддя;

·не написали остаточно власну правдиву історію;

·не домоглися визнання в усьому світі Голодомору 1932-33 pp. як геноциду українського народу;

·не створили високорентабельну ринкову економіку і, відповідно, належних умов життя своїм громадянам;

· не подолали величезний розрив у прибутках бідних і багатих;

· не стали своєчасно членом Європейського Союзу через політичні партійні чвари;

· не позбулися втручання РФ і США у внутрішні справи України;

· не захистили своєї території біля острова Зміїний у міжнародному суді;

· не розкрили жодного із резонансних убивств (Ґонґадзе, Гетьмана, понад трьох десятків журналістів тощо);

· не відстояли своє право на володіння атомною зброєю;

· не дали ладу в землекористуванні та довели до краху сільське господарство — колишня житниця Європи (та й не тільки!) тепер завозить гречку із Китаю, картоплю — із Єгипту, а сало — із Польщі;

· не організували використання найкваліфікованішої частини суспільства та найталановитіших учених для розбудови своєї країни — в результаті приблизно 8 млн. робітників, майже 200 тис. інженерів, вчених примножують багатство чужих країн.

І цей перелік можна продовжити.

Так, багато не зробленого із того, що можна і треба було зробити! Це обумовлено в першу чергу тим, що нами правили НЕпатріоти
і НЕдержавники («маємо те, що маємо», або «скажіть, яку Україну ви хочете побудувати і я будуватиму», замість того, щоб зламати і виправляти це «маємо»).

Знову це зловісне НЕ.

Така ситуація стала наслідком того, що українське суспільство ні політично, ні економічно НЕ структуроване. В Україні є три сили, які визначають її долю: проукраїнська, проросійська і олігархічна. Із проукраїнською силою все зрозуміло — між собою чубляться і луплять одне одного, щоб чужі боялися. Проросійська — це, однозначно, п’ята колона у нашому тилу, її мета — поглинання України. Олігархічна сила зорієнтована на власне збагачення будь-якими засобами, аби тільки задовольнити свої економічні інтереси. Певна частина олігархів солідаризується з проросійською силою і разом виступають за консервацію «радянського» способу життя (авторитарної влади, «єдності з Росією», «протистояння Заходу»); лобіюють трансляції проросійських телевізійних каналів, розповсюдження газет, літератури сусідньої держави, поширення міфів «руского міра», запровадження інтеграційних об’єднань на кшталт СНД, Євразійського та Митного союзів тощо. Росія підтримує такі об’єднання знижками на ресурси (насамперед, енергетичні) в обмін на контроль російською стороною стратегічних підприємств та галузей, за передачу частини економічного суверенітету країн «наднаціональним» органам, де контрольний пакет голосів має РФ. Для цього використовується ціла низка заходів, зокрема: перешкоджання інтеграції країн колишнього СРСР на засадах природних економічних інтересів; експансія державних монополій та пов’язаних із російською владою (підтримуваних нею) олігархів і бізнесменів на ринок сусідніх країн; упровадження податкової системи за принципом: бідні платять за багатих; лобіювання вивчення й використання російської мови, збереження та розширення шкіл, ВНЗ, де нею викладають; пропагування засобами масової культури «російського способу життя»; паразитування на відчутті «спільної радянської минувшини», кепкування зі здобутків культури, історії, визначних діячів країни-жертви; підтримка діяльності церковних, культурних, «казачіх» та інших проросійських організацій; систематична висадка десанту російського «секонд-хенду» від поп-культури тощо.

Є ще одна дуже галаслива партійка — комуністична. Демагогії щодо турботи про народ хоч відбавляй, а справи практичні зводяться до обману свого електорату, щоб ще якийсь час продовжити собі безбідне життя біля владного корита. Вже всі давно засвоїли, а історичний досвід підтверджує, що люди, які стають репрезентантами тоталітарної ідеології, частіше за все втрачають зв’язок із національною культурою, з культурою взагалі і стають заручниками ідеології, для якої фундаментальна цінність цивілізації — життя людини — цінністю не є.

Поєднання дій і комбінацій наслідків оцих НЕ можуть разом привести до катастрофи. Ми отримаємо найжахливіше НЕ — втратимо НЕзалежність. Тому, любі мої українці, кожен із нас повинен усвідомити, що держава — це він, і нація — це теж він. І тому в паспорт громадянина треба повернути графу щодо національності. Я ідентифікую себе українцем і цим пишаюся. Хто ж не хоче, хай запишеться громадянином України, як це зроблено у Франції. І якщо ми проукраїнська партія, то стаємо до роботи! Та так, щоб аж із чубів і носів капало!

Підмітивши закономірність із цими роковими НЕ, мені захотілося всією душею загнуздати оце зловісне НЕ і заставити його працювати на нас, а не проти нас.

Цим я хочу відсікти нерішучість тих громадян, які кажуть, що вони чогось хочуть, але не вміють, і підсилити впевненість, що все, чого хочеш, повинен робити кожен громадянин. Усвідомлення того, що це треба робити, але я не вмію, формує дію, що треба навчитися цьому.

