Наступ Денікіна та його розгром

А. І. Денікін (Дейнеко) — українець за походженням, але

цілковито русифікувався і став ярим російським шовіністом.

Зробив військову кар’єру у складі російської армії і в період

Першої світової війни став генерал лейтенантом. Із самого по

чатку революції виступив проти радянської влади та намагався

відродити небільшовицьку Росію у кордонах 1917 р., тобто був

проти надання незалежності Україні.

31 березня 1918 р. він очолив Добровольчу армію. 8 січня

1919 р. Денікін та ще один лідер Білого руху, керівник Донської

армії Краснов підписали угоду про об’єднання своїх військ в

єдину армію — Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР). Після смерті

Краснова Денікін став одноосібним командувачем цих сил.

Початок 1919 р. — денікінці захопили Північний Кавказ та

Крим, у квітні–травні 1919 р. — Донбас. Із середини травня по

чався наступ військ Денікіна на Слобідську та Південну Украї

ну. 25 червня 1919 р. денікінці вступили до Харкова, а 28 чер

вня — до Катеринослава. До вересня 1919 р. денікінці захопили

майже всю Україну.

На окупованих українських землях Денікін відновив дорево

люційні порядки. Всі посади займали росіяни. Поміщикам були

повернуті відібрані у них землі та інша власність, а селян зо

бов’язали працювати на поміщиків і ще здавати зерно представ

никам денікінської влади. У більшості населених пунктів був

запроваджений воєнний стан. Заборонялися освіта та видавни

ча справа українською мовою, переслідувались українські полі

тичні партії та інші громадські об’єднання, натомість віднови

лася русифікація. Активно діяла таємна поліція, яка вишуку

вала невдоволених. Проводилися єврейські погроми. На

підприємствах зросла тривалість робочого дня, зменшилася

зарплата, заборонялися страйки та профспілки. Усе це призве

ло до швидкого розчарування абсолютної більшості населення

у політиці Денікіна, і тому населення України починає бороть

бу вже проти нової, денікінської влади.

Головною її силою знову були селянські повстанські загони.

Більшість отаманів в Україні майже одразу виступила проти бі

лих. Запеклу боротьбу з ними вів Зелений, який загинув в одно

му з боїв з денікінцями восени 1919 р., а також Махно. 5 серпня

1919 р. Махно видав наказ про створення підпорядкованої йому

Революційної повстанської армії України (махновців). Невдовзі

вона нараховувала понад 40 тис. піхотинців та 10 тис. кавале

ристів. На її озброєнні було до 1 тис. кулеметів, які Махно пер

шим почав ставити на легкі вози (тачанки), а також 20 гармат.

Центром махновського руху стало м. Гуляйполе на Катерино

славщині. Армія Махна здійснювала постійні рейди тилами де

нікінських військ, чим завдавала їм дошкульних ударів і зму

шувала перекидати з фронту частини на боротьбу з повстанця

ми. Усе це послаблювало наступ білих на Москву.

Наприкінці жовтня 1919 р. війська Денікіна були розбиті

Червоною армією під Кромами, Воронежем і Орлом та почали

відступати. У листопаді радянські війська вибили денікінців

з Харківщини і Чернігівщини. 12 грудня було звільнено Хар

ків, 16 грудня Київ, 30 грудня Катеринослав, 29 січня 1920 р.

Херсон, а 30 січня 1920 р. Миколаїв. У січні 1920 р. Червона ар

мія захопила Донбас, 7 лютого — Одесу, а в березні 1920 р. —

Новоросійськ. Денікін залишив армію та емігрував. Доброволь

ча армія закріпилась у Криму, її очолив Врангель.

Боротьба за владу в Україні

У 1920–1921 рр.

Наприкінці 1919 р. Петлюра втратив останні ілюзії щодо

можливості самостійно вибороти незалежність України і поси

лив пошуки союзника у цій справі. Він зробив ставку на Поль

щу. Після тривалих переговорів 21 квітня 1920 р. у Варшаві

між Директорією УНР та Польщею був укладений Варшав!

ський договір, за яким: 1) Польща визнає Директорію УНР

єдиною законною владою в Україні; 2) українсько польський

кордон встановлюється по р. Збруч і Горинь; 3) Польща зо

бов’язувалася не укладати міжнародних угод, спрямованих

проти УНР; 4) гарантувалися національно культурні права ук

раїнців в Польщі та поляків в Україні; 5) УНР зобов’язувалась

ввести спільну з Польщею валюту; 6) залізниці в Україні та ук

раїнські збройні сили переходили під контроль Польщі;

7) Польща здійснювала озброєння українського війська. Вар

шавська угода доповнювалася таємною військовою конвенцією

від 24 квітня 1920 р., відповідно до якої: 1) Польща починає

війну проти більшовиків в Україні; 2) воєнні дії на Правобе

режній Україні повинні відбуватися під польським команду

ванням; 3) український уряд зобов’язувався утримувати поль

ські війська в Україні.

Наслідком Варшавської угоди стало те, що 25 квітня поль

ські (20 тис.) та українські (15 тис.) війська форсували р. Збруч

і почали блискавичний наступ у глиб контрольованої більшо

виками території України. Вже до кінця квітня від більшови

ків було звільнено значну частину Правобережної України, а

6 травня — Київ. Мета поляків — захопити Правобережну Ук

раїну, частину Білорусі і знищення тут радянських військ —

була досягнута, і вони припинили активні бойові дії. Цим ско

ристалася Радянська Росія, яка перекинула на радянсько

польський фронт 40 тис. добірного війська (І Кінна армія, 25 та

Чапаєвська дивізія та ін.) і передала командування О. Єгорову.

