Розвиток культури в УСРР у 1930'х рр.

Припинення українізації. Після посилення позицій Сталіна

у вищому партійно державному керівництві він перестав відчу

вати потребу у заграванні з національними партійними лідерами.

У 1927 р. Шумського за критику Кагановича звільнили з по

сади і вислали з України. Почалося звільнення його прибічників

на місцях. Продовженням цього наступу був розгром ВАПЛІТЕ

та ряду інших культурних організацій. З 1928 р. почалися широ

комасштабні репресії проти діячів науки та культури.

5 грудня 1932 р. Й. Сталін видав таємну інструкцію для пар

тійного керівництва на місцях, відповідно до якої “українізація”

мала бути негайно припинена. Ця дата вважається офіційним

кінцем “українізації”, хоча партійне керівництво протидіяло їй

постійно, а з кінця 1920 х років перейшло у широкомасштабний

наступ проти неї. Тому ця інструкція Сталіна просто підбила під

сумок, завершила давно розпочату справу. Натомість почалася

планомірна русифікація, насамперед у сфері культури.

Освіта. 1930 р. — введення загальнообов’язкової початкової

освіти (4 роки). У 1934 р. встановлено три типи загальноосвітніх

шкіл: початкові (4 роки), неповні середні (7 років), середні

(10 років). До кінця ІІ п’ятирічки завершено перехід до обов’яз

кової семирічної освіти.

У 1932/1933 навчальному році навчалося 98 % дітей віком

до 10 років, а 98 % випускників початкової школи продовжува

ли навчання. 80 % дітей навчалися в українських школах, але

їх кількість з 1933 р. постійно зменшувалась. З 1938 р. почалось

також закриття шкіл, у яких викладання велося мовами націо

нальних меншин.

За переписом 1939 р. в Україні письменними були 85,3 % насе

лення у віці до 50 років. Працювали 32 тис. шкіл і 700 технікумів.

Зросла кількість вищих навчальних закладів (з 19 у 1915 р. до

129 у 1938 р.). Кількість студентів зросла з 27 тис. (1915) до

124 тис. (1938). Проте кількість і одних і других не відповідала

якості освіти, оскільки вона була заполітизована, була відсутня

свобода думки, винищувалися старі педагогічні кадри та викла

дачі вільнодумці.

Наука. Головний науковий центр — ВУАН (у 1936 р. перейме

нована на АН УРСР) з 1930 р. очолив О. О. Богомолець. На

1928 р. у науково дослідних установах працювало 37 тис. науков

ців. У 1931 р. на противагу ВУАН було створено Всеукраїнську

асоціацію марксистсько ленінських інститутів (ВУАМЛІН), яка

проіснувала до 1936 р. У січні 1934 р. були запроваджені науко

ві ступені кандидатів і докторів наук, але їх присвоєння здій

снювалось у Москві. З 1929 р. почались репресії проти україн

ських учених. Вони почалися з вищезгаданих судових процесів

(“Шахтинська справа”, “Спілка визволення України” тощо) та

постанови про припинення українізації 1932 р. На знак протес

ту проти такої політики 15 червня 1933 р. покінчив життя само

губством Хвильовий. Загалом репресії 1930 х років призвели до

винищення найкращих представників української науки та

культури, а тому цей період в її історії дістав назву “розстріля

не відродження”.

Та, незважаючи на вкрай несприятливі умови, українська

наука та культура у 1930 х роках продовжувала розвиватись.

Математик Крилов створив нову науку — нелінійну механі

ку. У Харківському фізико технічному інституті був створений

прискорювач елементарних часток, на якому вдалося здійснити

ядерну реакцію. Плідно працювали фізики Ландау (досліджу

вав термоядерний синтез) та Ліфшиць, а також хіміки (Брод

ський, Писаржевський та ін.).

У медицині особливе значення мала діяльність Богомольця,

Палладіна та Шмальгаузена, в генетиці Холодного, Юр’єва та

Сапєгіна, в офтальмології — Філатова.

Літературознавство та історична наука зазнали особливо ве

ликих втрат від репресій 1930 х років. Зокрема, була повністю

знищена історична школа М. Грушевського.

Продовжували літературну творчість П. Тичина, М. Риль

ський, М. Бажан, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський, О. Дов

женко, М. Куліш, І. Ле, З. Тулуб, Ю. Смолич, А. Головко,

І. Микитенко, О. Корнійчук, О. Вишня. У 1934 р. була створе

на Спілка письменників України (з 217 її членів знищили

193). Зокрема, загинули М. Ірчан, Г. Косинка, М. Зеров,

М. Семенко та багато інших талановитих українських пись

менників. А тих, хто залишився, змусили писати “ідейно пра

вильні” твори.

У музиці високим рівнем позначена діяльність композиторів

Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Вериківського, В. Ко

сенка, К. Данькевича, П. Козицького.

Образотворче мистецтво було представлено творчістю учнів

М. Бойчука (яких невдовзі репресували), Ф. Кричевського,

Г. Світлицького, О. Шовкуненка, а також молодшого поколін

ня митців, до якого належали Петрицький, Дерегус та інші.

Театральне життя розвивалось завдяки таким корифеям, як

П. Саксаганський, М. Садовський, О. Сердюк, Н. Ужвій та

А. Бучма.

У кінематографі з кінця 1920 х років відбувся перехід до зву

кового кіно. У цей час в Україні працювали такі кінорежисери,

як О. Довженко, І. Кавалеридзе, І. Савченко та інші. Протягом

1929–1937 рр. в Україні було знято 180 фільмів.

Церковна політика. Не оминула зміна політичного курсу і

церковне життя, оскільки радянська влада розглядала Церкву як

головного ідеологічного конкурента. З 1927 р. почалось широко

масштабне закриття культових споруд (лише у 1928 р. близько

100), арешт церковних діячів та активних віруючих. У 1930 р.

ліквідували УАПЦ. Репресій зазнали також представники інших

напрямів православ’я (із лояльними щодо влади включно), про

тестантське, римо католицьке та інше духовенство. Репресії по

єднувалися з шаленою антирелігійною пропагандою та розколом

самих церков. З 1929 р. заборонили всі види діяльності церков

них установ, крім богослужіння. Особливого розмаху антирелі

гійна політика радянської влади набула у 1930 х роках. ІІІ п’яти

річку навіть було оголошено п’ятирічкою боротьби з релігією.

Західноукраїнські землі

У 1921–1938 рр.