Сьогодні Україна — це розхристана, розтоптана, наскрізь просякнута корупцією і рейдерством держава з бездарними нестабільними урядами і недоношеним парламентом, диким базаром замість цивілізованого ринку, продажним правосуддям, «печерними уявленнями про демократію», мільйонами безправних емігрантів. Така держава за своєю суттю не є українською, а скоріше навпаки.

Ось деякі прикмети цієї України.

Це — все ще злиденна, жебрацька Україна.

Це — держава, на величезній частині території якої духовно-культурне українство витісняється, ущемлюється, зневажається, нерідко переслідується.

Це — країна, де урядово виконавські функції переважно справляють вірні слуги й сини колишньої метрополії, персони, проросійськи навчені й зорієнтовані, почасти із зоологічною ненавистю до всього українського, в тому числі і до національного відродження.

Це — країна, де шовініст-обруситель не тільки не відчуває жодних державних стримувань чи упокорень, а й звільняє українців з роботи за їхню відданість своїй державі, за патріотизм.

Це — унікальна держава, в якій підтримується те, що її розхитує, руйнує, і навпаки — береться під підозру, знешкоджує те, що її змінює на краще і посилює.

Це — держава з таким виборчим законодавством, яке створило безаналогову виборчу систему, що забезпечує масові голосування громадян проти власних інтересів.

Це — унікальна країна, яка на вищому управлінському рівні нищить державну мову.

Це — держава, в якій вільно почуваються всілякі відверто антиукраїнські, антидержавні «гражданские конгрессы», «интернациональные движения», інші проімперські, проросійські, прокомуністичні об’єднання. Вона допускає виступи в парламенті недержавною мовою, носіння замість державних так званих корпоративних депутатських знаків, які були і залишаються символікою злочинної, антинародної комуністичної партії.

Унікальна ця держава і тому, що вона проголошує рівність як тих релігійних конфесій, що працюють на зміцнення саме української держави, так і тих, що її розхитують, нищать, знову тягнуть до московського ярма.

Унікальна і тому ця держава, що своїх синів, які, не шкодуючи крові і навіть свого життя, боролися за її відродження під синьо-жовтим прапором, що став тепер державним, так і не урівняла в правах з тими, хто захищав рідну землю від фашистської навали під червоними прапорами.

Як бачимо, ужинок у розбудові власної держави нерясний.

Що ж нас не влаштовує сьогодні?

Перш за все, різкий контраст між історичними здобутками Княжої Русі до початку Руїни, стартовими можливостями України після розвалу Радянського Союзу і сьогоднішніми реаліями, описаними вище.

Українці живуть на своїй нинішній землі від найдавніших часів людської історії. У сиву давнину, ще в докняжих часах, сформувалися основні риси прадревнього українського політичного світогляду. Фундаментом його була цілковита рівність усіх громадян, виборне правління. Основою й джерелом всякої влади було віче — загальний збір усього народу, громадянства, яке збиралося щоразу в разі потреби, визначало, що треба робити, і вибирало людей, які могли б самі виконати або організувати виконання цих рішень. Такий устрій у нас був розвинений найкраще у Європі і протримався найдовше. Безумовно, що цей досвід є цінним внеском праукраїнців у формування європейської цивілізації.

Із нашої історії, аж до тепер, я виділив три важливі, як на мене, висновки.

Перший. Українська еліта не змогла віднайти баланс інтересів між джерелом влади — народом і найманими цим же народом, виражаючись сучасною мовою, чиновниками — князями, боярами, воєводами тощо, і розробити відповідні механізми та важелі, які б дозволяли весь час цей баланс утримувати. В результаті система народовладдя у формі віче, маючи універсальний демократичний характер, з іншого боку, призвела до того, що окремі удільні князьки обманули своїх підданих, замінили загальні інтереси руського народу вузькоплемінними і розтягли величезну потужну країну на уділи, князівства.

Роздрібнена Русь не змогла дати належну відсіч ордам. Це корінна причина поразки. І з неї ми повинні сьогодні зробити фундаментальні висновки. Роздрібненість, роз’єднаність народу ще ніколи і нікому не додавала сили.

Другий. Аналізуючи багатовікову жорстоку боротьбу українців за право створити свою власну державу, стикаєшся з різним ставленням країн світу (з байдужим включно) до підтримки українського національно-визвольного руху. Однією з основних причин такої позиції демократичних держав було неусвідомлення необхідності боротьби за волю України самими українцями. Тобто, розбудова самостійної Української держави повинна була здійснюватися, передусім, її народом, без надії на зовнішні сили. Орієнтація Б. Хмельницького на Москву, а І. Мазепи на Швецію призвела до повної загибелі національної державності. Особливо смертельним виявилося московське «старшобратство». Це, так би мовити, історія.

На превеликий жаль, і сьогодні таке неусвідомлення ролі України частиною самих українців витворює відповідне ставлення до неї світового співтовариства. Далеко ходити не потрібно: подивіться, як іде процес євроінтеграції України.

