Діагностика соціального інтелекту

(тест Дж. Гілфорда і М. Саллівена)

 

Соціальний інтелект (СІ) – інтегральна інтелектуальна здібність, яка визначає успішність спілкування і соціальної адаптації. СІ об’єднує і регулює пізнавальні процеси, які пов’язані з відображенням соціальних об’єктів (людину як партнера по спілкуванню, групи людей).

До процесів, які його створюють, відносяться соціальна сенситивність, соціальна перцепція, соціальна пам’ять і соціальне мислення.

СІ забезпечує розуміння вчинків і дій людей, розуміння мовлення людини, а також її невербальних реакцій (міміки, поз, жестів). Він є позитивною складовою комунікативних здібностей особистості і професійно важливою якістю у професіях типу “людина – людина”, а також у деяких професіях типу “людина - художній образ”. В онтогенезі СІ розвивається пізніше, ніж емоційна складова комунікативних здібностей – емпатія. Його формування стимулюється початком шкільного навчання. В цей період збільшується коло спілкування дитини, розвивається її сенситивність, соціально-перцептивні здібності, здатність переживати за іншого без безпосереднього сприйняття його почуттів, здатність до децентрації (уміння зрозуміти точку зору іншої людини, відрізняти свою точку зору від інших можливих), що і складає основу соціального інтелекту.

Як показали дослідження Ж. Піаже, формування здатності до децентрації пов’язане з подоланням егоцентризму.

Згідно з концепцією Дж. Гілфорда, СІ представляє систему інтелектуальних здібностей, незалежну від факторів загального інтелекту. Ці здібності так само, як і загальноінтелектуальні, можуть бути описані у площині трьох перемінних: зміст, операції, результати. Дж. Гілфорд виділив лише одну операцію – пізнання (С) і зосередив свої дослідження на пізнанні поведінки (СВ). Ця здібність включає 6 факторів:

1. Пізнання елементів поведінки (СВU) – здібність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки.

2. Пізнання класів поведінки (СВC) – здібність розпізнавати загальні властивості у деякому потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку.

3. Пізнання відношень поведінки (СВR) – здібність розуміти відношення, які існують між одиницями інформації про поведінку.

4. Пізнання системи поведінки (СВS) – здібність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, сутність їх поведінки в цих ситуаціях.

5. Пізнання перетворень поведінки (СВТ) – здібність розуміти зміни значень подібної поведінки (вербальної або невербальної) в різних ситуаціях, ситуаційних контекстах.

6. Пізнання результатів поведінки (СВІ) – здібність передбачення наслідків поведінки, виходячи з наявної інформації.

Модель Дж. Гілфорда стала підґрунтям для створення тестової методики, яка діагностує соціальний інтелект.

Характеристика методики

Методика дослідження соціального інтелекту включає 4 субтести: субтест 1 “Історії з завершенням”, субтест 2 “Групи експресії”, субтест 3 “Вербальна експресія”, субтест 4 “Історія з доповненням”. Три субтести складені на невербальному стимульному матеріалі і один субтест – вербальний. Субтести діагностують чотири здібності в структурі соціального інтелекту: пізнання класів, систем, перетворенні результатів поведінки (СВС, CBS, CBT, CBI). Два субтести у своїй факторній структурі мають також другорядні значення, які стосуються здібностей розуміти елементи і відношення поведінки (CBU, CBR).

Методика розрахована на респондентів віком від 9 років.

У нашому практикумі статистика представлена тільки для дорослої вибірки. Успішність виконання тесту не залежить від статі досліджуваного.

Стимульний матеріал являє собою набір із чотирьох тестових зошитів. Кожний субтест має 12-15 завдань. Час проведення субтестів обмежений. Результати вирішення завдань фіксуються у бланкові відповідей.