Утворення Польської держави, її розвиток, суть та падіння ( доба Середньовіччя).

До початку нашої ери територія Польщі була заселена слов’янськими племенами, які прийнято називати прапольськими. Роди об’єднувались у племена. Розвиток приватної власності та рабства, переселення народів (на польській території – VI-VII ст.) призвели до розпаду і розсіювання багатьох родів. З цього часу сусідсько-територіальний зв’язок отримав перевагу над кровним. Почалася нова епоха в історії Польщі – створення державності.

Територіальна община на польських землях дістала назву ополє. Впродовж IX ст. виникають два великі центри:. Вісліцько-краківський у Південно-Східній Польщі, відомий у джерелах як князівство віслян із містами Краків, Вісліца, і гнєзненсько-познанський, або князівство полян у басейні середньої Варти та прилеглих територій (м.Познань, Гнєзно).Держава, яка формується у цей час (кін.IX – поч. X ст.) була за типом ранньофеодальною,або вотчинною монархією, як майже всі інші європейські держави.

Суспільно-політичні відносини розвивалися в напрямі виникнення феодального ладу. На перше місце висувався прошарок “можних”, тобто знаті, у т.ч. верхівка дружини і намісників міст, яка слугувала при дворі правителя. Відбулися глибинні процеси всередині територіальних общин. Князі та знать змушували населення до сплати данини, виконання певних повинностей – будувати гроди, оборонні споруди, дороги, тощо.

Така форма правління називалась патримоніальною монархією, бо державу князі трактували як свою спадкову власність. Згодом домінанта публічно-правових норм, встановлення чіткого порядку престолоспадкування призвели до зміни форми держави.

Ранньофеодальна монархія патримоніального (вотчинного) характеру має два періоди розвитку: 1) друга половина X ст. – 1138 р. – період утворення держави, централізована форма державної влади; 2) 1138р. – кін. XIII ст. – періоди децентралізації, феодального роздроблення.

Далі іде період станово-представницької монархії (XIV-XV ст.). Розвиток станової монархії вів країну не до централізації, абсолютизму, а до децентралізації, встановлення так званої шляхетської республіки, всевладдя і вседозволеності дворянства, що зрештою призвело до втрати незалежності, державності. Наслідком поділу феодальної роздробленості були значні територіальні втрати, головно на сході та півночі.

З кін. XV ст. Польща перейшла до нової моделі державно-політичного устрою. Цю форму держави, яка проіснувала з поч. XVI ст. до 1795 р., називають шляхетською Річчю Посполитою (республікою). В республіці, яку очолював виборний король, у здійсненні державної влади якнайактивнішу участь брала шляхта в особі виборних представницьких органів – загальнодержавного сейму і місцевих сеймиків. Саме вона явно домінувала над усіма іншими станами і монополізувала право заміщення державних і духовних посад.

Епоха шляхетської Речі Посполитої (її називають Першою) розділяється на 2 етапи: 1) шляхетської демократії (XVI ст. –поч. XVІI ст.); 2) Магнатської олігархії (сер. XVІI ст.-1763р.).

В 1793 р. було проведено другий поділ Польщі (перший відбувся ще 1772 р.). Росія змусила короля відступити Київщину, Поділля та значну частину Волині і Білорусії. Пруссія дістала більшу частину Великопольщі та Данціг. Тим самим Польщу було відрізано від моря. Навесні 1794 р. вибухнуло польське повстання під проводом генерала Тадеуша Костюшка. Після нетривалої боротьби російські війська під командуванням О. Суворова узяли Варшаву. З січня 1795 р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. Росія узяла собі рештки Волині та Литву, Пруссія - Великопольщу з Варшавою, Австрія - Малопольщу з Краковом та Любліном. Тим самим Польська держава припинила своє існування аж до 11 листопада 1918 р. Польські визвольні повстання 1830 та 1863 pp. були безуспішними.

Серед причин загибелі Польської держави провідне місце займає навіть не стільки агресивна політика її могутніх сусідів - Росії, Австрії та Пруссії, скільки недалекоглядна поведінка магнатів і шляхти, небажання позбутися привілеїв та «злотих вольносцей».