Виникнення держави у Спарті, її історичний розвиток.

Спарта є другою державою, на якій переважно зосереджується історія класичної Греції. Це була своєрідна країна — у розумінні як соціального ладу і побуту, так і державно-політичного устрою та права. Значною мірою ці особливості пояснюються природними умовами. Для Лаконської долини характерні родючі землі, гарні пасовища, схили гір, покриті лісами, дикоростучими фруктовими деревами та виноградниками.

Із найдавнішої історії Спарти, або Лакедемону, відомо, що її територія була населена племенами ахеян. Близько XI ст. до н.е. усю Лаконіку завоювали дорійці, що просувалися з півночі. Переможені племена ахеян були частково перетворені на рабів — ілотів, а частково — поставлені в залежність від дорійців і обкладені різними повинностями. Спарта стала економічним і адміністративно-політичним центром дорійців, їх столицею. Це було єдине неукріплене місто в Греції.

Підкорення Лаконіки, необхідність тримати в покорі завойовані племена та керувати завойованими територіями прискорювали розклад первіснообщинного ладу у дорійців, стимулювали процес утворення держави. Сприяли цьому й часті сутички з сусідами, внутрішня боротьба, ріст продуктивних сил, поглиблення майнової та соціальної нерівності. Таким чином, після завоювання Лаконіки у дорійців досить швидко — приблизно в Х-ІХ ст. до н.е. — розкладаються родоплемінні відносини й утворюється рабовласницька держава.

Крім того що вона виникла, як для Греції, дуже рано, держава мала тут ще й інші характерні особливості. Суспільно-економічний та державно-правовий розвиток країни відбувався повільно, носив застійний характер. Довгий час зберігалися численні елементи общинного ладу; міста, міське життя, торгівля й ремесло розвивалися слабо. Спарта стала країною аграрною. Господарство мало натуральний характер, майже не будучи пов'язане з ринковими відносинами. Держава у спартанців набувала характеру військового табору зі збереженням аграрних рис.

Багато суспільно-політичних та державно-правових інститутів Спарти пов'язують з іменем Лікурга. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни. Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках земельних володінь. В наступні століття відбувається значне розширення території Спарти. Однією із перших загарбано Мессенію, поневолено її населення. Далі захоплено ще декілька територій і міст — "полісів" Пелопонесу, інші примушено вступити у створений Спартою т. зв. Пелопонеський союз (Корінф, Мегари, Мікени, Мантінею та ін.). В результаті Спарта стала однією з найвпливові-ших і наймогутніших держав Стародавньої Греції.

Суспільний устрій Спарти.

Суспільний розвиток Спарти носив застійний характер. У правових відносинах, побуті, сімейному житті зберігалися численні пережитки родо-племінного устрою, діяли старі звичаї, обряди, традиції. Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартанців, періеків та ілотів. Пануючою верствою були спартанці. Вони були наділені всією повнотою особистих, економічних і політичних прав та привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартанці, тобто воїни, становили "общину рівних". Община довгий час поділялася на три дорійські філи (племена), ті — на фратрії.

Весь лад і все життя в Спарті мали військовий характер.Більшу частину часу спартанці-воїни проводили разом в укріпленому таборі: займалися військовими вправами, гімнастикою, фехтуванням, боротьбою, бігом тощо. Кожен спартанець щомісяця вносив певну кількість продуктів для спільних трапез — так званий сиситій, участь в яких була обов'язковою.У побуті довгий час домінували звичаї колективізму, суворої простоти, невибагливості.

На протилежній сходинці суспільної драбини знаходились ілоти (гелети). В наслідок завоювань маси поневоленого населення перетворено в рабів — ілотів. Спартанець міг ілотів карати, вбити, міг з дозволу властей відпустити на волю чи передати іншому громадянину. Але не міг продавати. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільськогосподарський реманент. Ілоти були зобов'язані щорічно платити господареві-спартанцю натуральний оброк. Крім того, давати ще певну кількість масла, вина, винограду, м'яса та ін. Ілоти були зобов'язані при потребі відбувати військову службу в легкоозброєній піхоті, яка починала бій. Після бою зброю в ілотів відбирали. Ілоти могли мати свої сім'ї, залишали собі частину вирощеного врожаю та інших продуктів. Отже, не дивно, що ілоти при будь-якій нагоді піднімали бунти і повстання, іноді дуже загрозливі. Іноді ілоти відпускались державою на волю, передусім за здійснені військові подвиги. Відпущені на волю ілоти йменувалися неодамоди.

Періеки (з грец. дослівно проживаючі довкола). Це жителі сусідніх зі Спартою територій, на які Спарта поширила вплив, підпорядкувала собі (але не шляхом завоювання, бо тоді підкорене населення перетворювали в ілотів). Порівняно з абсолютно безправними ілотами правове становище періеків було значно кращим. Вони були особисто вільні, мали сім'ї, майно, у тому числі землю, яку могли продавати й купувати. Займалися переважно ремеслом і торгівлею, скотарством, менше — сільським господарством, оскільки проживали здебільшого на неродючих землях, у гірських районах тощо. Але них не поширювались правила виховання, побуту спартанців, їх права і привілеї. Виконували на користь держави різні повинності (фізичні роботи, сплата оброку натурою і грішми), служили у війську в якості важкоозброєної піхоти (гоплітів).