Та зміст нової економічної політики

На початку 1921 р. особливо гостро стала відчутною згуб

ність подальшого дотримання політики “воєнного комунізму”:

країна була охоплена селянськими повстаннями, робітничими

виступами, активізувались антирадянські політичні сили, від

новилася можливість зовнішнього втручання, була цілковито

розвалена економіка, не вистачало практично всіх товарів та

продовольства. Все це загрожувало більшовикам втратою влади

в країні. Відповідно постала негайна потреба зміни внутрішньо

політичного курсу. Зробивши належні висновки, лідер росій

ських більшовиків В. Ленін вирішив змінити внутрішню полі

тику радянської влади.

Питання відмови від політики “воєнного комунізму” вперше

було обговорене на Пленумі ЦК РКП(б) 24 лютого 1921 р., про

те викликало гостру дискусію. Лише 15 березня 1921 р. X з’їзд

РКП(б), після придушення Кронштадтського повстання, яке

власне і змусило учасників з’їзду ухвалити реалістичне рішен

ня, прийняв постанову “Про заміну продрозкладки натураль

ним податком”. Це означало відмову від викачування макси

мальної кількості зерна з селян за безцінь і проведення закупів

лі у селян зерна за ринковим цінами. Подальші кроки на

шляху відміни політики “воєнного комунізму” були зроблені

на Всеросійській продовольчій нараді в червні 1921 р., на якій

уперше новий політичний курс був названий новою економіч

ною політикою (неп). Остаточно ж перехід до непу затвердив

9 серпня 1921 р. РНК РРФСР. До кінця 1921 р. визначилися і

головні складові непу, які полягали у поверненні до окремих

елементів ринкової економіки. Не відміняючи монополії держа

ви на володіння великими промисловими підприємствами, час

тину середніх та дрібних промислових підприємств почали зда

вати в оренду приватним особам, а державні підприємства пере

водили на госпрозрахунок. Селянам передавали у приватну

власність значні земельні площі. Відновлювалися грошові від

носини та приватна торгівля. Значну роль в оздоровленні фі

нансової системи СРСР відіграв український економіст М. Вла

димиров, який у 1922 р. був відкликаний до Москви і очолив

проведення грошової реформи, яка успішно закінчилась на по

чатку 1924 р. За його ініціативи в обіг замість інфляційних па

перових “радзнаків” були випущені забезпечені золотом бан

ківські білети — червінці, які перетворилися на одну з найміц

ніших валют світу. Була також відмінена обов’язкова трудова

повинність, оплату праці перевели з натуральної у грошову

форму. Всі ці дії сприяли швидкому виходу економіки з кризи

та досягненню нею довоєнного рівня. У 1923 р. скінчився

голод.

В Україні впровадження непу мало свою специфіку. Еконо

мічний ефект від заміни продрозкладки продподатком став від

чутним в Україні лише у 1922 р., оскільки продподаток мав стя

гуватися, починаючи із врожаю 1921 р., тобто у 1922 р., нато

мість у 1921 р. залишався в силі закон про продрозкладку, хоча

її обсяги і були зменшені на 20 %. Отже, в Україні неп запрова

дили на рік пізніше, ніж у Росії, тобто у 1922 р. Це було викли

кано і запеклим опором республіканського партійного керів

ництва щодо непу, а також через опір комнезамів на місцях і го

лод. Лише після проведення заміни керівництва КП(б)У, яке з

1923 р. очолив Е. Квіринг, а з 1925 р. вірний служака Й. Сталі

на Л. Каганович, курс на неп, проголошений центральним ке

рівництвом більшовицької партії, почав впроваджуватись і

в УСРР. Головними його складовими були реформи у промисло

вості та сільському господарстві.

У процесі реалізації політики непу в промисловості України

були здані в оренду 5200 підприємств, а націоналізовані підпри

ємства об’єднані у госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок оз

начав фактичну економічну самостійність трестів: відтепер во

ни самі шукали постачальників сировини та ринки збуту своєї

продукції, формували фонд зарплати та вели всі економічні опе

рації. Замість галузевих главків управління державними про

мисловими підприємствами перенесли на місця — були створе

ні трести. В Україні трести на середину 1920 х років об’єднали

більшість державних промислових підприємств. Так, шахти

Донбасу об’єднані в трест “Донвугілля”, металургійні заводи

Донецько Криворізького басейну — в трест “Південсталь”, залі

зорудну промисловість — у Південнорудний трест, хімічну про

мисловість — у три трести (“Коксобензол”, “Хімвугілля” та

“Склосода”), підприємства харчової промисловості об’єднано в

“Цукротрест”, “Бахсіль”, “Маслотрест” тощо. Підприємства,

що об’єднувались у трести, втрачали економічну, а часто і юри

дичну самостійність та цілковито підпорядковувалися керівно

му органу тресту, тобто перетворювались на монопольні об’єд

нання. Для закупівлі сировини, координації торговельних опе

рацій та збуту продукції були створені синдикати, а для

укладення торговельних угод та найму робочої сили — біржі.

Велась активна реконструкція старих та будівництво нових за

водів та інших промислових підприємств. Так, в УСРР за роки

непу було збудовано 32 великі заводи сільськогосподарських

машин і Україна перетворилася на головну базу радянського

машинобудування для сільського господарства. Саме в Україні

в 1921 р. був створений перший радянський трактор (на Кічка

ському машинобудівному заводі під Олександрівськом), а у

1924 р. споруджений Харківський тракторний завод, на якому

почався серійний випуск гусеничних тракторів “Комунар”. Від

повідно до плану електрифікації Росії (ГОЕЛРО) в Україні з се

редини 20 х років почалося будівництво великих електростан

цій — Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС та Дніпровської

ГЕС. Відбудовували старі невеликі електростанції, що існували

при заводах та в окремих містах.

Паралельно з реформами у промисловості тривало і рефор

мування сільського господарства. З 1922 р. селян України пе

ревели на продподаток. До кінця 1923 р. у власність селян було

передано 92 % орних земель республіки, решта залишилась

у власності держави. 19 травня 1923 р. був затверджений дек

рет ВУЦВК та РНК УСРР про запровадження єдиного сільсько

господарського податку в грошовій формі. Причому основну

його частку сплачували заможні господарства, тоді як до

1925 р. від його сплати були звільнені близько 25 % госпо

дарств (головним чином — незаможних селян). Така політика,

по перше, дала можливість сформувати державний грошовий

фонд для закупівлі зерна, а по друге, призвела до покращання

матеріального становища найбідніших верств сільського насе

лення. З 1921 р. в сільському господарстві також почала заохо

чуватися практика утворення колективних господарств — кол

госпів, радгоспів та кооперативів. Абсолютна більшість україн

ських селян віддавала перевагу кооперуванню. До 1928 р. всіма

видами кооперації в Україні було охоплено 85 % селянських

господарств.

Розвиток культури в Україні