Участь прокурора у розгляді кримінальної справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України прокурор має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства.

Відповідно до ст. 368 КПК України однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство, які залишили недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Це можуть бути поверхово досліджені відомості, що стосуються суб'єктивної сторони складу злочину і в першу чергу мотиву вчинення дій, у вчиненні яких обвинувачується особа; обставини, що характеризують об'єкт злочинного посягання. Також, до них належать фактичні дані, що мають значення для вирішення питання про наявність причинного зв'язку між діями особи та їх наслідками. Не будь-яка неповнота чи однобічність дізнання, досудового чи судового слідства тягнуть за собою скасування вироку, а тільки та, яка може істотно вплинути на вирок. Проте, кримінально-процесуальний закон не розкриває, в яких саме випадках обставини є істотними. Конкретизуючи таку апеляційну підставу, ч. 2 ст. 368 КПК виділяє порушення, за яких завжди має місце неповнота і однобічність дізнання, досудового чи судового слідства:

1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

2) коли не були досліджені обставини, вказані в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Прокурор має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи може виявлятися у різних формах, а саме:

- коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

- коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;

- коли наявні суперечливі докази, але у вироку суду не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

- коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, наявність яких ставить під сумнів встановлення судом події злочину, винуватості особи тощо.

Вказана підстава тісно пов'язана з оцінкою доказів в апеляційній інстанції. Йдеться про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи у тих випадках, коли досудове слідство і розгляд справи в суді першої інстанції проведені повно і всебічно, в матеріалах справи не виявлено суттєвих порушень кримінально-процесуального закону, однак висновки суду щодо фактичної сторони справи ставлять під сумнів правосудність вироку.

Відповідно до вимог чинного законодавства підставою для обов'язкового скасування вироку є істотними порушення норм КПК України, тобто такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок або постанову. На практиці порушення визнаються істотними тоді, коли ними обмежені права і законні інтереси учасників процесу і ці обставини вплинули або могли вплинути на правильність розгляду справи, або законність і обґрунтованість вироку поставлені під сумнів.Частина 2 ст. 370 КПК виділяє групу порушень кримінально-процесуального закону, які у будь-якому разі, тобто безумовно тягнуть за собою скасування вироку, оскільки визнаються законом істотними.

Вирок (постанову) у будь-якому разі належить скасувати, якщо:

1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7) порушено правило підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12) обвинувальний висновок не затверджений прокурором або він не був вручений обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступати у дебатах і з останнім словом.

Неправильне застосування кримінального закону як підстава для скасування чи зміни вироку передбачена в ст. 371 КПК, яка встановлює такі форми її прояву: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. Всі ці форми взаємопов'язані, оскільки в разі застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд допускає помилку і в тому, що не застосував закон, що підлягає застосуванню, а ці порушення є наслідком неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному смислу. Найбільш часто ця підстава виявляється в помилковій кваліфікації злочину.

Апеляція - це процесуальний документ, в якому прокурор ставить перед вищестоящим судом питання про скасування або зміну незаконного або необґрунтованого вироку, постанови, ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Зміст та структура апеляції регламентовані ст.350 КПК України. В апеляції повинні бути зазначені:

1. назва суду, якому адресується апеляція;

2. особа, яка подає апеляцію;

3. вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція і назва суду, який їх постановив;

4. вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування (посилання на чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, роз’яснення постанови пленуму Верховного Суду України, інші нормативно-правові акти);

5. прохання особи, яка подає апеляцію;

6. перелік документів, які додаються до апеляції;

7. до апеляції додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо необхідності зміни або скасування вироку, ухвали, постанови, прокурор повинен посилатись на відповідні аркуші справи. Наслідком недодержання цих вимог, є визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду.

Апеляція складається з п’яти частин: адресної, вступної, мотивувальної, резолютивної та додаткової.

У адресній частині апеляції зазначається назва апеляційної інстанції (назва суду); особа, яка подає апеляцію (прізвище, ім’я по батькові особи, її посада та її статус у відповідності до п.8 ст.348 КПК України);

У вступній частині апеляції зазначається: вид, дата судового рішення, на яке приноситься апеляція, фабула справи, резолютивна частина судового рішення (за якою статтею кримінального закону і до якого покарання засуджено особу, хто і за якою підставою виправданий), вказівки на незаконність та необґрунтованість судового рішення та необхідність його скасування або зміни.

У отивувальній частині апеляції викладаються обставини справи та кваліфікація дій особи, мотиви та конкретні підстави, передбачені ст.367 КПК, у відповідності до яких, прокурор вважає за необхідне скасувати або змінити судове рішення.

У резолютивній частині апеляції, прокурор повинен сформулювати свої вимоги, виходячи з ст.366 КПК України та зазначити, яке рішення повинен прийняти апеляційний суд:

- скасувати вирок чи постанову суду та закрити справу у відповідності зі ст.376 КПК України;

- скасувати вирок чи постанову суду та направити справу на додаткове розслідування або новий судовий розгляд у відповідності зі ст.374 КПК України;

- скасувати вирок чи постанову суду та постановити свій вирок чи постанову у відповідності зі ст.378 КПК України, вказавши за якими статтями та яку міру покарання або вид примусового заходу необхідно призначити засудженому;

- змінити вирок чи постанову суду у відповідності зі ст.373 КПК України.

Пропонуючи змінити вирок, прокурор у резолютивній частині апеляції повинен зазначити:

- за якою статтею слід кваліфікувати дії засудженого; яким чином пом’якшити покарання (знизити призначений строк позбавлення волі; призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене санкцією статті КК; звільнити від відбування покарання з випробуванням);застосувати акт про амністію;скасувати додаткове покарання; замінити один вид покарання іншим;зарахувати строк перебування під вартою під час досудового слідства в строк відбування покарання; виключити кваліфікуючу ознаку злочину. Резолютивна частина апеляції повинна узгоджуватись з мотивувальною частиною і ні в якому випадку не суперечити їй.