Домінат у Римській державі: зміни в суспільному ладі та державному устрою.

Починаючи з III ст. Римська держава переживає розпад рабовласницької системи господарства. Численні повстання рабів і колонів, визвольна боротьба підкорених народів, безперервні напади на Рим агресивних сусідів — "варварів", збідніння під тягарем податків і поборів широких верств населення підривають могутність Римської держави, її соціально-економічний устрій. Кидають або продають за безцінь чи віддають за борги земельні ділянки і майстерні селяни та ремісники. Італія поступово втрачає економічні переваги, простежуються відплив коштів, запустіння земель. Події III ст. ще більше поглибили кризу. Обмін між провінціями порушився, ремісничі майстерні обслуговували переважно місцевий ринок. Більш-менш значні підприємства зникли, оскільки посилився фіскальний гніт. Податки і побори дедалі зростали. Розлад обміну, нерегулярне надходження у Рим податків, привласнення значних коштів окремими узурпаторами в столиці і на місцях, нерівномірне надходження у Рим дорогоцінних металів з провінцій у зв'язку з повстаннями і далекими відстанями, величезні витрати коштів на утримання армії, двору, урядовців та малоімущого римського населення, на влаштування видовищ — усе це призвело до краху фінансової системи. Недостачу коштів доводилось покривати збільшенням грошової емісії, розпродажем земель і цінностей, що належали імператорам, випуском неповноцінних монет. Зокрема, вміст срібла у срібних монетах зменшився за правління Каракалли на 75 і навіть 90%, отже, фактично це були посріблені мідні монети. Знецінення грошей у свою чергу призводило до зростання цін, до розладу обігу. Повноцінні монети зникали — їх перетворювали на скарби і зберігали в різних схованках.

Отже, економіка держави занепадала, посилювались децентралізаторські тенденції у її провінціях, Рим зазнав серйозних поразок у війнах з "варварами". У політичне життя країни все відчутніше втручалась армія, нав'язуючи цивільному населенню свою волю, своїх імператорів. До того ж армія була вже не суто римською, у ній дедалі збільшується відсоток чужоземців, тих самих "варварів". Коли складалися сприятливі умови, то ті чи інші легіони виходили з-під влади правлячого імператора і проголошували імператором свого ставленика, щоб тим самим здобути привілейоване становище в державі. Проголошені ними імператори часто не були навіть римлянами. Зокрема, проголошений військом імператор Гай Юлій Максиміан (235-238) був сином фракійського селянина; Марк Юлій Філіпп (224-249) за походженням — араб; з 268 р. до 270 р. країною правив іллірійський уродженець Марк Аврелій Клавдій, після нього — знову іллірієць Луцій Доміцій Авреліан (270-275). Спроби деяких з цих так званих солдатських імператорів відновити дисципліну і порядок у війську, зміцнити кордони і державу загалом закінчувались тим, що солдати їх убивали (Проба, Авреліана, Галлієна та ін.)

Часто, як зазначалось, незважаючи на те, що країною правив імператор, провінціальні легіони проголошували своїх імператорів і підкорялись тільки їм, проте лише доти, поки ці імператори виконували волю солдатів, надавали їм всілякі пільги, роздавали матеріальні блага. Офіційним, законним імператорам навіть доводилось іноді з цими "про-вінціальними" імператорами воювали (наприклад, з Марком Постумом у Галлії). З 235 р. до 283 р. у Римі було 19 офіційно обраних законних імператорів і ЗО місцевих, проголошених в окремих провінціях військами. Відтак перед широкими політичними колами держави постала необхідність створення міцної централізованої влади, своєрідної військово-бюрократичної монархії. Така влада була встановлена 284 р., коли імператором проголосили Гая Валерія Аврелія Діоклетіана. З цього часу почався новий період в історії Римської держави — епоха розвиненої, або пізньої, імперії — домінат. Імператора вже визнали абсолютним монархом, котрий стоїть понад законами, оскільки сам їх творить. Владика — dominus, звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіаном.