Прикладна соціальна психологія у сфері освіти і науки

Оскільки освітня діяльність пов'язана з формуванням особистості, проектуванням її місця і ролі в соціумі, надзвичайно важливими є використання науково-обґрунтованих форм і методів, психологічно коректних і точних інструментів її здійснення. Тому робота психолога-практика у галузі освіти має відповідати таким засадам і принципам:

— гуманізм навчання і виховання. Йдеться про гуманізацію відносин дорослих і дітей, що передбачає сприйняття іншої людини як найвищої цінності, адекватне самовираження індивіда у взаємодії і спілкуванні;

— визнання навчання і виховання підростаючої особистості найважливішою сферою діяльності суспільства. Навчальний і виховний процеси мають здійснюватися на основі загальнолюдських цінностей з урахуванням національної специфіки та ментальності;

— визнання суспільної значущості навчальної діяльності. Такий підхід забезпечує самоствердження, самостійність, реалізацію потенційних можливостей дітей і підлітків;

— будь-який вплив на дитину має бути адекватним природному поступу її розвитку. До дитини необхідно ставитися як до повноцінного суб'єкта соціальних відносин і навчально-виховного процесу, визнаючи її “Я”, право на особисте ставлення до світу, до інших і себе;

— створення умов для всебічного розвитку дитини, пробудження в неї інтересу до власного “Я”. Це передбачає поліпшення відносин на рівні “вчитель — дитина”, “діти — діти”, “батьки — діти”, “батьки — педагог”.

Спираючись на ці засади і принципи, шкільна психологічна служба повинна відповідно використовувати традиційні напрями психології: психодіагностику, психокорекцію (психологічний розвиток) і консультаційно-просвітницьку діяльність. Психодіагностика передбачає вивчення психологічної готовності дитини до шкільного навчання; вивчення особистості молодшого школяра, підлітка, старшокласника; поглиблене психодіагностичне обстеження дітей та ін. Психокорекція спрямована на створення соціально-психологічних умов для повноцінного розвитку особистості школяра. Психологічна консультативно-просвітницька діяльність має на меті соціально-психологічне консультування і освіту дітей та дорослих, оптимізацію змісту навчання, форм і методів, що актуалізують саморозвиток школяра. Вона сконцентрована на консультуванні вчителів щодо навчання і виховання конкретних учнів (груп), створенні та реалізації психологічно адекватних програм навчання, соціально-психологічній освіті вчителів.

Стратегію шкільного психолога-спеціаліста слід вибудовувати на основі детального вивчення особливостей міжособистісних відносин у школі та сім'ї, урахування психологічної грамотності педагогічного колективу і батьків. Його робота з дорослими має сенс лише у контексті розвитку особистості дитини, який охоплює спілкування, функціонування шкільного колективу, міжгрупові відносини, соціалізацію та ін.

Сфера наукової діяльності теж відкрита для прикладної соціальної психології. її втручання часто потребує дослідницька група (колектив), якій властиві колективні продукти творчості (групові рішення, групова експертиза та ін.), що мають особливу специфіку. Знання природи, структурних складових спільної наукової діяльності є запорукою її оптимізації. Щодо цього соціальна психологія вдається до опису рольового профілю кожного співробітника, зважаючи на те, що не кожна наукова роль пов'язана з вкладом, який можна вважати творчою діяльністю. Вона не тільки скрупульозно описує кожну наукову роль, а й детально аналізує мотивацію кожного вченого, а також досліджує специфіку спілкування між вченими, тримаючи у полі зору їх психологічну готовність сприйняти, переробити і зберегти різнобічну інформацію. Враховуючи різноманітні проблеми (нечіткість критеріїв оцінки ефективності діяльності науковців, конфлікти в наукових колективах, де часто змішані ділові та міжособистісні мотиви), робота соціального психолога у наукових закладах зосереджується на діагностуванні конкретних ситуацій, розробленні рекомендацій щодо них, здійсненні консультативно-просвітницьких заходів.

Прикладна соціальна психологія і охорона здоров'я

Найважливішим полем для застосування знань і можливостей прикладної соціальної психології у сфері охорони здоров'я є соціально-психологічні особливості лікувального процесу та організації охорони здоров'я. Перший напрям пов'язаний з вивченням особистості хворого, його реакцій на інформацію про хворобу, на саму хворобу і на її подолання. Зарубіжні соціальні психологи мають великі напрацювання щодо взаємодії лікаря і хворого (як хворий розуміє інформаційне повідомлення лікаря). їх рекомендації орієнтують на уникання надмірного “допиту” хворого, безумовне прийняття його емоційного стану, використання релаксаційного (лат. relaxatio — зменшення, ослаблення) стилю бесіди з хворими, які переживають страх, тривогу, напруження, почуття провини тощо. Існують детальні рекомендації щодо спілкування лікаря з хворими різних нозологічних (нозологія — вчення про хвороби, їх класифікацію і номенклатуру, загальні принципи лікування та профілактики) груп. Наприклад, ефективним у спілкуванні з хворими на інфаркт міокарда спочатку є директивний стиль, пізніше — співробітництво.

Соціально-психологічні аспекти охорони здоров'я зорієнтовані на вивчення установ охорони здоров'я як специфічних систем управління. Найбільший інтерес викликають дослідження стилів управління, групових процесів, конфліктів у закладах охорони здоров'я, вивчення особливостей міжособистісної взаємодії в медичних колективах.

Останнім часом створюють при лікувальних закладах соціально-психологічні служби, мають більше обов'язків психологи, практики цієї галузі.