Реформи імператорів Діоклетіана та Константина в Римі.

Діоклетіан приступив до проведення реформ, які докорінно змінили її державний устрій, систему органів влади й управління, збройні сили, фінанси. Держава була поділена на дві частини — Західну, якою управляв Максиміан і Східну на чолі з Діоклетіаном. Діоклетіан провів низку реформ з метою зміцнити політичну, воєнну й економічну могутність імперії. Оновлено і розширено за рахунок юристів і фахівців раду при імператорі, яка стала головним центром управління країною. Крім неї, при імператорі створено низку нових галузевих органів. Діоклетіан провів новий адміністративний поділ держави. Основні засади цього поділу — це сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового. Отже, вся імперія поділялася на 12 діоцезів. Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували у певній прикордонній смузі, і мобільні частини, які при потребі, не оголюючи кордонів, можна було перекидати з місця на місце. Велику увагу приділено зміцненню військової дисципліни та збільшено кількість війська. До Діоклетіана війська переважно комплектувались добровольцями. Цей принцип зберігся, але водночас введено правила обов'язкового, рекрутського поповнення армії. Також вводилася нова система оподаткування населення. У фінансовій системі основного значення набули прямі податки і передусім поземельні. Для цього складено кадастр усіх земель. Одиниця оподаткування визначалася певною кількістю орної землі, її якістю та кількістю голів худоби. Діоклетіан провів також монетну реформу. Почала карбуватися повноцінна золота монета, що важила 1/60 римського фунта (5,45 грама), срібна і бронзова. Для боротьби зі зростаючою дорожнечею 301 р. видано едикт, яким визначено максимальні ціни на різні продукти, а також максимальні ставки оплати праці. Намагаючись зміцнити і розширити кордони держави, Діоклетіан, Максиміан вели численні війни. Противники і повстайці були розбиті, проте 305 р. Діоклетіан і Максиміан зреклися влади. Після їх зречення розпочалася шалена боротьба між претендентами за імператорську владу, яка завершилась перемогою Костянтина. Він провів низку важливих реформ, видав у Мілані 313 р. так званий Міланський едикт про вільне сповідання християнства. Християни вже не зазнавали гонінь, утисків, вони користувались такими ж правами, як і представники інших релігій. У політичній і соціальній сферах Костянтин продовжує систему реформ, основи якої заклав Діоклетіан. Зберігши попередній адміністративний поділ на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністративно-територіальні одиниці — префектури. На чолі стояв претор міста, безпосередньо підпорядкований імператору.Як і при Діоклетіані, зберігались ще посади консулів, преторів і квесторів, але жодного реального значення в системі управління вони не мали. За часів Костянтина цивільну владу остаточно відокремили від військової. У збройних силах зберігся і розвинувся поділ війська на прикордонні та мобільні легіони. В армії виділились особливо вірні, надійні привілейовані частини — раlаtіnі. Замість значно скороченої преторіанської гвардії утворились особливі частини при імператорі — доместики. За правління Діоклетіана і Костянтина зміцнились органи поліції, сформувалась таємна поліція. У таємній поліції було встановлено посаду фрументаріїв, котрі отримували державну платню і повинні були інформувати владу про всі важливі події у місцевому суспільстві. У період правління Діоклетіана і Костянтина відбулися серйозні зміни в судоустрої та судочинстві. Ці уповноваження перейшли до імператора та його урядовців. У Римі кримінальною юрисдикцією відав префект міста, в Італії та інших префектурах — префекти-преторії, а в діоцезах, провінціях, округах — відповідні правителі. За імператора Костянтина внаслідок послідовно проведеної фіскальної політики відбулося своєрідне закріплення станів: заняття певною професією стало явищем примусово-спадковим, зокрема діти селян мали бути селянами, ремісників — ремісниками тощо. Низка едиктів людям певних станів забороняла залишати без дозволу властей місця проживання, село чи місто, де вони народилися. Ніхто не міг звільняти населення від виконання визначених повинностей, сплати податків. У 324-330 рр. на місці грецького міста Візантії Костянтин збудував нову столицю держави, названу його іменем, — Константинополь.