Магнатська олігархія у Польщі. Чотирирічній сейм. Падіння (поділи) Речі Посполитої.

У XIII ст. встановлюється своєрідний звичай на успадкування окремих державних посад представниками відповідних родин феодальної знаті. Тоді ж, у кінці XIII ст., селянство потрапляє у залежність від феодалів. Клас феодалів у цей час поділяється на три основні групи: а) церковні феодали - єпископи, абати крупних монастирів; б) магнати -знать, можновладці; в) шляхта - дрібне рицарство. Церковні феодали в Польщі мали тісніші зв'язки з папою, ніж з королем, що не перешкоджало єпископам втручатися у внутрішні феодальні усобиці. Міста перебували у повній владі магнатів. Магнати часто порушували навіть автономію тих міст, яким королями було надане магдебурзьке право.

Розгул шляхетської демократії вів до прямого свавілля, коли бажане для частини магнатів рішення нав'язувалося решті силою зброї. Звичним явищем у політичному житті Польщі стають конфедерації, тобто збройні об'єднання шляхти для захисту своїх інтересів та насильного їх нав'язування законодавчій та виконавчій владі. Магнати мають не лише власну адміністрацію та суд, але й власні армії.

Прагнув покінчити з традиціями «злотої вольносці» і відновити в польсько-литовській державі спадкову центральну владу Август II. В ім'я власних династичних інтересів Август II шукав підтримки з боку Пруссії, якій обіцяв за допомогу винагороду землями Західної Польщі. Магнати і шляхта виступили на захист своїх «свобод» і в 1715 р. організували конфедерацію у Тарнограді. На вимогу Петра І, війська якого зайняли значну частину Речі Посполитої, між конфедератами і Августом в 1716 р. був укладений Варшавський трактат. Цей документ зобов'язував Августа II вивести саксонські війська з Речі Посполитої, забороняв надалі будь-які конфедерації і обмежував чисельність найманого коронного війська 18 тис. чол., а литовського - 6 тис. Варшавський трактат у грудні 1717 р. без дебатів був затверджений Сеймом, який дістав назву «німого».

Так внутрішні негаразди Польщі призвели до іноземного втручання і диктату. Росія, Пруссія та Австрія уклали в Берліні договір про співробітництво трьох держав при обранні наступника Августа II і про недопущення змін внутрішнього устрою Польщі. Цей договір, названий «союзом трьох чорних орлів», встановлював режим фактичного протекторату над Річчю Посполитою. Будь-які зміни її внутрішнього устрою, подолання феодальної анархії і децентралізації ставали неможливими через протистояння сусідніх централізованих держав.

У Варшаві 1788 р. був скликаний сейм, який в історію увійшов під назвою Чотирирічного (тривав до 1792р.). Він відмовився від російських “гарантій”, повернув повну суверенність Речі Посполитій.

Старопольська партія проголосила конфедерацію в Торговиці та звернулася за допомогою до... Петербурга. Російське військо витіснило нечисельні польські сили з Правобережної України. В 1793 р. було проведено другий поділ Польщі (перший відбувся ще 1772 р.). Росія змусила короля відступити Київщину, Поділля та значну частину Волині і Білорусії. Пруссія дістала більшу частину Великопольщі та Данціг. Тим самим Польщу було відрізано від моря. Навесні 1794 р. вибухнуло польське повстання під проводом генерала Тадеуша Костюшка. Після нетривалої боротьби російські війська під командуванням О. Суворова узяли Варшаву. З січня 1795 р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. Росія узяла собі рештки Волині та Литву, Пруссія - Великопольщу з Варшавою, Австрія - Малопольщу з Краковом та Любліном. Тим самим Польська держава припинила своє існування аж до 11 листопада 1918 р. Польські визвольні повстання 1830 та 1863 pp. були безуспішними.

Серед причин загибелі Польської держави провідне місце займає навіть не стільки агресивна політика її могутніх сусідів - Росії, Австрії та Пруссії, скільки недалекоглядна поведінка магнатів і шляхти, небажання позбутися привілеїв та «злотих вольносцей».

50. Польська Конституція 1791 р. – перша писана діюча конституція в Європі (прийняття, зміст, оцінка).

У другій половині XVIII ст. назріла необхідність реформ стала очевидною. У 1764 р. вперше було обмежено право liberum veto, однак Надзвичайний сейм 1768 р. відновив його «на вічні часи».

Навіть частина магнатів розуміла потребу змін. Ці політичні погляди представляла т. зв. «патріотична партія». її супротивником була «старошляхетська партія». Прихильники «патріотичної партії» добилися продовження на два роки повноважень Надзвичайного сейму, скликаного в 1788 р. Рішення на цьому сеймі приймалися звичайною більшістю голосів, без застосування liberum veto.

З травня 1791 р. чотирирічний сейм прийняв Конституцію Польщі - одну з перших конституцій у світі. До речі, 3 травня - національне свято сучасної Польщі. Конституція складалася зі вступу та 11 артикулів, гарантувала дворянству всі права, свободи, головну роль у суспільно-політичному житті. Йшлося про родовите дворянство, котре володіло землею. “Нові дворяни” ні в першому, ні в другому поколіннях не могли обіймати державних посад. Конституція зберігала привілеї пануючих класів. Заможна частина міщанства отримувала право на заміщення деяких адміністративних і судових посад. Міщани з високим рівнем прибутків, земельними володіннями чи ті, які мали особливі заслуги перед державою, могли звертатися до сейму з проханнями про нобілітацію, тобто про присвоєння шляхетства.

Щодо селян, то єдиною поступкою для них стало зобов'язання держави узяти під свій нагляд дотримання домовленостей між селянами і феодалами. Найсуттєвіші зміни були внесені в структуру влади та компетенцію її гілок. Право liberum veto анулювалося, імперативні мандати скасовувалися. Проголошувалася перевага посольської палати перед Сенатом.

Главою виконавчої влади ставав король. Виборність королів замінювалася виборністю династій. Місцеве управління переходило від старост до військово-цивільних комісій, тобто фактично від магнатів до загальнодержавного апарату.

Третьою гілкою влади була судова. Вона оголошувалася незалежною, однак вибори до її органів здійснювалися на станових засадах. Виникли суди урядових комісій і комісій порядку. Суддями обирали вже не тільки шляхту, а й міщан. У сфері дворянського судочинства гродські, земські та підкоморські суди об’єднувались у земські, що складались з 10 суддів кожен (обиралися на чотири роки на сеймиках). Селянство і далі підлягало судові поміщиків.

Автором польської Конституції був Ігнацій Потоцький.

Н О В И Й Ч А С