Та Галицько'Волинського князівства

Культура Київської Русі характеризувалася стрімким роз

витком і контекстуальністю із загальноєвропейським культур

ним процесом. Характерною рисою розвитку культури Київ

ської Русі було те, що вона розвивалася на стикові трьох куль

турних світів — східного (кочівники та мусульманська

культура), візантійського та західноєвропейського — і тому

увібрала риси всіх цих культур.

Освіта. Важливий елемент духовної культури та її база. Пер

ша школа в Київській Русі, відома нам із літописів, була заснова

на Володимиром І у Києві в 988 р. Школи засновував також Яро

слав Мудрий та інші князі. У цих школах хлопчиків навчали

письму, розтлумачували їм арифметику, тут вони осягали ази бо

гослов’я, історії, риторики. Онука Ярослава Мудрого Янка Всево

лодівна у 1086 р. заснувала першу школу для дівчат, у якій нав

чали грамоті, співам, шиттю та іншому рукоділлю. Існувало при

ватне навчання. Освіту можна було здобути також за кордоном.

Література. Наукові знання. Значну роль у поширенні знань

відігравали перекладні твори закордонних, переважно антич

них та візантійських авторів. Ярослав Мудрий створив першу

на Русі бібліотеку. Вона нараховувала близько 500 книг. Великі

бібліотеки існували також у Новгороді, Галичі та деяких інших

містах Київської Русі.

Однією з найдавніших книг, створених у Київській Русі і яка

збереглася донині, було Остромирове Євангеліє (1056–1057). Це

богослужебна книга, що має багате оздоблення орнаментом, за

ставками та мініатюрами. Назва цієї книги походить від імені її

замовника — новгородського посадника Остромира.

Від XI ст. збереглося ще чотири книги релігійного змісту:

службові мінеї 1095 р., 1096 р., 1097 р., Архангельське єванге

ліє 1092 р. та дві світські книги — “Ізборники” 1073 і 1076 рр.

Останні були збірками етичних та моральних норм, повчальних

статей тощо, зібраних на замовлення київського князя Свято

слава. Серед книг, створених у XII ст., особливо вирізняється

багато оздоблене Мстиславове Євангеліє (1115).

На Русі почали творити і власну релігійну літературу. До

перших таких творів належали “Сказання про Бориса і Гліба”,

що було написане у середині XI ст. і включене до складу “Повіс

ті минулих літ”, “Повчання до братії” новгородського єпископа

Луки Жидяти того ж періоду та “Києво Печерський Пате

рик” — збірка агіографічного характеру, створена у Києво Пе

черській лаврі наприкінці XII — на початку XIII ст., і “Послан

ня пресвітеру Фомі”, написане в середині XII ст. київським мит

рополитом Климентом Смолятичем.

У добу Київської Русі було також започатковано літописну

традицію. З поміж давньоруських літописів вирізняють “По

вість минулих літ”, “Київський літопис” XII ст. та “Галицько

Волинський літопис” XIII ст., які дійшли до нас у пізніших ре

дакціях (Лаврентіївський список 1377 р. та Іпатіївський список

1440 х рр.). Саме в Київському літописі під 1187 р. і 1189 р.

вперше вживається назва “Україна” для позначення порубіж

них земель (в першому випадку Переяславського князівства,

у другому — Галицького).

З літописів відомим є розвиток медицини на Русі, зокрема

згадуються хірургічні операції та імена найвизначніших лікарів

(Агапіт, Микола Святоша, Пімен, Даміан та ін.). Ігумен Києво

Печерської лаври Феодосій у другій половині XI ст. заснував

першу на Русі лікарню, а чернець Микола Святоша — Микіль

ський шпитальний монастир. Княжна Євпраксія Мстиславівна

написала перший медичний трактат “Мазі”.

Ігумен із Чернігівщини Даниїл, що на початку XII ст. відві

дав Палестину, започаткував географічну науку в Україні. Його

подорожні нотатки (“Ходіння”) містять докладний опис кліма

тичних умов, тваринного та рослинного світу країн, які він від

відав.

Вітчизняна політична та філософська думка були представ

лені творами митрополитів Іларіона та Климента Смолятича,

київського князя Володимира Мономаха, Даниїла Заточника.

