Еволюція суспільного ладу та державного устрою Візантії у VIII-XIV cт.

Різко скоротилося крупне землеволодіння рабовласницького типу. Великого значення набули вільні сільські общини. Землеробство перебудовувалося на феодальній основі: на зміну праці рабів приходила праця різних категорій залежного населення. Корінним чином змінюється адміністративний устрій. Старі діоцези та провінції замінюються новими військово-адміністративними округами - фемами. З розселених в кордонах імперії слов'ян, вірменів, сирійців, а також вільних візантійських селян створюється у VIII ст. новий особливий військовий прошарок - т. зв. стратіотів. За несення військової служби стратіоти отримували від уряду в спадкове володіння земельні наділи. Таке землеволодіння було привілейованим: воно звільнялося від усіх податків, крім поземельного.

Візантійська армія комплектувалася в цей час майже виключно з місцевих жителів, а не найманців. На чолі фем стояли командири фемного війська - стратиги, у чиїх руках зосереджувалося не лише військове управління, але й цивільна адміністрація.

Перемогу на селі нових феодальних відносин зафіксував кодифікований у VIII ст. «Землеробський закон». Ц ей закон став записом норм звичаєвого права. Верховним власником землі проголошувалася вільна сусідська община. Орні землі, сади, виноградники перебувають у приватному володінні общинників. Луги, вигони, ліси тощо - у спільному користуванні. Община в цілому платить податки державі. Поряд з основною категорією вільних общинників - георгів - з'являються неімущі бідняки - опори, які здають свої землі в оренду іншим общинникам або взагалі покидають їх. На селі є і наймити - містії (головним чином пастухи) та раби. «Землеробський закон» не дозволяв продавати землю не членам общини; її можна було здавати в оренду або обмінювати лише односельчанам. Отже, можна говорити, що у VII-VIІІ ст. у Візантії розпочинається процес феодалізації, який в основному завершується в XI ст.

Прискорення майнового розшарування на селі призвело до розорення частини селянства, перетворення його на залежних, т. зв париків. Дінати (так називали можновладців - багатіїв, від «діна» - сила) нерідко самовільно захоплювали общинні землі і силою примушували вільних общинників перетворюватися на париків. Збіднілі селяни не могли платити державні податки, цим зменшувалася чисельність стратіотського ополчення, що занепокоювало імператорську владу. Імператори Македонської династії (867-1056) видали ряд законів (новел) про землю.

Водночас проходить подальше удосконалення державного апарату. Кількість відомств досягнула шістдесяти. Найважливішим з них було податкове. Велику роль відігравало відомство державної пошти та зовнішніх зносин. Кожній посадовій особі присвоювався відповідний титул. Ієрархія титулів була узаконена табелем про ранги. Імператорський синкліт (сенат, в якому переважали вищі чиновники) був повністю підпорядкований главі імперії. Церква була міцно підпорядкована державній владі, патріарх повністю залежав від імператора. Єпископи особистих володінь не мали. Прибутки церкви визначалися в основному милістю імператора. Лише наприкінці X ст. добровільні піднесення населення були узаконені як особливий церковний податок (канонікон), що сплачувався подвірно грошима і натурою. У 1054 р. відбувся офіційний розкол церков на православну (східний обряд) та римо-католицьку (західний обряд). Македонській династії доводилося вести безперервні війни з арабами та слов'янами. В середині X ст. міжнародне становище Візантії дещо покращилося, що пояснювалося ослабленням Болгарії та розпадом Багдадського халіфату. У арабів було відвойовано частину Месопотамії та Малої Азії, Крит та Кіпр. У 1018 р. була завойована Болгарія, і знову під владою Візантії опинився весь Балканський півострів по Дунай включно. Але з 30-х років XI ст. кордони імперії стали скорочуватися: Візантія зіткнулася з новим могутнім ворогом - турками-сельджуками.

В середині XIV ст. у Візантії розпочалась громадянська війна – між землевласницькою та міською знаттю і міщанами, яких підтримувало селянство. Візантія вийшла з війни ще більш ослабленою. Від імперії відпали значні західні території, посилилась феодальна роздробленість країни, точились міжусобні війни. В XIV ст. активізувались турки, 29.05.1453 р. взятий Константинополь. Візантійська імперія перестала існувати.