Республіка у Англії, її державний устрій на підставі “Знаряддя управління” 1653р., її подальший розвиток.

20 квітня 1653 р. Кромвель у супроводі загону мушкетерів розігнав Довгий парламент, який давно уже став гальмом державного розвитку. У липні того ж року Кромвель спробував створити новий, слухняний парламент - т. зв. Малий - з депутатів, висунутих релігійними общинами і доповнених особисто Кромвелем та Радою офіцерів. 12 грудня 1653 р. поміркована більшість Малого парламенту, незважаючи на протести свого лівого крила, оголосила про саморозпуск і про передачу усієї влади Кромвелю. 16 грудня Рада офіцерів проголосила Кромвеля лорд-протектором (тобто «захисником») Англії, Шотландії та Ірландії. Після проголошення лорд-протектором він ставав довічним главою республіки.

Своєрідною конституцією Англійської республіки став документ, відомий як «Знаряддя управління». Згідно з цим актом, ділити законодавчу владу лорд-протектор мав з однопалатним парламентом, до якого обиралися 400 чол. від Англії та по 30 від Шотландії та Ірландії. Майновий ценз виборців зріс до 200 ф. ст. річного доходу. Річна сесія парламенту мала тривати не менше 5 місяців, безпарламентське правління не могло тривати більше 3 років. В руках лорда-протектора перебувала і виконавча влада, хоча при її здійсненні він мусив зважати на думку Державної ради. Залежали від нього і суди. Лорд-протектор надавав титули і звання, мав право помилування, зі згоди парламенту оголошував війну і укладав мир, вів усі міжнародні справи, а між сесіями парламенту одноосібно керував армією і флотом.

Цікаво, що стаття XXVIII нової конституції дозволяла уряду навіть без згоди парламенту збирати податки на утримання армії, військово-морського флоту, а також на покриття витрат, «пов'язаних з діяльністю уряду і судів» та державного апарату взагалі.

Фактично в країні була встановлена одноосібна диктатура лорда-протектора. За своєю класовою сутністю це була диктатура буржуазії і нового дворянства. Країна була розділена на 11 округів на чолі з військовими губернаторами у чині генерал-майорів. Бунти та пасивний опір населення придушувалися військовою силою. З метою розширення бази своєї диктатури Кромвель розпочинає переговори з роялістами. У 1656 р. республіканців вигнано з парламенту і відновлено палату лордів.

У 1657 р. Кромвель уклав договір з Францією про спільні дії на континенті проти Іспанії. 4 лютого 1658 р. він розпустив парламент. Того ж року англійські війська розгромили іспанців і взяли Дюнкерк. «На поясі Кромвеля висіли ключі від Європи», що, здавалося, знову створювало йому підстави для претензій на королівську корону. Авторитет лорда-протектора зріс, навіть незважаючи на постійні виступи селян у графствах країни. Та 3 вересня 1658 р. Кромвель помирає.

7. Падіння республіки у Англії, реставрація монархії (причини, суть та оцінка).

Смерть Кромвеля сталася одночасно з наростанням серйозної економічної кризи. Фонд конфіскованих земель, розпродаж котрих забезпечував республіку фінансами, був уже практично вичерпаний. Наступник Кромвеля - його син Річард, відразу ж потрапив під контроль Ради офіцерів, а згодом нею ж був усунений. У січні 1659 р. парламент висловився проти того, щоб країною і надаті правила армійська верхівка в особі Ради офіцерів. 22 квітня 1659 р. Річард Кромвель розпустив парламент, а уже 25 травня його самого було відсторонено від влади.

В англійському суспільстві в цей час точиться боротьба трьох політичних сил: армійської верхівки, великої буржуазії та роялістів. Командуючий шотландською армією генерал Монк, вступивши в змову з лідерами «охвістя», зайняв Лондон і розігнав Раду офіцерів. Було скликано новий парламент, в якому прихильники давніх порядків становили більшість. Цей парламент звернувся до Карла II з пропозицією зайняти престол на умовах, що були викладені у Бредській декларації. Це були вимоги: 1. Збереження за новими власниками усіх, набутих до 25 квітня 1660 p., земель, за винятком земель корони. 2. Визнання свободи віросповідань, за винятком католицької; 3. Надання політичної амністії усім тим, хто підтвердить свою лояльність короні.

Повернувшись до Англії, Карл II відразу забув про дані у Бредській декларації зобов'язання. Жорстока політична реакція і терор в країні супроводжувалися відновленням державної англіканської церкви. Почалося переслідування пасторів пресвітеріанської церкви. За Карла II була поновлена стара виборча система з її архаїчним розподілом виборчих округів. Ця система забезпечувала панування великих землевласників, але суперечила інтересам торгової та промислової буржуазії.

У 1661 р. був скликаний двопалатний парламент, який швидко дістав уїдливе прізвисько Кавалерського або Пенсіонерського. Тим часом, розпочалося формування власної королівської армії. Опинившись на троні, Карл II і його син Яків почали відроджувати «старий добрий лад», не звертаючи ані найменшої уваги на зміни, що сталися у суспільстві за останні десятиріччя. На старих принципах будувалася і зовнішня політика - воля короля домінувала над інтересами держави. В 1670 р. з Людовіком XIV було підписано Дуврський договір, що передбачав оголошення війни Голландії та відновлення в Англії католицизму. Укладався Дуврський договір навіть без відома тих членів уряду, які були некатоликами. Натомість його скріпили особистими підписами три міністри-католики.

У 1672 р. під виглядом «Декларації про віротерпимість» Карл II спробував надати усі політичні права католикам. Проти цього рішуче виступив парламент. Він у 1673 р. прийняв Акт про присягу (Test Act). Згідно з цим документом, право займати державні посади мали лише послідовники англіканської церкви. Спадкоємець престолу, син Карла II - Яків, був католиком. Тим самим, Test Act підняв питання про усунення Якова від престолонаслідування.