Генеральний прокурор України: повноваження, порядок призначення та звільнення.

Стаття 2. Генеральний прокурор України Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. { Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 502-VI (502-17) від 04.09.2008 } Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі: закінчення строку, на який його призначено; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років. Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" м. Київ Справа N 1-25/2008 2 квітня 2008 року N 5-рп/2008 розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (1789-12) (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793; 2001 р., N 44, ст. 233). Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне подання Генеральної прокуратури України. Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень частини другої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12). Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І., пояснення Кудрявцева В.В., Бурдоля Є.П., Селіванова А.О. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в: 1. Суб'єкт права на конституційне подання - Генеральна прокуратура України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення словосполучення "строк повноважень Генерального прокурора України", яке вживається в частині другій статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частині третій статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) (далі - Закон), а також відповісти на питання, чи може встановлений Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом (1789-12) строк повноважень Генерального прокурора України перериватись, зупинятись чи продовжуватись. Необхідність в офіційному тлумаченні зазначених норм автор клопотання аргументує важливістю покладених державою на органи прокуратури завдань та особливістю ролі Генерального прокурора України у забезпеченні їх виконання. 2. Позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної академії прокуратури України, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Хмельницького університету управління і права. 3. Вирішуючи питання щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частини третьої статті 2 Закону (1789-12), Конституційний Суд України виходить з такого. 3.1. Прокуратура України становить єдину систему, яку очолює Генеральний прокурор України. Він призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України (пункт 25 частини першої статті 85, пункт 11 частини першої статті 106, стаття 121, частина перша статті 122 Конституції України) (254к/96-ВР). Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92, стаття 123 Конституції України) (254к/96-ВР). 3.2. Строк здійснення повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років (частина друга статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частина третя статті 2 Закону) (1789-12). Наявність строків у зазначених нормах права надає визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів, визначений у частині третій статті 2 Закону (1789-12), є однією з гарантій їх незалежності. Метою законодавчого закріплення безперервного п'ятирічного строку повноважень прокурорів є запобігання сторонньому безпідставному втручанню в їхню роботу, унеможливлення незаконного звільнення з посади та виключення інших протиправних впливів. Глава держави має право призначити відповідну особу на посаду Генерального прокурора України та звільнити її з цієї посади лише після надання Верховною Радою України згоди на такі дії (частина перша статті 122 Конституції України) (254к/96-ВР). Рішення Верховної Ради України про надання згоди на призначення особи на посаду Генерального прокурора України або її звільнення з цієї посади приймається у порядку, визначеному частиною другою статті 84, статтею 91 Конституції України (254к/96-ВР). Акти Президента України про призначення відповідно до законодавства на посаду Генерального прокурора України і звільнення з цієї посади набирають чинності з моменту їх видання. Строк повноважень Генерального прокурора України починається з моменту набрання чинності актом Президента України про призначення особи на цю посаду і закінчується зі спливом п'яти календарних років. Після закінчення п'ятирічного строку особа не має права здійснювати повноваження Генерального прокурора України. Закінчення строку повноважень Генерального прокурора України є безумовною підставою для його звільнення з посади в порядку, встановленому частиною першою статті 122 Конституції України (254к/96-ВР). 3.3. Генеральний прокурор України може бути звільнений з посади до закінчення п'ятирічного строку повноважень виключно з підстав, визначених частиною першою статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частинами першою, другою статті 2 Закону (1789-12), а саме: висловлення Верховною Радою України недовіри, що має наслідком відставку з посади; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства або подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Порядок звільнення з названих підстав має відповідати вимогам частини першої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР). Аналіз норм чинного законодавства України, що стосуються предмета конституційного подання, свідчить про відсутність у ньому положень, які допускали б можливість переривання, зупинення чи продовження строку повноважень Генерального прокурора України, у тому числі й у випадку його незаконного звільнення чи обрання на виборну посаду. 