Світової війни та Визвольних

Змагань 1917–1921 рр.

Україна в роки

Першої світової війни

Причини війни. Україна у планах воюючих сторін. На почат

ку XX ст. посилилися протиріччя між провідними країнами сві

ту. Головною причиною війни була боротьба за розширення

території та сфер впливу. Україна в цій війні була об’єктом те

риторіальних зазіхань. Так, Росія прагнула захопити західно

українські землі, що перебували під владою Австро Угорщини.

Остання, у свою чергу, прагнула захопити Волинь та Поділля,

що належали Російській імперії. Османська імперія бажала по

вернути собі Крим, а також північнопричорноморське узбереж

жя. Нарешті, Німеччина бажала захопити в Росії всі належні їй

українські землі. Ті території, на які претендували союзники

Німеччини, німці планували передати їм, а решту українських

земель перетворити на свою колонію, яку мали заселити німець

кі колоністи.

Приводом до війни стало вбивство сербським терористом

Г. Принципом спадкоємця австро угорського престолу ерцгер

цога Фердинанда 28 червня (11 липня) 1914 р. під час приїзду

останнього до м. Сараєво. У відповідь Австро Угорщина зверну

лася з ультиматумом до Сербії, а 28 липня 1914 р. оголосила

Сербії війну. Союзниця Сербії Росія 29 липня оголосила мобілі

зацію у прилеглих до кордону з Австро Угорщиною військових

округах. Тоді Німеччина, як союзниця Австро Угорщини,

31 липня звернулася з ультиматумом до Росії, в якому вимага

ла припинити мобілізацію. Натомість Росія оголосила загальну

мобілізацію, і тоді 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну

Росії, а 3 серпня — Франції. 5 серпня війну Німеччині оголоси

ла Англія як союзниця Франції та Росії. Загалом у війну було

втягнуто 38 з 59 держав світу з населенням 1,5 млрд осіб. До

воюючих армій були мобілізовані 73,5 млн осіб, з яких 10 млн

загинули, а ще 20 млн отримали важкі поранення.

Особливість цієї війни для українців полягала в тому, що во

ни були по обидва боки фронту: до російської армії призвали

3,5 млн українців, до австро угорської — 250 тис. Отже, для ук

раїнців Перша світова війна мала братовбивчий характер і вона

велася не в інтересах України. Остання виступала лише об’єк

том сторонніх зазіхань. Водночас окремі українські політичні

лідери сподівалися, що ця війна призведе до послаблення тих

країн, які володіли українськими землями, а це дасть україн

цям можливість добитися від метрополій значних поступок,

а можливо, і здобути незалежність.

Бойові дії на території України у 1914–1918 рр. По території

України проходив Південно Західний (Східний) фронт. Театром

воєнних дій стали Волинь, Галичина, Західне Поділля, Букови

на. Бойові дії велися також на Чорному морі. Під час Першої

світової війни на території України відбулось п’ять великих

наступальних операцій.

З 6 серпня по 13 вересня 1914 р. тривала Галицька битва.

У ній з обох сторін взяло участь 1,5 млн осіб: 700 тис. росіян і

830 тис. австрійців. Її почали російські війська, які перейшли

у Західній Україні в наступ і вщент розбили австро угорські вій

ська. Останні втратили 400 тис. людей і 400 гармат. 21 серпня

росіяни взяли Львів, а 13 вересня зупинились у 80 км від Крако

ва. Лише нестача боєприпасів перешкодила росіянам продовжи

ти наступ.

29 жовтня 1914 р. на боці Німеччини у війну вступила Туреч

чина, а 14 жовтня 1915 р. Болгарія. Південь України також пе

ретворився на прифронтову смугу. Наприкінці жовтня 1914 р.

турецькі кораблі бомбардували ряд чорноморських портів, але

висадки ворожих десантів не відбулось.

У січні–березні 1915 р. відбувалася Карпатська операція —

одночасний зустрічний наступ німців і росіян у Карпатах. Росі

яни розбили німців, але через брак боєприпасів не змогли розви

нути успіх. Наприкінці березня бойові дії були припинені. Го

ловним здобутком росіян на цьому етапі було захоплення після

тривалої облоги Перемишльської фортеці, в якій було взято

в полон понад 120 тис. бійців австро угорської армії.

