Історія виникнення та розвиток прокуратури в Україні.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ

«ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

(заочна форма навчання)

 

Принцип єдності та централізації прокуратури.

Принцип єдності прокурорської системи і прокурорського нагляду полягає в тому, що кожна ланка прокурорської системи, кожен прокурор діють у межах своєї компетенції, є представниками єдиної системи прокурорських органів, зберігаючи передбачену законом самостійність у прийнятті рішень. З ним тісно пов’язаний принцип централізації прокурорського нагляду.

Принцип єдності зумовлений тим, що прокуратура становить систему. Цей принцип означає, що всі територіальні і спеціалізовані органи прокуратури складають єдину систему, яку очолює єдиний керівник — Генеральний прокурор України; всіх їх об'єднує також єдність цілей і загальних завдань прокурорського нагляду; кожний прокурор з єдиної системи органів прокуратури є представником прокуратури України в цілому, від імені якої він і діє; всі процесуальні акти діяльності прокурора — протест, подання, постанова, заява тощо — є єдиними формами, засобами для всіх органів гфокуратури і такими, що виходять від прокуратури в цілому як самостійного державного органу і є однаково обов'язкові на всій території республіки; всі прокурори, за загальним правилом, наділені однаковими повноваженнями з виявлення, реагування і попередження порушень законності; всі прокурори у своїй діяльності керуються єдиним Законом України «Про прокуратуру».

Принцип централізації зумовлений особливостями виконання функцій, покладених на єдину систему органів прокуратури на території всієї держави. Централізація проявляється в підпорядкованості прокурорів нижчого рівня вищестоящим, а всі прокурори всіх рівнів— Генеральному прокуророві України.

У Законі України «Про прокуратуру» (ст. 2) сказано лише про те, що Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності.

Принцип централізації дає також змогу вирішувати кадрові питання в централізованому порядку.

 

Принцип гласності в діяльності органів прокуратури.

Для підвищення дієвості прокурорського нагляду і перш за все для запобігання правопорушенням особливо важливе значення має гласність. Принцип гласності, закріплений у пункті 5 ст.6 Закону «Про прокуратуру». В ній зазначено, що органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. У Генеральній прокуратурі для більш ефективної реалізації принципу гласності наказом Генерального прокурора України від 05.01.2000 № 1 створено на правах самостійного відділу прес-службу. Наказом ГПУ від 27.02.2003 № 12 «Про організацію роботи прес-служби ГПУ та прес-секретарів прокуратур обласного рівня» передбачене систематичне висвітлення роботи органів прокуратури України з нагляду за додержанням законності та захисту конституційних прав і свобод громадян. Інформація, яку поширює прокуратура, за своєю cenn. Належить до правовоъ, тобто э сукупныстю публчно оголошених выдомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику тощо.

Гласність у роботі прокуратури дає можливість впливати на формування громадської думки щодо правопорушень та правопорушників, а також на правосвідомість інших людей, підвищуючи їх правову культуру.

Принцип гласності не є абсолютним, оскільки, як передбачено ч.4 ст.7 Закону «Про прокуратуру», має певні обмеження. Вони пов’язані з потребою дотримання конституційного права громадян на особисту і сімейну таємницю (ст.ст.29, 30, 32 Конституції), а також вимог законів, що охороняють військову, комерційну, лікарську, слідчу таємницю тощо.

 

Правовий статус прокурорів.

Правовий статус прокурора – це його правове положення, структуру якого складають: громадянство, правосуб’єктність і обов’язки (повноваження), компетенція, завдання, законні інтереси, функції, принципи діяльності, відповідальність, гарантії безпеки, правосвідомість, наявність відповдіних правових норм, без яких загалом не може бути правового статусу.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Згідно до положень ст. 56 Закону України «Про прокуратуру», під поняття «прокурор» підпадають: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Найбільш істотними елементами правового статусу прокурорів в Україні є їх права та обов’язки (повноваження). Реалізуючи їх прокурор вступає у відповідні правовідносини з іншими суб’єктами.

