Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення та її правові наслідки.

Однією з найскладніших проблем інституту підтримання державного обвинувачення у суді є проблема відмови прокурора від обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, прокурор відмовляється від обвинувачення і у своїй постанові викладає мотиви відмови.

Існує два види відмови від обвинувачення:

1) часткова,коливідкидаєтьсяконкретначастинаобвинувачення (наприклад, з обвинувачення у вбивстві та крадіжки залишилося лише вбивство, або з 4 крадіжок у суді підтвердилося вчинення тільки 3); У такому випадку прокурор складає постанову про зміну обвинувачення.

2) повна відмова - відкиданнявсьогообвинувачення,припинення обвинувальної діяльності, самоусуненняпрокурора від здійсненняобвинувальної діяльності у суді.

Відмова прокурора від обвинувачення впроваджується винесенням ним мотивованої постанови у стадії судового слідства. Звичайно, така постанова повинна бути винесена прокурором, обов'язково з приведенням мотивів відмови, після дослідження всіх матеріалів справи, коли вичерпані всі можливості доказування.

Закон чітко не визначив структуру постанови про зміну обвинувачення, а тому прокурори складали їх на власний розсуд. Як і всі інші, така постанова складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються місце складання постанови, дата винесення постанови, особа яка виность постанову та кримінальна справ, у якій виноситься постанова.

У мотивувальній постанові викладається обвинувачення яке було пред’явлено, обставини справи, встановленні в судовому засіданні, які стали підставою для відмови від обвинувачення та докази, яким це підтверджується з посиланням на норми кримінального закону та інші нормативні акти.

У резолютивній частині зазначається повністю П.І.Б., дата народження обвинуваченого, та зазначається про відмову прокурора від обвинувачення, норми кримінально-процесуального законодавства (ст.6.п.1,2, ст.213 КПК), на підставі яких відмовляється прокурор від обвинувачення. Також зазначається про необхідність вручення постанови всім учасникам судового процесу, та про долучення постанови до кримінальної справи і обов’язково про необхідність роз’яснення потерпілим про право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.

Постанова про відмову обвинувачення у повному обсязі повинна відрізнятися від постанови про часткову зміну обвинувачення. Мотивувальної частини постанови повинні міститься: викладення фактичних обставин справи так, як вони були встановлені досудовим слідством; висновок про не підтвердження обвинувачення в суді -про відмову від підтримання державного обвинувачення; аналіз та оцінка доказів досудового і судового слідства; юридичні та фактичні підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення; причини та умови необгрунтованного притягнення особи як обвинуваченого, пропозиції щодо їх усунення; пропозиції, що стосуються поновлення порушених прав підсудного; пропозиції про подальшу долю справи.

При, повної відмові прокурора від обвинувачення він покидає судове засідання.

При згоді потерпілого та його представника з позицією прокурора, який відмовився від обвинувачення, справа закривається на підставі ч. 2 ст. 282 КПК України. В цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи тобто підтримувати раніше пред'явлене обвинувачення (ст. 264 КПК України).

Якщо потерпілий та його представник скористалися своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 267 КПК України, та вимагають продовження розгляду справи, державний обвинувач залишає судове засідання, а суд продовжує розгляд справи по обвинуваченню, яке підтримують потерпілий та його представник, і постановляє обвинувальний або виправдувальний вирок.

 

Обвинувальна промова прокурора, її структура.

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює ті остаточні і кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності. Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення усуді. Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства. Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою прокурора. Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то в своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПК:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7)чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

10) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

13) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки

Такі питання вирішуються судом при постановленні вироку.

До цих питань прокурор повинен дати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, індивідуальними якостями прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

Прокурорська практика виробила таку структуру обвинувальної промови:

- вступна частина;

- фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

- аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

- обґрунтування кваліфікації злочину;

- характеристика особи підсудного;

- обґрунтування пропозицій про міру покарання цивільному позову;

- аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення;

- заключна частина промови.

Не завжди обвинувальна промова вміщує всі перераховані елементи в такій послідовності. Але на практиці саме така послідовність закріпилася і виправдала себе.