Утворення Візантійської держави, етапи її розвитку, історична значимість та падіння.

Візантія (Східна Римська імперія) оформилася як самостійна держава в 395 р. в результаті поділу Римської імперії на Західну та Східну. Ще імператор Константин І в 324-330 pp. збудував нову столицю імперії - Другий, або Новий Рим - на місці Візантія, давньої мегарської колонії на Босфорі. Історію розвитку Візантійської держави розділяють на три етапи: 1) IV- сер.VII ст. – був періодом розпаду рабовласницького ладу, зародження елементів ранньофеодальних відносин. Держава становила собою централізовану монархію з розвиненим військово-бюрократичним апаратом, але з певним обмеженням влади імператора. 2) з кін. VII – до кін. XII ст. – став періодом формування феодальних відносин, феодальних класів; держава набула завершальних рис своєрідної форми необмеженої монархічної влади. Імператорська влада досягла найвищого рівня. 3) XIII-XV ст. – характерний поглибленням політичної кризи візантійського суспільства, зумовленої посиленням процесу його феодалізації водночас із наростанням агресії сусідніх держав. В цей період Візантійська держава різко послаблюється, що призвело до її загибелі в XV ст.

У Візантії наприк. XI - на поч. XII ст. завершується оформлення основ феодальних відносин та становлення основних класів феодального суспільства. Якщо за династичного правління Комнінів Візантія перебувала у розквіті, то за династії Ангелів остаточно втратила свою могутність. Криза влади вела до невдач на зовнішній арені. Справжнім «могильником» Візантії стали хрестоносці. На початку XII ст. на Сході утворилися 4 держави хрестоносців: Королівство Єрусалимське, графство Тріполі, князівство Антіохійське та графство Едеське. В 1185 р. сицилійський король Вільгельм II відторг від Візантії Іонійські острови. В 1191 р. англійський король Річард І оволодів Кіпром. Четвертий хрестовий похід (1202-1204), розпочатий на заклик папи Іннокентія III, первісно задумувався як військова експедиція до Єгипту, але закінчився захопленням Константинополя і розгромом Візантійської імперії. Як привід було використано звернення за допомогою до німецького імператора з боку царевича Алексія. Царевич обіцяв папі, що у разі успіху грецька церква буде підпорядкована «апостольському престолу». Оточивши Константинополь влітку 1203 p., хрестоносці добилися відновлення на престолі Ісаака II. Але коли той не зміг виплатити їм усю суму, обіцяну за допомогу, 13 квітня 1204 р. взяли місто штурмом і піддали його жорстокому розгрому. Були знищені тисячі пам'яток культури, розграбовано храм святої Софії.

Візантія впала, на її місці утворилася Латинська імперія (1204-1261). У 1259 р. в битві при Пелагонії війська Нікейської імперії розбили об'єднану армію двох найсильніших держав Латинської імперії: правителя Епіру та морейського князя. В 1261 р. загони нікейського імператора Михайла VIII Палеолога зайняли Константинополь. Латинська імперія припинила своє існування. Однак відроджена Візантія була лише блідою тінню колишньої світової імперії. В 1320-1328 pp. у Візантії спалахнула міжусобна війна між імператором Андроніком II та його внуком Андроніком III. Перемога останнього обернулася ще більшим посиленням феодальної знаті. З 1341 по 1355 pp. Візантія знову пережила громадянську війну і повстання проти імператорської влади т. зв. зелотів. Після придушення повстання зелотів країна була розорена, представники двох династій - Кантакузини та Палеологи -ділили її на уділи. В 1348-1352 pp. Візантія програла війну генуезцям. Користуючись ослабленням Візантії, найбільший з турецьких еміратів - Османський - в 1352 р. захопив фортецю Цімпе. Шлях на Балкани був відкритий. У 1362 р. Мурад І, який прийняв титул султана, завоював Адріанополь (на Балканах) і переніс туди столицю Османської імперії. Візантія була змушена визнати васальну залежність від османів, платити їм данину і навіть брати участь в османських завойовницьких походах. У 1422 р. османи знову осадили Константинополь, а в 1430 р. узяли Фессалоніку. Для порятунку візантійський уряд вимушено пішов на укладення унії між католицькою та православною церквами. Вона була підписана у Флоренції в 1439 р. на основі визнання православною церквою папського примату та католицької догматики. Після флорентійської унії папа організував новий хрестовий похід проти турків. Але й ця акція після перших успіхів завершилася розгромом хрестоносців у битві 1444 р. під Варною. Навесні 1453 р. розпочалася осада Константинополя. Місто було узяте 29 травня 1453 р. і піддалося безжалісному знищенню і пограбуванню. В 1460 р. турки покорили Морею, а в 1461 р.- Трапезундську імперію.