Враховуючи правовий статус прокуратури як законоохоронного органу, необхідно наголосити у статті, присвяченій обов'язкам прокурорів, що вони відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України мають діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Своєчасне та у повному обсязі виконання законних вимог прокурора сприяє утвердженню в державі верховенства закону, забезпечує законність та дисципліну в усіх сферах суспільного життя.

Тому з метою охорони суспільних відносин, які виникають під час виконання прокурором своїх функціональних обов'язків, передбачена адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог прокурора посадовими особами та громадянами.

Належне виконання прокурором встановлених Законом повноважень по забезпеченню законності неможливе без створення певних умов, за яких їх реалізація буде безперешкодною. Такими умовами є гарантії забезпечення прокурорської діяльності. Гарантії - це обов'язковий структурний елемент правового статусу прокурора.

Існує чотири види гарантій: організаційні, матеріальні, трудові (службові) та соціальні.

Можна зробив висновки про наявність двох аспектів незалежності прокурора, які необхідно розрізняти: зовнішню та внутрішнюнезалежність прокурора.

Зовнішнянезалежність прокурора асоціюєтьсяз незалежністю прокуратурив загальній системі державноївладиі незалежністю Генерального прокурора від зовнішнього втручання в його службову діяльність зі сторони представників виконавчої та законодавчої гілок влади і представників органів місцевого самоврядування.

Під внутрішньою незалежністюпрокурора розуміють його незалежність від вищестоящогопрокурораі Генерального прокурорав його процесуальній діяльності, тобто мова іде про самостійне прийняття рішеннящодо пред’явлення обвинувачення, його змісту, відмови від підтримання обвинувачення в суді та ін..

Помічник прокурора асоціюється із працівником які виконує технічні,допоміжні функції.

Особливістю правового статусу прокурора є й те, що цілком його відокремити від справ, не пов'язаних із прокурорськими функціями, неможливо. Неслужбові ролі прокурора тісно пов'язані із службовими, вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі негативні наслідки для їх носія. Так, відповідно до ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарні стягнення до прокурорів застосовуються не тільки за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, а й за проступок, який порочить його як працівника прокуратури (негідна поведінка в побуті, скоєння ганебного вчинку тощо). Вимагає певної конкретизаціїтлумачення надто загального поняття «ганебний вчинок» під час дисциплінарного провадження як і в цілому потребує вдосконалення правове регулювання питань забезпечення державної і трудової дисципліни в органах прокуратури.

Потребує вдосконалення система заохочень, що можуть застосовуватися до працівників прокуратури. Проте, дослідженню проблем дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників належна увага не приділяється. Хоча останнім часом почалося обговорення проблем дисциплінарної відповідальності прокурорів та прокурорської етики. Питання дисциплінарної відповідальності прокурорів є предметом окремого самостійного наукового дослідженняі виходить за межі досліджуваної проблематики.

Важливим є також питання про момент набуття статусу прокурорського працівника. Стаття 46 Закону України «Про прокуратуру» визначає такі вимоги до осіб, які претендують на посади прокурорів і слідчих: наявність громадянства України та вищої юридичної освіти, необхідних ділових і моральних якостей.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, мають прийняти Присягу працівника прокуратури, текст якої затверджується Верховною Радою України (ч. 2 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру»). Проте, до сьогодні цей документ Верховною Радою України не прийнятий, що, на нашу думку, негативно впливає на формування правового статусу прокурорського працівника, зокрема, при вирішенні питання про його відповідальність за скоєння службового проступку.

Аналіз правових норм, які визначають правовий статус прокурорських працівників, свідчить, що проходження служби в органах прокуратури врегульовано, в основному, на рівні нормативно-правових актів Генерального прокурора України, якими визначені окремі питання прийому, переміщення, проходження служби та звільнення прокурорських працівників.

