Другий етап революції у Англії (1642-1648). Політичні угруповання. Громадянські війни та їхні наслідки.

З невеликою групою прихильників Карл І залишає Лондон (січень 1642 р.) і перебирається у графство Ноттінгем. Фактично в Англії утворилося два уряди - королівський і парламентський. Парламент шукає порозуміння з короною. Влітку 1642 р. королеві подаються «19 пропозицій», які в основному повторювали вимоги Великої ремонстрації: призначення вищих службових осіб за згодою парламенту, виключення папістів зі складу палати лордів тощо. Від короля вимагали також згоди на реформу церкви. Відмова Карла І прийняти парламентські пропозиції зробила громадянську війну неминучою. Північ і захід країни були в більшості за короля, парламент підтримували усі крупні порти і флот, а також найбільш розвинені південно-східні графства.

Під час громадянської війни спершу хід воєнних дій складався на користь короля. Восени 1642 р. при Еджгіллі армія парламенту була розбита. Восени 1643 р. було оформлено союз парламентів Англії і Шотландії, «ковенант», згідно з яким обидві сторони висловлювали намір зберегти пресвітеріанський устрій церкви, вільності і привілеї королівств і парламентів Англії і Шотландії. Війська англійського парламенту були розбиті.

Реформа армії пов'язана з діяльністю Олівера Кромвеля (1599— 1658), видатного військового організатора. Свій перший загін Кромвель набрав на власні кошти, але з людей релігійно переконаних. У битві при Марстон-Мурі (2 липня 1644 p.), де Кромвель командував лівим флангом, саме його «залізнобокі» вирішили результат бою на користь парламентських військ. Ця перемога мала велике моральне значення. Після неї Довгий парламент погодився на реформу армії, давно пропоновану Кромвелем. 28 січня 1645 р. план реформування армії дістав схвалення нижньої палати парламенту. Замість окремих загонів, кошти на які відпускали графства, створювалася єдина армія на утриманні парламенту.

14 червня 1645 р. реорганізована армія здобула визначну перемогу над королем у битві при Незбі. Після битви при Незбі Карл І втікає в Шотландію (березень 1646 р.), а уже в травні потрапляє у руки шотландського командуючого Леслі. Щоб домогтися видачі короля, Довгий парламент почав негайно виплачувати своєму шотландському союзникові давно обіцяну військову допомогу, що складала 400 тис. ф. ст. У лютому 1647 р. шотландці передали Карла І уповноваженим англійського парламенту.

Перелом у громадянській війні дався ціною не лише героїзму народних мас, але й великих грошей. Для поповнення бюджету Довгий парламент широко брав позики під забезпечення землями роялістів та єпископів. Небачених масштабів набуло казнокрадство. Одночасно утвердженням пресвітеріанської (кальвіністської) церкви як офіційного віросповідання в Англії було здійснено і релігійну реформу. Пресвітеріани виступали за незалежну від держави, «дешеву» церкву, не визнавали влади єпископів, протиставляючи їм місцевих церковних старост - пресвітерів.

В кінці жовтня - на початку листопада 1648р. під Лондоном відбулася армійська конференція за участю індепендентів та левелерів. Результатом стала т. зв. Народна угода, що передбачала розпуск Довгого парламенту і нові вибори за участю усіх дорослих чоловіків, рівне представництво в парламенті від графств, рівність громадян перед законом тощо. У грудні настало примирення в революційному таборі, індепенденти і левелери неохоче примирилися між собою та з пресвітеріанами, оскільки в країні знову назрівала громадянська війна. Король Карл І утік з Лондона і уклав таємний договір з шотландською пресвітеріанською партією великих феодалів. Навесні 1648 р. розпочалися роялістські заколоти в Уельсі, Кенті та деяких інших графствах.

У серпні 1648 р. Кромвель ущент розбив шотландців у битві при Престоні, а у вересні його війська увійшли в Единбург. Влада в Шотландії опинилася в руках лівих пресвітеріан, союзників англійського парламенту. Тим часом пресвітеріанська більшість англійського парламенту з Лондона розпочала переговори з Карлом І. У відповідь, 5 грудня 1648 р. полковник Прайд провів «чистку» парламенту. 140 де-путатів-пресвітеріан були вигнані з парламенту, 90 - заарештовані.