Радянсько'німецький пакт 1939 р. та поділ

Західноукраїнських земель між СРСР

Та Німеччиною у 1939–1940 рр.

23 серпня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було укладено

пакт Ріббентропа–Молотова (про ненапад на 10 років). Таємний

додатковий протокол передбачав поділ Східної Європи на ра

дянську та німецьку сфери впливів по лінії річок Нарев–Віс

ла–Сян та північному кордону Литви. Відповідно західноукра

їнські землі потрапляли у зону радянської окупації.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня

СРСР оприлюднив ноту, в якій заявлялось, що СРСР “бере під

свій захист життя і майно населення Західної України і Захід

ної Білорусії”. Цього ж дня війська Українського фронту Черво

ної армії під керівництвом Тимошенка почали займати ці тери

торії. До кінця вересня окупацію Польщі було завершено. 28 ве

ресня 1939 р. у Москві укладено Договір про дружбу і кордон

між СРСР та Німеччиною (радянсько німецький кордон вста

новлено по річках Сян і Західний Буг).

26–28 жовтня 1939 р. відбулось засідання Народних зборів

Західної України, на якому було прийняте звернення про кло

потання щодо входження Західної України до складу СРСР і

возз’єднання з УРСР. Це було схвалено V позачерговою сесією

ВР СРСР (1–2 листопада 1939 р.) і на позачерговій ІІІ сесії

ВР УРСР 14 листопада.

28 червня 1940 р. СРСР висунув Румунії ультиматум повер

нути Бессарабію і Північну Буковину. Цього ж дня Південна

група радянських військ під командуванням Жукова зайняла

ці землі. 2 серпня 1940 р. ВР СРСР прийняла закон про вклю

чення Північної Буковини (створено Чернівецьку обл.) та пів

денної частини Бессарабії (створено Ізмаїльську обл.) до складу

УРСР.

Таким чином, завершилось об’єднання майже всіх україн

ських земель. Населення УРСР зросло на 8,8 млн осіб і на сере

дину 1941 р. становило 41,6 млн осіб, а територія — 565 тис. кв.

км. Поза межами України залишились Крим, Закарпаття та

частина Закерзоння.

Радянська політика в Західній Україні дістала назву радяні

зація і відбувалась у два етапи.

Спочатку зміни проводились так, щоб прихилити місцеве ук

раїнське населення до нової влади: 1) ліквідовано польський

державний апарат; 2) конфісковано землі великих землевласни

ків і за їх рахунок збільшено селянські наділи; 3) націоналізова

но промисловість і торгівлю; 4) проголошено українізацію осві

ти та її безкоштовність; 5) на українську мову переведено пресу

і книгодрукування; 6) введено систему соціального забезпечення

(безкоштовна медицина, оплачувані відпустки, пенсії, підвище

но зарплатню); 7) 8 годинний робочий день (замість 13–14 го

динного).

На другому етапі радянізації було взято курс на повну інте

грацію нових територій до радянської системи: 1) репресії про

ти свідомої частини українців (до червня 1941 р. із Західної Ук

раїни було депортовано 10 % населення); 2) ліквідовано всі по

літичні партії та громадські організації; 3) почалась підготовка

до ліквідації УГКЦ; 4) примусова колективізація (до середини

1941 р. до колгоспів були загнані 15 % селянських госпо

дарств).

Під владою Німеччини у вересні 1939 р. опинилось так зване

Закерзоння — Підляшшя, Лемківщина, Холмщина та Посян

ня. Ці українські землі були включені до складу Варшавського

генерал губернаторства, але оскільки українці у ньому станови

ли меншість порівняно з поляками, то Німеччина підтримувала

їх, щоб вони допомагали у боротьбі з чисельно переважаючими,

а отже і небезпечнішими поляками і водночас слугували зраз

ком для східних українців, що під владою Німеччини краще,

ніж у складі СРСР. Лояльне ставлення до українців виявилось

у дозволі легально діяти українським культурно освітнім, гро

мадським організаціям та кооперативам. У 1940 р. в Кракові ут

ворився Український національний комітет (очолив Кубійо

вич), який мав координувати діяльність українських організа

цій, захищати їх перед окупаційною владою та надавати під

тримку полоненим українцям. Було українізовано Польську

автокефальну православну Церкву, а кількість православних

храмів зросла з 51 до 91. Серед населення підтримувалась ілю

зія, що німці бажають створити українську державу. Саме тому

у складі вермахту почалося створення українських військових

частин (батальйони Нахтігаль та Роланд), які, на думку україн

ців, мали стати зародком української армії.