Інститут магістратури у Стародавньому Римі: загальна характеристика, види магістратури ( виникнення, основні риси та роль).

Цей державний інститут також виник внаслідок впровадження у життя реформ Сервія Туллія. Магістрати — це службові особи держави, урядовці — вищі, середні, нижчі — уповноважені представляти Римську державу і від її імені здійснювати державні акти в галузі управління і судочинства. Магістрат, як засвідчує зміст цього слова, очолює народ, разом з народом є носієм державної "величі". Образа його, зневага прирівнювалися до образи всього римського народу. Магістратури поділялися неординарні (звичайні) й екстраординарні (надзвичайні). Магістрати не були наділені законодавчою владою, бо право видавати закони належало тільки Народним зборам. Не мали вони й права змінювати, виправляти чи доповнювати закони. Інститут магістратури характеризується певними загальними рисами: 1) виборність; 2) колегіальність; 3) недовгочасність; 4) відповідальність перед народом; 5) безоплатність.

Виборність. Усі магістрати, за двома винятками, обирались Народними зборами — центуріатними або трибутними. До невиборних, призначуваних магістратів належали диктатор і начальник кінноти. Спочатку формально будь-який римський громадянин, що мав право участі в Народних зборах, міг виставити свою кандидатуру під час виборів на будь-яку посаду. Згодом (законом 180 р. до н.е.) були встановлені такі обмеження: 1) кандидат у магістрати повинен був упродовж десяти років відбувати військову службу, яка починалася з 17 років, отже, він повинен досягнути 27-річного віку; 2) для кандидатів на найвищу посаду — консула — вимагали попереднього перебування на посадах квестора або курульного едила чи претора; 3) між складенням обов'язків з однієї магістратури й обранням на нову посаду потрібна була дворчіна перерва.

Колегіальність. На кожну посаду (крім диктатора і начальника кінноти) обирали по декілька осіб. Особливість цієї колегіальності полягала у тому, що вони не мусили повсякчас діяти спільно, колективно, а працювали окремо, тобто розв'язувати питання одноосібно. Кожен з магістрів був наділений всією повнотою влади у межах даної магістратури. Але при розв'язанні важливих питань урядовці кожної магістратури повинні були ці питання між собою узгоджувати (скажімо, військовий похід).

Недовгочасність. Ординарні (звичайні) магістрати звичайно обиралися на рік (крім цензорів, яких обирали на п'ять років).

Відповідальність перед народом. Кожен магістрат за діяльність відповідав перед зборами, які його обрали. Однак вищих магістратів можна було притягнути до відповідальності перед судом Народних зборів тільки після закінчення строку їх повноважень, а середніх і нижчих — і в процесі їх діяльності.

Безоплатність. За працю магістрати не діставали винагороди. Праця магістрату вважалася почесною. Тому обіймати ці посади могли переважно тільки люди заможні. Водночас магістратура була й джерелом різних прибутків, часом і збагачення (наприклад, у випадку успішних походів).

Влада магістратів характеризувалася поняттями роtestas та imperium. Роtestas — це загальне поняття влади. Нею були наділені всі магістрати. Imperium — вища, верховна влада, якою були наділені тільки вищі магістрати. Поняття imperium охоплювало у Римі такі повноваження: 1) вища військова влада; 2) право скликати сенат і Народні збори та голосувати на їхніх засіданнях; 3) право управляти суспільством, вирішувати спірні справи і проблеми, чинити суд, накладати покарання аж до смертної кари; 4) право видавати загальнообов'язкові нормативні акти, які могли навіть доповнювати чи уточнювати закони, прийняті Народними зборами; 5) право здійснювати певні релігійні функції, обряди.

Середні та нижчі магістрати, наділені роtestas, мали право: а) накладати штрафи на громадян за різні проступки і порушення, у тому числі за невиконання їхніх розпоряджень; б) видавати обов'язкові до виконання розпорядження.

Вища влада мала межі й залежала від того, де діяв магістрат: якщо у межах міста і території не більше милі навколо його стін, то влада магістрату була обмежена, і його дії можна було оскаржити (до сенату або Народних зборів); якщо ж магістрат діяв за межами міста, то влада його була необмеженою, рішення оскарженню не підлягали.