Першої половини 1890'х років

Після вбивства народниками Олександра ІІ в березні 1881 р.

новий імператор Олександр ІІІ (1881–1894) перейшов до реак

ційної політики та почав згортання реформ свого попередника.

29 квітня 1881 р. він видав маніфест “Про непорушність само

державства”, за яким самодержавство оголошувалося вічним і

єдино можливим для Росії політичним ладом. Ліберальні уря

довці пішли у відставку.

Посилився контроль за друкованою продукцією. 27 серпня

1882 р. видано нові “Тимчасові правила” для преси, відповідно

до яких цензорам дозволялося забороняти будь яке видання.

Натомість надавалися державні субсидії реакційній пресі.

Реакційна політика не обійшла увагою й систему освіти.

У листопаді 1882 р. був виданий циркуляр для міністерства на

родної освіти, який посилював дисциплінарну відповідальність

за порушення державної ідеології у навчально виховному про

цесі. Замість університетського статуту 1863 р. впроваджено

новий 1884 р., який ліквідовував університетську автономію та

посилював поліційний контроль як за викладачами, так і за

студентами. На всі посади в університетах відтепер не обирали,

а призначали. Причому головним критерієм були не наукові

заслуги, а політична благонадійність. У розпорядженні 1887 р.

йшлося про прийом до університетів лише тих осіб, “склад та

спрямованість думок” яких мали позитивну оцінку в характе

ристиці гімназії. Це спричинило ускладнення при вступі до

університетів багатьох талановитих, але вільно мислячих осіб.

Зросла плата за навчання в університетах та запроваджено об

меження на прийом до університетів “інородців”. З університе

тів почали звільняти прогресивну професуру. Щодо середньої,

і особливо початкової освіти, то посилилась її залежність від

Російської православної церкви і впроваджено поліційний наг

ляд за гімназистами. Вивчення Закону Божого стало головним

змістом навчання у початковій школі. 5 червня 1887 р. опублі

ковано циркуляр, що дістав назву “Закон про куховарчиних ді

тей”, оскільки він забороняв приймати до гімназій “дітей куче

рів, куховарів, лакеїв, праль, дрібних крамарів” тощо. У другій

половині 1880 х років закрилися Вищі жіночі курси, і таким

чином жінки знову були позбавлені можливості здобувати ви

щу освіту. Вся система освіти в цілому повинна була слугувати

русифікації та вихованню населення в дусі покори та відданос

ті імператору.

У судочинстві скасували інститут мирових суддів, обмежили

компетенцію суду присяжних, посилили залежність суду від ад

міністрації та фактично — ліквідували гласність і відкритість

суду (1887). Зросла роль військових судів і спеціальних судів

для розгляду справ про антидержавну діяльність. Судові

функції були надані репресивним органам (поліція, жандарме

рія та ін.). Так, особлива нарада при міністрові внутрішніх

справ отримала право на заслання будь якої особи без суду та

слідства на 5 років у віддалені регіони імперії.

“Положення про губернські та повітові земські установи” у

1890 р. передбачало впровадження станового принципу при ви

борах до першої курії, причому обирати і бути обраними до неї

відтепер могли тільки дворяни.

Суть міської контрреформи 1892 р. полягала у позбавленні

виборчого права прикажчиків та дрібних крамарів. Завдяки

цьому зросло дворянське представництво у міських думах.

Таким чином, період правління Олександра ІІІ характеризу

вався наступом на попередні демократичні поступки в усіх сфе

рах життя. Водночас Олександр ІІІ не міг повністю скасувати

реформи Олександра ІІ. Фактично політика Олександра ІІІ мала

подвійний характер: з одного боку, він був прибічником абсо

лютної монархії та збереження виключних прав дворянства, і

тому діяв у відповідному дусі, а з другого — мусив рахуватися

з новими реаліями і сприяти економічному розвитку, що спону

кало його робити певні поступки не лише дворянам. Зокрема,

водночас з виданням циркуляра “про недоторканність прав дво

рянства” гарантувався також і захист прав міського населення.

Селянству дозволялося поліпшити своє економічне становище

за рахунок створення Селянського банку, який надавав селянам

кредити для придбання землі під невеликі відсотки. Отже, не

зважаючи на відхід від курсу реформ, у 80 х та на початку 90 х

років XIX ст. не відбулось повернення до феодалізму — країна

продовжувала рухатися капіталістичним шляхом.