Третій. Незважаючи на те, що мільйони кращих синів і дочок українського народу впродовж понад трьох століть вели на смерть боротьбу за своє визволення і заплатили за це своєю кров’ю і своїм життям, незалежність ми отримали ... несподівано легко, а тому патріотичні сили виявилися не готовими до практичного управління державою зараз і негайно. Якби Україна стала незалежною в результаті своєї перемоги у національно-визвольній війні, ситуація була б іншою. По мірі завершення цієї війни, були б підготовлені необхідні управлінські кадри та державницькі інституції. Україна ж отримала незалежність у результаті розвалу радянської імперії
і практично значною мірою ті ж кадри, що обслуговували колоніальний більшовицький режим в Україні, перелицювавшись, залишились правити в уже незалежній Україні.

Сталося, як писала Л. Українка: «Звільнишся сам — будеш вільним, звільнять тебе — будеш рабом». Сталося, правда, наполовину, із витікаючими негативними наслідками цієї половинчастості.

І тут необхідно зробити слушне застереження. Україна несподівано для її населення стала незалежною державою. Це правда, але тільки частково! Вона ніколи б такою не стала, якби не було кількасотлітньої боротьби кращих її синів і дочок за самостійність України. Нерозуміння чи невизнання цього факту буде причиною постійного спотикання українського суспільства як при вивченні та усвідомленні своєї історії, так і при виробленні стратегії розвитку на майбутнє. Саме нерозуміння цього є однією із причин, яка призводить сьогодні українців до регіонального протистояння всередині країни.

Русин-українець — символ незнищенності й свободи, символ духу незламного. Його потужна тяглова сила вибухнула в другій половині першого тисячоліття потужною державою Руссю, з якою рахувалася Європа, а найпотужніші монарші держави залюбки родичалися з нашими князями. Наступні ж удільні чвари удільних правителів призвели до загибелі їхньої держави — Русі: спочатку ординська навала, за тим хижаки-сусіди розшматували її землі і розтоптали її державність. Але той вогник першого досвіду державотворення не згас — він протягом багатьох століть освітлював дорогу і зігрівав душі нащадкам русичів у боротьбі за незалежність своєї держави.

Ми живемо на землі, яка освячена минулим. У надрах України, в її глибині, в її суті — не нажива, не гордота, а духовність. Саме ці підвалини Руської цивілізації нині набувають свого первісного значення. Люди з молодою кров’ю хочуть іншої України і тому мислять інакше: світ для України, а не Україна для світу.

Вони не хочуть жити в Україні, в якій проводиться приватизація держави владою; більшість українців живуть у злиднях, а 90% багатства країни, належить групці олігархів; рішення суду купляється за гроші; процвітають «відкати» з держфінансування; депутатство використовується як шлях до збагачення, рейдерство — як механізм переділу майна, зубожіння села, розбещеність — як норма життя, заробітчанство «за бугром» — як єдиний спосіб вижити в Україні.

Вони прозрівають і відкидають ляльок у вигляді стереотипів або штампів, які нам хитромудро підкидали, а ми нерозважливо їх ковтали (боже, пробач нам святу простоту) і ходимо закохані самі в себе: ми найрозумніші, найгарніші, найосвіченіші, маємо найродючішу землю, наша мова солов’їна, у нас мирний, лагідний характер, українці — одна із самих стриманих націй світу, маємо дивовижну працелюбність тощо.

У той же час кожен запитує себе: якщо це так, то чому ж ми живемо найгірше від усіх.

Воістину, маємо суспільство апатичних, лінивих, безвольних, відтак охлялих і беззахисних громадян.

Вас влаштовує це? Молодь — ні! Мене — теж!

І тому зараз, на двадцять третьому році існування незалежності, в українському суспільстві все більше зростає усвідомлення того, що нинішня влада — це окупаційна влада загарбників і гнобителів. І міняти її еволюційним шляхом — значить остаточно загубити справу. Тут скоріше може допомогти порада Наполеона Бонапарта: «Треба змести всіх шахраїв і нездар і поставити на їхнє місце сильну команду, що діятиме швидко і рішуче, як лев».

Думаю, що після сказаного, стає зрозумілим епіграф до цієї роботи, який я ризикнув озвучити від свого імені. Отже, не дивімося у ліс, краще погляньмо, що робиться у нас перед самим носом! Усім нам треба усвідомити, що для українців немає іншого способу вижити в цьому світі і бути щасливими, не побудувавши власної модерної незалежної держави. Більше того, вільна, незалежна і демократична Україна — це не лише внутрішня потреба українського народу, але й суттєва умова світового миру і безпеки народів, прогресу людської цивілізації. Тому для кожного українця є нагальним, святим обов’язком якнайповніше вивчити свою історію, пізнавати свій народ з тим, щоб сформувати у собі національний світогляд
і на його основі спільно й одностайно працювати всією громадою для добра свого ж народу.

Підсумувати ж сказане про наше сьогодення доречно словами із Інтернаціоналу у перекладі Вороного: «Пусті слова про права бідних, держава дбала не про нас».

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.237.183.249 (0.017 с.)