Назріла необхідність комплексного нормативного регулювання різних аспектів службової кар'єри прокурора шляхом прийняття Закону України «Про порядок проходження служби в органах прокуратури України», абонеобхідні нормивикласти в окремому розділі - Законі України «Про прокуратуру».

Порядок добору кадрів повинен проводитися на конкурсних задах, що необхідно передбачити в новому Законі України «Про прокуратуру», однак на даний час зарано відмовлятисявід інституту стажування.

Вивчення особи - претендента на прокурорські посади повинно проходи в наступних напрямках: а) вивчення життєвого шляху особи; б) вивчення думки колективу, де працює особа; в) вивчення близького оточення особи;г) доручення окремої роботи або створення ситуації, за якої найбільшою проявляються професійні якості; ґ) вивчення думки особи про її роль у справах, які вирішуються колективом.

Під час підготовки нової редакції Закону України "Про прокуратуру", необхідно опрацювати і визначити вимоги до кадрів прокуратури та критерії їх добору, зокрема критерії професійні, медичні, психологічні, морально-етичні та інші.

Поряд звимогами щодо громадянства, освіти, ділових і моральних якостей, які є у нині чинному Законі України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", слід закласти вимогу щодо належного стану здоров'я працівника прокуратури.

Назріла необхідність психологічної оцінки індивідуальних рис характеру кандидатів на прокурорсько-слідчі посади, що давно практикується в правоохоронних органах і не тільки в них.

Комплектування органів прокуратури проводити переважно за рахунок випускників Академії прокуратури України та вищих навчальних юридичних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку спеціалістів.

Процедура зайняття суддівської посади,припризначенні судді на посаду вперше складається з трьох етапів: добору кандидатів на посаду судді (на цьому етапі здійснюється перевірка відповідності кандидата формальним вимогам); складання кваліфікаційного іспиту та безпосередньо призначення судді, а прокурором можна стати по суті без перешкод.

Тому інтеграція прокуратуридо судової гілки владимає переслідувати нелише мету забезпечення належної взаємодії прокуратури і суддів, а йпоступове наближення правового становища прокурорівдо правового становища суддів за різними параметрами у частині професійних вимог, порядку призначення і звільнення, гарантій незалежностіпри виконанні службових обов’язків, імунітету від юридичної відповідальності, матеріального і соціально-побутового забезпечення тощо. Мова може йти саме про наближення, а не про повне ототожнення статусу прокурора і судді.

Грудня 1969

http://www.uap.org.ua/ua/actions/point-of-view/people-who-make-a-trial/index.html

 

Незалежність

 