Так, київський митрополит Іларіон (перший на цій посаді укра

їнець) у “Слові про закон і благодать” виступив із прославлен

ням Русі та великокнязівської влади. Ця ідея була продовжена

і Володимиром Мономахом (“Повчання дітям”), але останній,

відповідно до нових політичних реалій, акцентував увагу на

проблемах єдності Русі, на слідуванні християнським принци

пам, пом’якшанні феодального визиску населення тощо. Засуд

женню міжусобної боротьби було присвячено “Повчання про

сліпця та хромця” єпископа Кирила Туровського (друга полови

на XII ст.). Політичні та соціальні інтереси окремих верств насе

лення, а не лише центральної влади, були зафіксовані у “Слові

Даниїла Заточника” (друга половина XII ст.) та “Молінні Даниї

ла Заточника” (початок XIII ст.).

Загалом від часів Київської Русі збереглися 192 рукописи. До

праць, які не дійшли до нас в оригіналі, але відомі у пізніших

списках, належать “Слово про закон і благодать” митрополита

Іларіона (середина XI ст.), “Повчання дітям Володимира Монома

ха” (початок XII ст.), “Ходіння ігумена Даниїла” (початок XII ст.),

“Києво Печерський патерик” (кінець XII — початок XIII ст.),

“Слово о полку Ігоревім” (1180 ті рр.) та ін.

Фольклор. Усна народна творчість Київської Русі була пред

ставлена обрядовими піснями (колядки, щедрівки, купальські,

плачевні та обжинкові пісні), замовляннями, закляттями і яв

ляла собою дохристиянську, язичницьку традицію, яка поєдна

лась із християнством. Особливо відомими є давньоруські били

ни. У своїй сюжетній основі билини мали історичну основу

(князівські чвари, боротьба з кочовиками, згадка конкретних

історичних осіб та подій), яка поступово доповнювалась народ

ною уявою.

Архітектура. Прийняття християнства у поєднанні з полі

тичним зміцненням Київської Русі започаткувало кам’яне бу

дівництво — насамперед будівництво культових споруд. Напри

кінці X ст., за часів Володимира І, було зведено Десятинну церк

ву, князівський палац та розширено саме місто Київ. У

1037–1038 рр. в Києві на згадку про перемогу руських військ

над печенігами за велінням Ярослава Мудрого спорудили ка

федральний собор — Собор св. Софії. В XI ст. у Києві було зведе

но Золоті ворота, церкву Богородиці, Юріїв монастир, Іринин

ську та Успенську церкви; у Вишгороді — храм Бориса і Гліба;

в Чернігові — Спасо Преображенський собор; Софійські собори

у Новгороді та Полоцьку тощо. Споруди X–XI ст. характеризу

вались грандіозністю та багатим оздобленням, однак із посилен

ням феодальної роздробленості у XII ст. відбувається перехід до

переважно невеликих споруд внаслідок зменшення фінансових

можливостей. У цей період зведено Трьохсвятительську та Ми

хайлівську церкви і церкву Богородиці Пирогощої в Києві,

Юр’ївську церкву в Каневі, Борисоглібський та Успенський со

бори в Чернігові, собор Різдва Богородиці в Суздалі, Успен

ський собор у Володимирі Волинському, церкву Бориса і Гліба

у Гродно та ін.

Певною відмінністю вирізнялась архітектура Галицького

князівства — тут внаслідок наявності покладів будівельного ка

меню кам’яне будівництво було поширенішим і також був знач

но більшим вплив західноєвропейської архітектурної традиції.

Іконопис, мозаїка та фресковий живопис. Появі мозаїк,

фрески та іконопису на Русі сприяв перехід до християнства.

Давньоруське іконописне мистецтво характеризувалось наслі

дуванням візантійських канонів. Для нього були властиві наси

чені, переважно контрастні фарби. Головним сюжетом були об

рази Богоматері та святих. Відоме ім’я київського іконописця

Алімпія. Найвідомішими зразками іконопису Київської Русі є

вишгородська ікона Богоматері XII ст., ікона “Борис і Гліб”,

“Архангел” та ін.

Важливим елементом внутрішнього прикрашання будівель

в добу Київської Русі були мозаїки та фрески. Зразки фресково

го живопису збереглись у Софійському соборі Києва. Мозаїка

являла собою малюнок, викладений з різнокольорових шматоч

ків смальти. Аби надати малюнку більшої виразності, шматоч

ки смальти кріпилися під різним кутом. Це створювало ілюзію

об’ємності, вигляд такої мозаїки змінювався залежно від освіт

лення. До найвідоміших мозаїк, що збереглись від часів Київ

ської Русі, належать зображення Христа Вседержителя і Бого

матері Оранти у Софійському соборі та зображення Дмитра Со

лунського у Михайлівській церкві Києва.

Р о з д і л

Україна в другій

Половині XIV — першій

Половині XVII ст.