5 червня Червона армія прорвала фронт і 12 червня захопила

Київ. 17 червня червоні зайняли Вінницю, 19 червня — Жме

ринку, 9 липня — Проскурів (нині — Хмельницький), а до се

редини липня — всю Україну до р. Збруч. Наприкінці червня

почався наступ Червоної армії під керівництвом М. Тухачев

ського також і в Білорусі. В липні була захоплена Галичина:

26 липня взято Тернопіль, але більшовикам не вдалося взяти

Львів. 18 серпня 1920 р. армія УНР відійшла за Дністер. Краї

ни Антанти, налякані успіхами більшовиків, звернулись

12 липня 1920 р. до Радянської Росії з вимогою припинити нас

туп (“нота Керзона”) і встановити радянсько польський кордон

по запропонованій міністром закордонних справ Англії Керзо

ном демаркаційній лінії (“лінія Керзона”), яка приблизно збі

галася з етнічним кордоном розселення українців та поляків.

Але радянський уряд, впевнений у подальшому успіху наступу

своїх військ, відкинув цю пропозицію. 23 липня Троцький на

казав військам Західного та Південно Західного фронтів розви

вати наступ на Варшаву та Львів. У Західній Україні більшови

ки одразу ж вдалися до своєї традиційної тактики — створення

маріонеткових соціалістичних урядів і 1 серпня проголосили

Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. На початку

серпня 1920 р. радянські війська вступили у Польщу і підій

шли до Варшави. У Любліні було проголошено створення Поль

ської Радянської Соціалістичної Республіки. Проте на цьому

успіхи Червоної армії припинились. Поляки, не бажаючи втра

чати незалежність, масово піднялись на визвольну війну, а Ан

танта надала Польщі значні поставки військової техніки, зброї

та боєприпасів. Натомість більшовицькі війська діяли на тери

торії з вороже налаштованим щодо них населенням, були вис

нажені і мали розтягнуті комунікації. 14 серпня під Варшавою

польські війська завдали Червоній армії поразки і перейшли

в контрнаступ по всьому фронту. До кінця серпня поляки від

кинули Червону армію за Західний Буг, а у вересні досягли лі

нії Житомир–Бердичів. У середині вересня цей наступ підтри

мала також армія УНР, яка форсувала Дністер і 19 вересня

звільнила Тернопіль, а 27 вересня — Проскурів. Лише напри

кінці вересня Червона армія нарешті спромоглась зупинити

контрнаступ поляків і навіть змогла дещо потіснити їх. Але

обидві сторони були виснажені і не мали сил продовжувати вій

ну. Тому 12 жовтня бойові дії припинились. 9 листопада

1920 р. було укладене радянсько польське перемир’я, а 18 бе

резня 1921 р. — Ризький мир, за яким Польща визнавала

УСРР, припиняла бойові дії, розривала відносини з УНР і ану

лювала Варшавський договір 1920 р., радянсько польський

кордон встановлювався по р. Збруч. Таким чином, Польща до

моглась своєї мети, і тому припинила підтримку Директорії.

Проте війська Директорії УНР самостійно продовжили бо

ротьбу. В листопаді вони тримали оборону проти наступу пере

важаючих більшовицьких сил по лінії Дністер–Бар–Волковин

ці. 11 листопада війська УНР зробили останню спробу контр

наступу, намагаючись оволодіти Жмеринкою та Вінницею, але

19–20 листопада були розбиті і 21 листопада 1920 р. змушені бу

ли відступити за р. Збруч на польську територію, де були інтер

новані.

Проте боротьба за Україну ще не припинилась. Українська

військова старшина зібрала у таборах для інтернованих осіб на

території Польщі бійців армії УНР, які бажали продовжити бо

ротьбу за незалежність України. З них була створена ударна

група, яка наприкінці 1921 р. вирушила у рейд радянськими

тилами, розраховуючи підняти антибільшовицьке повстання

в Україні та звільнити її від більшовиків. Це був Другий Зимо!

вий похід військ УНР. Він тривав з жовтня до листопада 1921 р.

Сформовані з вояків армії УНР Подільська і Волинська групи

перейшли з Галичини на Волинь і рушили на Схід. Волинська

група під керівництвом Ю. Тютюнника прорвала радянську

оборону і заглибилась на територію України та захопила ряд

міст, зокрема Коростень. Але 17 листопада ця група потрапила

в оточення під с. Малі Міньки. В бою загинули 400 вояків, 100

вирвались з оточення, а 500 потрапили в полон і 359 із них, які

відмовилися визнати радянську владу, розстріляли біля с. Ба

зар. Подільська група також невдовзі припинила свою діяль

ність. Так закінчились Визвольні змагання 1917–1921 рр. —

Україна не змогла зберегти незалежність і була захоплена біль

шовиками. Проте українці продовжували розрізнену боротьбу

проти більшовицької влади і окремі осередки опору протрима

лись до 1925 р. (наприклад, так звана Холодноярська Республі

ка на Черкащині).