Роль у кримінальному переслідуванні
4.1. Прокурори повинні виконувати свої обов'язки справедливо, узгоджено та невідкладно; 4.2. Прокурори повинні відігравати активну роль у кримінальних переслідуваннях наступним чином:   а) приймати участь, у випадках визначених законом або практикою, у розслідуванні злочинів, або здійснювати повноваження по відношенню до поліції чи слідчих, і робити це об'єктивно, безпристрасно та професійно; б) при нагляді за розслідуванням злочинів, вони повинні гарантувати, що слідчі служби дотримуються судових приписів та основних прав людини; в) при наданні інформації, вони повинні залишатись безпристрасними та об'єктивними; г) при порушенні кримінального переслідування, вони будуть проводити його тільки у разі, якщо справа достатнім чином базується на доказах, які обґрунтовано вважаються достовірними та прийнятними, і не буде продовжуватись судовим переслідуванням за відсутності таких доказів; д) у ході виконання процесуальної дії, справа буде рішуче, але справедливо переслідуватись у судовому порядку; і не більше того, що визначено доказами; є) коли, згідно внутрішнього закону та практики, вони здійснюють наглядову функцію у відношенні виконання рішення суду або виконують інші не прокурорські функції, вони будуть завжди діяти в інтересах держави. 4.3. Крім того, прокурори повинні: а) підтримувати професійну конфіденційність; б) згідно з внутрішнім законодавством і вимогами справедливого судового розгляду приймати до уваги точки зору, законні інтереси, зокрема – жертв і свідків, коли їх особисті інтереси порушені, та забезпечувати інформування жертв і свідків стосовно їх прав; і таким же чином забезпечувати, щоб будь-яка потерпіла сторона була поінформована щодо права регресу до більш вищого органу влади / суду, де це є можливим; в) охороняти права обвинуваченого, який співпрацює з судом та іншими відповідними органами; г) розкривати, згідно закону або вимогам справедливого судового розгляду, обвинуваченому інформацію, яка наносить йому шкоду так і вигідну йому, так швидко, як це розумно можливо; д) перевіряти запропонований доказ, з метою встановлення, чи був він отриманий законним і конституційним шляхом; є) відмовлятись використовувати докази, які, очевидно, були отримані за посередництвом незаконних методів, що представляють серйозне порушення прав підозрюваного і, особливо, методів, що представляють собою тортури або жорстоке поводження; ж) намагатись гарантувати, щоб відносно осіб, відповідальних за використання таких методів були вжиті відповідні заходи; згідно з внутрішнім законодавством і вимогами справедливого судового розгляду, надавати належні міркування для відмови в судовому переслідуванні, тимчасового або кінцевого припинення слухань чи закриття кримінальних справ, особливо, стосовно молодих обвинувачених, а також від формальної системи правосуддя, якщо такі заходи є прийнятними, при повній повазі до прав підозрюваних і жертв.
Співробітництво

 

Для забезпечення справедливості та ефективності судового переслідування, прокурори повинні: а) співробітничати з поліцією, судами, юристами, захистом, громадськими захисниками та іншими урядовими органами, як національними, так і міжнародними; і б) згідно закону та у дусі взаємної співпраці надавати сприяння прокурорським службам і колегам з інших підвідомчих органів.

 

Повноваження

Для забезпечення вільного та незалежного виконання своїх професійних обов'язків згідно з даними нормами прокурори повинні бути захищені урядами від свавільних дій. Загалом, вони повинні мати право:

а) виконувати свої професійні функції без залякування, будь-яких перешкод, переслідування, неналежного втручання чи необґрунтованого притягнення до цивільної, кримінальної або будь-якої іншої відповідальності;

б) разом з їх сім'ями бути захищеними владою у тих випадках, коли їх особистій безпеці загрожують внаслідок належного виконання прокурорських функцій;

в) на розумні умови служби та відповідну винагороду, адекватну з ключовою роллю, яку вони виконують, й на те, що їх платня або будь-які інші переваги не будуть безпідставно занижені;

г) на розумний та керований термін перебування на посаді, пенсію та вік відставки, яка залежить від умов зайнятості або вибору в специфічних випадках;

д) на прийом на роботу і просування по службі, що базується на об'єктивних факторах і на специфічній професійній кваліфікації, здібностях, чесності, працездатності та досвіді, а також на рішенні згідно з справедливими та безпристрасними процедурами;

є) на швидке та безпристрасне слухання справ, що базується на законі або правових приписах, де, внаслідок скарг вимагаються дисциплінарні заходи, які передбачають дії, що знаходяться поза межами кола відповідних професійних норм;

ж) на об'єктивну оцінку і рішення у дисциплінарних слуханнях;

з) на формування та об'єднання в професійні асоціації або інші організації, для представництва їх інтересів, проходження їх професійного навчання та захисту їх статусу; і

і) на звільнення від згоди з незаконним порядком або порядком, який суперечить професійним нормам чи етиці.

 

ИНФОРМАЦИЯ

Информацию об Ассоциации, ее сотрудниках и Комитетах, а также ее планируемых собраниях, конференциях и других мероприятиях можно получить у Генерального Секретаря в Бюро Ассоциации.

