Виникнення станово-представницької монархії в Англії: зміни в соціально-економічній системі, суспільному ладі. Обгороджування селянських і общинних земель. Криваве законодавство ( XІІІ-XIV cт.)

З XIII ст. ранньофеодальна монархія в Англії перетворювалася на станово-представницьку. У ХІІІ-XІV ст. в економіці Англії відбувалися суттєві зміни, що мали свій вплив на принципи формування парламентського корпусу, а отже, і на усю роботу цієї важливої державної установи. Зріст міст і розвиток товарно-грошових відносин сприяли збільшенню представництва міщан. Причому активне виборче право надавалося в містах доволі широким групам населення. Це могли бути усі платники подушного податку, власники «свого вогнища» або члени купецької гільдії - в кожному місті був свій власний порядок участі у виборах.

Відбувалися серйозні зміни в структурі основної господарської і політичної ланки феодальної формації - в англійській вотчині (майорі). Феодали, користуючись тим, що селяни могли продавати надлишки своєї продукції на ринках найближчих міст, почали замінювати натуральні повинності на грошові (комутації). В XIV ст. цей процес став загальним і мав надалі серйозні наслідки. Феодали перестали вести власне господарство на доменіальній землі, здаючи цю землю клаптиками в оренду селянам. Відпала потреба в панщині, і селян почали за викуп відпускати на волю. Головною фігурою на селі став особисто вільний селянин-орендар, чиє матеріальне становище було надзвичайно важким. Феодали не лише вимагали високу орендну плату за надану у користування землю, але й захоплювали общинні угіддя для збільшення вівчарства. Останнє приносило великі прибутки, оскільки в містах уже була створена виробнича база для переробки овечої вовни на сукно - для власних потреб і на експорт.

Особливістю соціального розвитку дворянства в Англії полягало в тому, що середні та дрібні феодали були втягнені у товарно-грошові відносини.

Для більшості ж селянства, ще закріпаченого, проникнення товарно-грошових відносин не село означало посилення феодальної експлуатації, збільшення панщини, податків і повинностей, або переведення селян на зростаючу грошову ренту. З іншого боку – феодали почали захоплювати селянські та общинні землі, перетворюючи їх у пасовища або здаючи невеликими ділянками в оренду. Законодавство (Мертонський статут 1235 р., Вестмінстерський статут 1285р.) дозволяло це, покладаючи на селян і общини відповідальність за знищення поставлених феодалами огорож. Розпочався період “обгорожування” селянських та общинних земель, часто насильницькими, незаконними методами. Влада придушувала протести, бунти селян, а судові процеси селянство зазвичай програвало.

Ускладнювало становище селянства й різні пошесті, неврожаї тощо. Так, у 1348-1349 рр. країну охопила пошесть “чорної смерті”- чуми. Загинуло сотні тисяч селян, у містах і маєтках забракло робочих рук. Королівський ордонанс від 1349 р. увів примусову працю для чоловіків і жінок до 60 років, які не мали власної землі чи прибутку від інших занять, щоправда, за винагороду, що існувала перед пошестю. Статут про робітників 1351 р. розширив положення ордонансу і встановив граничні тарифи оплати праці. За їх перевищення обидві сторони каралися, тяжче той – хто вимагав вищої оплати. Статут ставив поза правовим захистом найманих працівників, які самовільно покинули працю і передбачав їх таврування розпеченим залізом.

Тяжка ситуація залежного і вільного селянства ускладнювалася ще й у зв’язку зі зростанням державних податків, зокрема, введенням 1377 р. поголовного податку. Тому селяни часто піднімали повстання. Віллани й общинники, вільна селянська біднота, збираючись у загони, нищили встановлені феодалами загорожі на селянських землях, виганяли свою худобу на феодальні луки, поля й ліси. Селянські общини відмовлялись від сплати підвищенних рент або виконання додаткових повинностей.