Велика Хартія Вольностей 1215 р.: передумови прийняття, зміст, оцінка.

Молодший син Генріха II Іоанн Безземельний (1199-1216) успадкував від батька ефективний управлінський апарат. Довільними конфіскаціями земель, арештами і стратами неугодних йому магнатів, постійними порушеннями установлених феодальних порядків король збудив проти себе опозицію баронів. Ще з 1207 р. Іоанн перебував у затяжному конфлікті з папою Інокентієм Ш. У 1212 р. папа видав буллу про позбавлення англійського короля престолу. Побоюючись повстання своїх підданих, Іоанн в 1213 р. капітулював перед папою, визнав себе його васалом і зобов'язався щорічно виплачувати 1000 марок сріблом. Цей ганебний для королівської влади акт ще більше посилив опозицію. Навесні 1215 р. барони за підтримки рицарства та міщан розпочали війну проти короля. Король був змушений підкоритися вимогам повсталих баронів і 15 червня 1215 р. підписав т. зв. Велику хартію вільностей (Magna charta libertatum).

Згідно з цим актом барони обирали з власного середовища комітет з 25 членів, які мали стежити за дотриманням Хартії з боку короля. Підраховано, що з 68 статей Хартії ЗО виражали інтереси баронів, 7 - рицарства та верхівки вільного селянства і лише 3 - міщан. Права залежних вілланів у Хартії взагалі не були застережені. Король зобов'язався дотримуватися свободи церковних виборів. Він поклявся не стягувати з своїх васалів-баронів більших поборів, ніж це було встановлено звичаєм, зобов'язався не збирати інших сум без згоди «загальної ради королівства». До складу цієї ради повинні були входити безпосередні тримачі короля, тобто в основному ті ж барони.

Баронів, на відміну від представників усіх інших станів, могли судити лише люди рівного з ними звання - пери. Король зобов'язувався не арештовувати баронів, не позбавляти їх майна, не проголошувати поза законом без вироку суду перів. Скасовувалося утверджене після реформи Генріха II право втручатися в юрисдикцію сеньйоральних судів.

Набагато менше прав Хартія дала рицарству та верхівці вільного селянства. Баронам і королю заборонялося вимагати з тримачів рицарських феодів більше служб і феодальних платежів, ніж було встановлено законом. Вільним людям було обіцяно захист від свавілля королівських чиновників та від надмірних штрафів.

Міста отримали підтвердження уже існуючих вільностей. Втім, право корони збирати з міст особливо ненависний податок - талью - зберігалося. Було встановлено єдину систему мір і ваг. Дозволявся вільний в'їзд і перебування в Англії іноземних купців, що значно сприяло зовнішній торгівлі.

Для свого часу Хартія мала певне прогресивне значення. Вона обмежувала королівське свавілля не лише щодо баронів, але й стосовно рицарства і міщан - соціальних верств, що виступали в ту епоху носіями прогресивних тенденцій в економічному і політичному розвитку країни. Велика хартія вільностей так ніколи і не була здійснена на практиці у тому вигляді, в якому її замислили автори. Іоанн Безземельний звернувся за підтримкою до папи. Інокентій III негайно піддав Велику хартію анафемі, заборонив королю виконувати її, а баронам - вимагати її виконання. Він відлучив від церкви прелатів і баронів, які чинили опір королю. В країні розпочалася громадянська війна, у розпалі якої Іоанн помер. Барони визнали королем його малолітнього сина Генріха III (1216-1272).

До часу правління Генріха IV (1422-1461) Велика хартія вільностей переглядалася 37 разів. Перша поправка була внесена уже в 1216 р., коли з Хартії вилучили 61-у статтю, яка впроваджувала комітет з 25 баронів для контролю за королем. Між 1327 і 1422 pp. Хартія підтверджувалася королями (в різних редакціях) аж 44 рази.

Даючи оцінку документа 1215 p., слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, Хартія побудована на цілком правильній основі -королівська влада не може бути необмеженою, бо це загрожує нормальному функціонуванню держави і суспільства. З іншого боку, якби Хартію було дотримано у незмінній редакції 1215 р. протягом скільки-небудь тривалого історичного періоду, це призвело б до остаточного феодального розпаду англійської держави. На щастя, для Англії та її громадян, подальший розвиток країни проходив не в руслі аристократичної олігархії, і саме ця країна в майбутньому зуміла дати світові перші зразки буржуазної демократії.