Адрес: Hartogstraat 13, 2514 EP Гаага, Нидерланды

Звоните: + 31 70 363 03 45, + 31 70 363 03 52

Факс: + 31 70 363 03 67

E-Mail [e-mail], [e-mail]

 

Мотивационный отчет

Введение

С разрешения европейского комитета по уголовным проблемам (CDPC), комитету экспертов по роли прокуратуры в системе уголовного права (PC –PR) было поручено изучить положение прокуратуры и ее роль в системе уголовного права с точки зрения разработки рекомендаций.

PC – PR собирался 7 раз в период с октября 1996 по ноябрь 1999.

Комитет составил опросник, который был выдан всем государствам – членам. Ответы составили основу для работы. Синтез ответов представлен в дополнение к настоящему мотивационному отчету.

Во время своего последнего собрания комитет принял проект рекомендации и проект мотивационного отчета. Во время 48 пленарной сессии (июнь 2000), CDPC изучил эти тексты. Он одобрил проект рекомендации и передал его комитету министров. Он принял кроме того мотивационный отчет.

Во время 724 собрания делегатов министров в октябре 2000, комитет министров принял текст рекомендации и одобрил публикацию мотивационного отчета.

Общие замечания

С самого создания Совет Европы осуществлял постоянные усилия для гармонизации законов, структур и обычаев различных государств – членов, когда речь шла о борьбе против преступности.

Прежде всего, потому что проблемы преступности составляют область, в которой на практике применяются принципы, на которых основан Совет Европы и которые он призван защищать, а именно преимущество права, демократии и прав человека.

Затем, это предпринято потому что «эффективность ответов, касающихся преступности во многом зависит от гармонизации в рамках сплоченной и согласованной европейской политики»¹

Это требование сегодня еще более содержательно, когда речь идет о факте существования уголовных явлений, таких как организованная преступность и коррупция, международный размах которых растет и перед лицом которых национальные постановления рискуют оказаться недостаточными.² Эта ситуация требует помимо нового определения репрессивного сотрудничества, более гармоничных принципов и способов совместного действия.

Если юридическая Европа все еще поделена двумя культурами – идет ли речь об организации уголовной процедуры (обвинительной или инквизиционной) и о ведении расследования (система говорит о «законности «или о «случайности «) -, подобное историческое разделение имеет тенденцию к уменьшению, учитывая нормативные изменения, предпринятые различными государствами – членами вокруг европейских принципов, отныне общих, в частности принципов защиты прав человека.

Однако так как речь идет о рычагах репрессии и в данном случае о власти, которая преследует рассматриваемых преступников, забота о гармонизации проявляется позднее, вероятно, потому что этот вопрос касается вплотную учреждений и организации общественной власти каждого государства.

Впрочем, большое количество текстов Совета Европы уже определило ориентацию в областях, связанных с настоящей рекомендацией, текстам которой комитет придает наибольшее значение:

- рекомендация №R (80) 11 относящаяся к временному лишению свободы;- рекомендация №R (83) 7 об участии общественности в уголовной политике;- рекомендация №R (85) 11 о положении потерпевшего в рамках уголовного права и уголовной процедуры;- рекомендация №R (87) 18 касающаяся упрощения уголовного правосудия, в частности, относительно уместности расследования- рекомендация №R (87) 21о помощи потерпевшим и о предупреждении жертв;- рекомендация №R (92) 17 касающаяся согласованности в вынесении приговора;- рекомендация №R (94) 12 о независимости, эффективности и о роли судей;- рекомендация №R (95) 12 об управлении уголовным правосудием;- рекомендация №R (97) 13 о запугивании свидетелей о правах защиты;- рекомендация №R (99) 19 об уголовном посредничестве.

Но нужно констатировать, что до настоящего момента, статус, роль и образ управления властью, которая должна была преследовать обозначенных преступников, не представляли собой предмет для углубленного изучения в вопросе европейской гармонизации.