З травня по жовтень 1915 р. тривала наступальна операція

німецьких та австро угорських військ на Східному фронті, яка

дістала назву Горлицький прорив. Німці прорвали російський

фронт під Варшавою і до жовтня 1915 р. відкинули росіян на лі

нію Рига — Двінськ — Барановичі — Пінськ — Дубно — Терно

піль — Чернівці. Під час цієї наступальної операції німці допо

могли австро угорським військам не лише відбити у росіян Га

личину і Буковину, а й захопили 5 повітів Волині. З жовтня

1915 р. обидві сторони на Східному фронті були виснажені, то

му війна тут набула позиційного характеру.

22 травня 1916 р. російська армія почала на Південно Захід

ному фронті Брусиловський прорив. Наступ почався після

48 годин артпідготовки, проводився невеликими мобільними

групами водночас в різних ділянках фронту, що було нововве

денням. Австро угорські війська знову зазнали поразки, і

в серпні 1916 р. росіяни вийшли до Карпат і зайняли Буковину

та Південну Галичину. Ця наступальна операція повністю пі

дірвала боєздатність австро угорської армії. Остання втратила

вбитими та пораненими понад 1 млн вояків, 1800 кулеметів,

580 гармат, 450 мінометів тощо. Тому після Брусиловського

прориву австро угорська армія не вела на Східному фронті жод

них самостійних наступальних дій. Але наступ росіян знову

припинився через брак боєприпасів. У вересні 1916 р. фронт

стабілізувався на лінії Золочів — Бережани — Галич — Станіс

лав — Ворохта. Успішний наступ росіян сприяв вступу у війну

на боці Антанти 27 серпня 1916 р. Румунії і допоміг врятувати

союзників на Сомі.

У червні–липні 1917 р. російські війська здійснили останній

наступ на Південно Західному фронті. Він суттєво не змінив лі

нії фронту, але врятував від повного розгрому Румунію. До

1918 р. війна на території України знову набула позиційного ха

рактеру.

Після укладення Центральною Радою мирного договору

з країнами Четвертного блоку у Брест Литовську, 18 лютого

1918 р. війська Німеччини та Австро Угорщини перейшли у нас

туп на Східному фронті і до кінця квітня 1918 р. зайняли всю Ук

раїну та перебували тут до закінчення Першої світової війни.

Політика Росії та Австро!Угорщини в Західній Україні в ро!

ки Першої світової війни. Одразу після початку війни російська

влада закрила в Підросійській Україні всі україномовні періо

дичні видання та заборонила друк будь якої україномовної літе

ратури. Були також закриті всі українські культурно освітні

установи, зазнали репресій лідери українського руху. Так,

М. Грушевського, що восени 1914 р. повернувся у Підросійську

Україну, заарештували і вислали до Симбірська.

Після окупації російськими військами у 1914 р. частини за

хідноукраїнських земель тут було створено Галицько Буковин

ське генерал губернаторство. Його очолив найзатятіший росій

ський реакціонер та шовініст граф Г. Бобринський. Він заявив,

що цей регіон є споконвічно російським і лише тривале перебу

вання поза межами Росії призвело до виникнення в ньому від

мінностей від самої Росії, а тому треба зробити все для негайної

ліквідації цих відмінностей. На практиці це означало закриття

всіх українських культурно освітніх установ і періодичних ви

дань, переслідування лідерів українського національного руху,

насадження російської мови та культури. На чолі 330 церков

них парафій окупованих західноукраїнських земель були пос

тавлені російські священики. На всі державні посади також

призначалися лише росіяни або місцеві москвофіли. Росіяни

проводили масові депортації українського населення. Було за

слано вглиб Росії чимало лідерів українського руху та представ

ників греко католицького духовенства.

Австрійці після повернення на західноукраїнські землі восе

ни 1915 р. перейшли до більш ворожої політики щодо українців,

оскільки вважали, що вони підтримують Росію. Понад 30 тис.

українців запроторили до концтабору під Грацем. Вводилося об

меження на українське культурне життя, діяв військовий стан.

Після Брусиловського прориву в середині 1916 р. було від

новлено Галицько Буковинське генерал губернаторство (росій

ська політика щодо західноукраїнських земель принципово не

змінилась). Натомість чергові поразки змусили австро угорську

владу піти на певні поступки українцям. У 1917 р. звільнили

ув’язнених у концтаборі під Грацем українців, покращилося

становище українських військовополонених, дозволялося нада

вати їм допомогу з боку СВУ, яка також дістала широкі можли

вості для проведення агітаційної роботи.

