Рецепція римського права в Середньовічній Європі.

В ХІ-ХІІ ст. у Західній Європі розвиваються внутрішня і зовнішня торгівля, товарно-грошове господарство. Розвиток продуктивних сил вимагав гнучкої, розвиненої правової системи, значно розвиненішої, ніж консервативне феодальне право. Виходом з цієї ситуації стало одне з найсвоєрідніших явищ людської державно-правової історії — рецепція, тобто відновлення дії римського права (найперше — приватного). Рецепцію ще розуміють як запозичення однією чи декількома державами більш розвиненого права іншої держави.

В рецепції римського права найбільше були зацікавлені купці, банкіри, торговці, котрі побачили в цьому визнання і закріплення необмеженої приватної власності, вільної від феодальних обмежень. Королі, імператори та інші правителі також підтримували рецепцію римського права. Дотримуючись римського права, королі та їхні юристи відстоювали необхідність єдиної міцної влади, централізованої держави, єдиного законодавства, єдиної міри, ваги, фінансової системи та ін. Феодали використовували формули римського права з метою захоплення селянських і общинних земель, встановлення своєї необмеженої приватної власності на землю, всебічного захисту цього права. Вони вбачали у нормах римського права обґрунтування для закріпачення селян і збільшення феодальних повинностей.

Рецепція римського права меншою чи більшою мірою захопила всі країни Європи, навіть віддалені Англію чи Росію, де його вплив відчувався через дію церковних судів, які, вирішуючи справи своєї обширної юрисдикції, користувалися римсько-візантійськими кодифікаціями, через Литовські статути XVI ст. і правові збірники прибалтійських губерній та Царства Польського.

У деяких країнах до ХУ-ХУІ ст. римське приватне право було рецептоване майже в повному обсязі, наприклад, у Німеччині. Закон 1495 р. у Німеччині прямо наказував судам керуватися римським. Об'єктом рецепції були не всі джерела і збірники римського права, а переважно завершена і вичерпна Кодифікація Юстиніана.

Спочатку римське право мало зазвичай субсидіарне (допоміжне) значення, тобто воно застосовувалось здебільшого лише тоді, коли те чи інше питання не розв'язувалося прямими нормами місцевого (даної держави) права. Але обмеженість, бідність і розбіжності феодального цивільного права фактично приводили до того, що римське приватне право набуло домінуючого значення. У середні віки (та й пізніше) відбувається ґрунтовне вивчення римського права. Воно почалось ще XI ст. в Італії. Тодішні юристи вивчали текст за текстом в юстиніанівській кодифікації, складали узагальнюючі правила, пояснення, усували застарілі тексти, протиріччя. їхні зауваження, примітки до текстів називалися глосами. Тому юристи цього напряму дістали назву глосаторів. На "глосовані" норми та інститути римського права посилалися урядовці, вирішуючи державні справи, судові справи — судді. Зародження буржуазної ідеології та культури заклало підвалини суспільно-політичного і культурного руху, що дістав назву Ренесансу, або Відродження. На зміну феодальній схоластиці прийшла світська наука — гуманізм. У галузі розробки римського права гуманізм особливо виявився у Франції (ХУІ-ХУП ст.). У Німеччині в ХУІ-ХУП ст. у зв'язку з тим, що римське право остаточно стало діючим правом, знову виник практичний напрям, який, однак, ігнорував наукове історичне значення вивчення римського права.

Однак суто римське право було для багатьох з них лише основою, матеріалом для створення струнких і переконливих логічних структур із завершеними визначеннями, чіткою структурою, теоретичними висновками, з допомогою яких треба було виправдати й обґрунтувати нові соціальні відносини, економічний устрій, новий спосіб виробництва.

Римське право, точніше його досконало розроблені інститути і норми зобов'язального характеру, спадкового права, було одним з важливих джерел у процесі створення знаменитих буржуазних кодифікацій у Європі ХІХ-ХХ ст. Мається на увазі насамперед Цивільний (1804 р.) і Торговельний (1807 р.) кодекси Наполеона Бонапарта, Німецький цивільний кодекс (1900 р.).

С Е Р Е Д Н І В І К И