Политические события, происходившие в Центральной и Восточной Европе, как и крупные реформы, предпринятые в ряде других стран (Италия, Нидерланды, Франция…) были для Совета Европы поводом вписать этот вопрос как современнный и приоритетный. Количество государств (25), назначивших участника, чтобы войти в ограниченный комитет экспертов, изучающих проблему, показывает как интерес, так и актуальность усилия, предпринятого в отношении гармонизации.

Однако по нескольким причинам, было бы неправильным считать, что этого рассмотрения достаточно.

Во – первых, само понятие власти, которая должна преследовать рассматриваемых преступников, занимает в Европе двойственную позицию, так как исторически руководствуется 2 различными крупными системами:

- французской моделью прокуратуры, вверяющей почти монопольно расследование агентам в инквизиционных рамках;

- англосаксонской моделью, в которой расследование традиционно проводится по требованию жертвы или полиции в рамках обвинения.

Сейчас все государства – члены знают общественную власть квалифицированного расследования согласно разным случаям “ прокурора “ или “ прокуратора “ или “ прокуратуры “³, которая играет ключевую роль в совокупности систем уголовного правосудия, но в разной степени в зависимости от более старинного или более современного уклада учреждения. Статус и роль прокуратур, кроме того, претерпевают заметную эволюцию, учитывая важность реформ, предпринятых в последнее десятилетие в государствах – членах.

Во – вторых, учредительное место, признанное прокуратурой, существенно отличается в зависимости от государства, в том, что касается отношений с исполнительной властью (от подчинения до независимости); с другой стороны, что касается самих судей, некоторые системы говорят об их принадлежности к единому целому, другие говорят о них как о чем – то совершенно отличном.

Комитет считает, что его роль ни в обобщении современных систем для определения возможного третьего пути, ни в предложении унификации действующих систем, ни в побуждении к созданию наднациональной модели. Речь также не идет об ограничении работ по поиску общего знаменателя. Наоборот, отдавая предпочтение, динамической перспективе, он высказал пожелание выделить крупные направляющие принципы, которые должны по его мнению управлять прокуратурами на заре третьего тысячелетия, и в то же время рекомендуя достичь определенных целей для того, чтобы получить институционное равновесие, от которого в большой мере зависит демократия и преимущество права в Европе.

Так как текст рекомендации юридически лишен принуждения, любая формулировка, которая в ином случае может быть интерпретирована как навязывающая некое обязательство государствам, имеет на самом деле цель указать, что он возлагает на государство осуществление принципа, о котором идет речь.

Комментарий по каждому пункту рекомендации

Задачи прокуратуры

Под прокуратурой понимают власть, наделенную контролировать, от имени общества и в его интересах, выполнение закона, когда он уголовно санкционирован, принимая во внимание, с одной стороны, права человека и, с другой, необходимую эффективность системы уголовного правосудия.

Принимая во внимание приказ комитета экспертов, в настоящей рекомендации речь идет только о роли прокуратуры в системе уголовного правосудия. Однако, прокуратура в некоторых странах может брать на себя другие важные задачи в торговой или гражданской деятельности, например.

Выражение “ уголовно наказуемого закона “ обозначает уголовное право в широком смысле слова. Если этот последний концепт находился в стороне, так это потому, что он ссылается в представлении многих людей на точный нормативный источник (“ уголовный кодекс “), в то время как сегодня, возрастающая часть законодательства, все более и более однородная может быть квалифицирована как “ уголовная “, не потому что он воплощается в юридическом тексте, уголовный характер которого признан, но скорее потому что нарушение предписаний, которое он содержит систематически уголовно наказуемо.

Как и судей, у членов прокуратуры есть задачи соблюдения законности: у первых решительным образом в делах, которыми они занимаются; у вторых про – активным образом “ контролируя “ это осуществление. Судьи заседают и выносят постановление; члены прокуратуры наблюдают, действуют и контролируют судью.