Треба також відмітити, що в країнах блоку Антанти з почат

ком Першої світової війни також проводилися репресивні захо

ди щодо українських емігрантів, оскільки їх більшість була ви

хідцями із Західної України, що належала Австро Угорщині,

а тому їх розглядали як можливих шпигунів.

Ставлення до війни українських політичних партій та органі!

зацій. З початком війни у ставленні до неї українського суспільс

тва окреслилось дві позиції — проросійська та проавстрійська.

ТУП на початку Першої світової війни прийняло рішення

підтримати у війні Росію. С. Петлюра надрукував у часописі

“Українське життя” свою статтю “Війна і українці”. В ній він

закликав українців виконати свій громадянській обов’язок пе

ред Російською державою. Петлюра заявляв, що з початком вій

ни почалося примирення та консолідація всіх народів імперії.

За таких обставин пасивність українців може зміцнити думку

про те, що вони або зовсім не існують як окрема нація, або що

для них не може бути місця в Російській державі. Але під впли

вом посилення антиукраїнських тенденцій у російській політи

ці ставлення до Росії більшості українських політиків почало

змінюватись. Відповідно на Раді ТУП, що зібралася наприкінці

вересня 1914 р., було прийнято рішення про нейтралітет укра

їнців у війні, а позицію Петлюри засуджено.

Натомість більшість русифікованих українців, частина лібе

рально налаштованої української інтелігенції та російське насе

лення Наддніпрянщини зайняли проросійську позицію. У

1915 р. виник ряд громадських організацій (Воєнно промисло

вий комітет, Союз міст, Союз земств), які разом з існуючими

(Червоний хрест, благодійні фонди) займалися долею біженців,

поранених, матеріальним забезпеченням армії тощо.

Проросійську позицію зайняли також лідери західноукраїн

ських москвофілів, які емігрували до Підросійської України і

заснували у Києві Карпаторосійський визвольний комітет,

який закликав західних українців зустрічати російські війська

як визволителів.

Проте більшість українців Підросійської України не підтри

мала Росію або зайняла вичікувальну позицію. Значною мірою

це було спричинено діями самої російської влади.

Проавстрійську позицію зайняла група українських еміг

рантів з Наддніпрянщини (Д. Дорошенко, Д. Донцов, А. Жук,

М. Залізняк, М. Меленевський та О. Скоропис Йолтухов

ський), які емігрували до Австро Угорщини. У серпні 1914 р.

вони створили у Львові Союз Визволення України (СВУ). Ця

організація виступала за відокремлення України від Росії і

створення самостійної Української держави. Аналогічну пози

цію зайняли і українські політичні партії Галичини. Ще

в грудні 1912 р. на таємній нараді керівників трьох найвпли

вовіших західноукраїнських партій РУРП, УНДП та УСДП бу

ло прийнято рішення, що у разі війни всі українці мають під

тримати Австро Угорщину. Одразу ж після початку війни лі

дери українського руху створили в серпні 1914 р. у Львові

Головну Українську Раду (ГУР). ГУР закликала українців все

бічно підтримати Австро Угорщину. Обидві організації (СВУ

та ГУР) створили у Відні спільний координаційний центр —

Загальну Українську Раду, яка виступала за створення Укра

їнської держави. Важливу координаційну роботу і захист прав

українців в роки війни на території Австро Угорщини здій

снювала також Українська парламентська рада на чолі з Є.

Петрушевичем. Вона складалася з українських депутатів

у австро угорському парламенті та виступала за підтримку

у війні Австро Угорщини в обмін на надання Україні широкої

автономії.

За ініціативи ГУР влітку 1914 р. у складі австро угорської

армії було створено українське національне військове форму

вання — Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Він був

сформований на добровільних началах на базі молодіжно спор

тивних товариств “Сокіл”, “Січ” та ін. До командного складу

(старшини) УСС належали С. Шухевич, В. Дідушко, Д. Вітов

ський та ін., немало з яких у подальшому взяли участь у ство

ренні національної армії. УСС особливо відзначився при оборо

ні Ужоцького перевалу в жовтні 1914 р., в боях за гору Маківку

(травень 1915 р.), в боях біля м. Бережани (листопад 1915 р.) та

при обороні висоти Лисотня (літо–осінь 1916 р.). В останніх бо

ях УСС зазнав значних людських втрат і фактично припинив

своє існування. Лише завдяки новому поповненню він повер

нувся на фронт на початку 1917 р. і знову зайняв позиції в райо

ні Бережан.

Україна в період визвольних

Змагань 1917–1921 рр.