Действуя ни от имени другой власти будь она политической или экономической, ни от своего собственного имени, но от имени общества, прокуратура должна руководствоваться при исполнении своих задач заботой о всеобщем интересе. Ее действие должно соблюдать два безусловных требования одинаковой важности: одно касается индивидуальных прав людей, другое необходимой эффективности, ожидаемой от системы уголовного правосудия, гарантом которой прокуратура в какой – то степени является. Комитет намеревался таким образом настаивать на этом концепте эффективности в соответствии с принадлежностью его скорее судьям, чем прокуратуре, в выражении в индивидуальных делах, ставя под сомнение свободы в целом и права по защите; в частности, на прокуратуре скорее, чем на судьях лежит груз ответственности по контролю эффективности уголовного правосудия в соответствии с понятием всеобщего интереса.

В настоящей рекомендации, термин “ закон “ использован в наиболее широком смыесле, а именно совокупности юридических правил, проистекающих из разных источников, в письменной или устной форме.

В системах уголовного правосудия, прокуратура:

- решает, нужно ли начинать или продолжать расследование;- осуществляет расследование до суда;- может подать иск на все или часть решений правосудия.

Когда анализируют конкретные задачи, порученные прокуратурам различных стран – членов, констатируют, что они идут концентрическими кругами. Первый круг собирает права и обязанности, которые находятся в системах уголовного правосудия – своего рода “ ядро “, в котором комитет изложил главное из своих размышлений.

Прежде всего, прокуратура играет рещающую роль в начале или продолжении расследования, даже если эта роль меняется в зависимости от того, какой применяется принцип законности или случайности.

Затем, формальное осуществление расследования и поддержка обвинения в суде составляет удел прокуратуры.

Наконец, право подавать иск на решения правосудия неотделимо от главной задачи прокуратуры, поскольку оно составляет один из способов контроля за соблюдением законности, принимая при этом участие в поиске эффективности системы, в частности, сплоченности юриспруденции и соответственно репрессивного аппарата. В связи с этим, комитет пожелал, чтобы были признаны за прокуратурой большие возможности для исков, что не всегда очевидно в некоторых юридических системах центральной и восточной Европ; это предложение, однако, неотделимо от предписаний и рекомендаций относительно отношений между членами пркуратуры и судьями.

2. В некоторых системах уголовного правосудия, прокуратура также:

- осуществляет государственную уголовную политику, приспосабливая ее в случае необходимости к региональным и местным реальностям;- ведет, управляет и следит за расследованием;- следит за тем, чтобы потерпевшие получали эффективную помощь;- принимает альтернативные меры при расследовании;- контролирует осуществление решений правосудия;- … и т. д.

Здесь собраны, пусть неисчерпывающим образом, права и обязанности прокуратуры, относящиеся ко второму кругу, которых нет во всех юридических системах по институционным причинам, причинам, составляющим препятствия тому, что конценсус может выявить в пользу их обобщения.

Они не приобретают менее важный характер для некоторых крупных континентальных систем.

Осуществление уголовной политики, обозначенной законодательной властью и (или) исполнительной властью – одна из важнейших задач большого количества прокуратур. Приспособление государственной политики к региональным и местным реалиям не означает, что прокуратура сободна отодвинуть в сторону приоритеты, выдвинутые на центральный план и тем самым подрывать связь; как раз наоборот, это приспособление к специфическим территориальным особенностям – одно из условий правильного осуществления этих приоритетов.

Так как речь идет о роли, возложенной на прокуратуру в вопросе расследования, все ситуации оказываются между двумя полюсами, составляющими полное отсутствие инициативной власти и признания повсеместной власти расследования. В некоторых странах прокуратура действует главным образом только, когда привлечено ее внимание – чаще всего полицейской властью, которой поручено расследование -– к ситуациям, в которых закон, касающийся уголовных дел кажется нарушен. В других странах прокуратура может пойти вперед и сама играть активную роль в поиске нарушений законности и по ходу управлять действием служб, ведущих расследование. Рекомендация, однако, не ограничивается констатацией этих отличий, поскольку она содержит особенное развитие этого пункта(см. пункт 21 и следующие).

Что касается помощи потерпевшим, о ней говорится специфическим образом в пунктах 33 и 34 рекомендации.

Что касается роли прокуратуры в выборе альтернатив для расследования, которые принимают во всех системах – включая и те, которые управляемы принципом законности – все более и более важное место, она не составляет предмет особенного развития, так как комитет предпочитает ссылаться на рекомендацию № R (87) 18 по упрощению уголовного правосудия, которое описывает кокретным образом цели, которые нужно достичь и изменения, которые нужно соблюдать.

Так как речь идет об осуществлении решений правосудия, роль прокуратуры различна в зависимости от систем. В некоторых случаях, она сама отдает приказы о выполнении; в других она его контролирует; во всех случаях ее роль особенно важна в случаях лишения свободы индивида.

Наконец, в некоторых государствах – членах прокуратура знает и другие права и задачи как:

- принятие прошения, в котором идет речь о вынесении наказания.⁴ - международное сотрудничество в области уголовного права, значение которого уточняется в рекомендациях 37, 38 и 39.

Вступ

1. Прокурори відіграють ключову роль в системі кримінального судочинства та, до того ж, наділені в деяких юрисдикціях іншими повноваженнями у сфері, наприклад, комерційного, цивільного чи адміністративного права, як головні охоронці законності.

2. Беручи це до уваги, учасники Конференції Генеральних прокурорів переконані, що визначення спільних принципів для прокурорів повинне бути підтримано, а також під час Конференції, на її пленарному засіданні в Будапешті в травні 2005 р., були ухвалені наступні Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів.

3. Відповідно до Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи щодо ролі прокуратури в системі кримінального судочинства, основоположного документу Конференції Генеральних прокурорів Європи, прокурори являються уповноваженими представниками державної влади, які від імені та в інтересах суспільства забезпечують застосування законодавства, де порушення закону веде до кримінальної відповідальності, беручи до уваги як права особистості так і необхідну ефективність системи кримінального судочинства.

4. В усіх системах кримінального судочинства, прокурори: вирішують чи розпочинати чи продовжувати переслідування; вести досудове переслідування та можуть апелювати чи подавати апеляційні скарги на всі чи деякі судові рішення.

5. Не потрібно розглядати інструкції як такі, які переплітають різні системи національних прокуратур. Їх потрібно розглядати як широко прийняті загальні принципи для прокурорів при виконанні їх обов’язків, а також вони можуть бути розглянуті як довідник з етичних та подібних питань на національному рівні.

6. Інструкції встановлюють стандарти поведінки та очікуваної практики всіх прокурорів, які працюють на або від імені органів прокуратури.

7. Для того, щоб прокурори мали змогу незалежно виконувати свої професійні обов’язки та відповідно до цих інструкцій, учасники Конференції відзначають гарантії, включені в § § 4 та 10 Рекомендації Rec (2000) 19 стосовно ролі прокуратури в системі кримінального судочинства.

 

 

І. Основні обов’язки

Прокурори повинні завжди та за будь-яких умов:

- здійснювати свої обов’язки відповідно до національного та міжнародного законодавства;

- справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

- поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

- брати до уваги те, що вони діють від імені та в інтересах суспільства;

- намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.

 

ІV. Особиста поведінка

 

a.Прокурори не повинні в приватному житті компрометувати своєю поведінкою діючу чи досягнуту чесність, законність та неупередженість органів прокуратури,

b. Прокурори завжди повинні поважати закон.

c. Прокурори повинні поводитись таким чином, щоб збільшувалась всенародна довіра до їхньої професії.