3.4. Питання щодо порядку виконання обов'язків Генерального прокурора України після його звільнення з посади врегульовані Законом України "Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України" (709/97-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 14, ст. 59). 4. Загальні положення цього Рішення в частині строків повноважень поширюються також на прокурорів Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, міських, районних, міжрайонних, інших прирівняних до них прокурорів, які призначаються Генеральним прокурором України, з урахуванням особливостей, що стосуються лише Генерального прокурора України (пункти 4, 5 частини першої статті 15, частина перша статті 16 Закону) (1789-12). Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України (254к/96-ВР), статтями 13, 39, 51, 52, 62, 63, 65, 69, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України в и р і ш и в: 1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР) "строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років" та частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (1789-12) "строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років" необхідно розуміти як безперервний визначений у часі період, перебіг якого починається з моменту набрання чинності актом про призначення на посаду Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів і закінчується зі спливом п'яти календарних років. 2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Кампа В.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, (254к/96-ВР) частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) У Рішенні від 2 квітня 2008 року N 5-рп/2008 (далі - Рішення) Конституційний Суд України дав тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України (254к/96-ВР), частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) (далі - Закон). Не заперечуючи в цілому конструктивний, правовий характер Рішення, слід зазначити, що Конституційний Суд України залишив поза увагою деякі проблемні питання, пов'язані з предметом розгляду. У зв'язку з цим на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) вважаю за доцільне висловити окрему думку стосовно Рішення. В Рішенні не враховано той факт, що за своїм статусом Генеральний прокурор України є як вищою посадовою особою правоохоронного відомства, так і політичним діячем. Тому поряд з юридичною відповідальністю за свої акти, дії та бездіяльність він несе перед Верховною Радою України за стан справ у відомстві ще й конституційно-політичну відповідальність, яка може настати після висловлення парламентом недовіри, що має наслідком відставку Генерального прокурора України з посади. Юридична відповідальність Генерального прокурора України настає тільки у порядку, визначеному законом. Офіційне тлумачення поняття "строк повноважень Генерального прокурора України", надане в Рішенні, не відображає того, що протягом безперервного визначеного у часі періоду (5 років) Конституція України (254к/96-ВР) та Закон (1789-12) не тільки наділяють Генерального прокурора України певними правами й обов'язками, але й визначають його відповідальність (юридичну та конституційно-політичну), що у сукупності становить зміст його статусу. Конституційний Суд України акцентував у Рішенні на ролі Генерального прокурора України як вищої посадової особи правоохоронного відомства, зазначивши, що метою законодавчого закріплення безперервного п'ятирічного строку повноважень прокурорів є, зокрема, унеможливлення незаконного звільнення з посади. Це твердження Конституційного Суду України дещо нівелює інститут конституційно-політичної відповідальності Генерального прокурора України, оскільки Президент України може за згодою Верховної Ради України звільнити його з посади з інших підстав, ніж встановлені у законі. Крім того, "унеможливлення незаконного звільнення з посади" фактично означає санкціонування Конституційним Судом України права на звернення у разі такого звільнення Генерального прокурора України до суду загальної юрисдикції про поновлення його на посаді тощо. Це може призвести до втручання судів загальної юрисдикції у сферу конституційних взаємовідносин Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора України, що суперечило б принципу поділу компетенції судів загальної та конституційної юрисдикції і порушувало б виключне право Конституційного Суду України забезпечувати верховенство Конституції України (254к/96-ВР) у конституційно-правових відносинах. Отже, у мотивувальній частині Рішення певним чином акцентується на ролі Генерального прокурора України як вищої посадової особи правоохоронного відомства та недооцінюється його роль як політичного діяча. Сьогодні ж посада Генерального прокурора України виражає конституційний компроміс між цими двома ролями, про що засвідчила конституційна реформа 2004 року (Закон України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV) (2222-15). Вважаю, що в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України недостатньо враховано політичний аспект статусу Генерального прокурора України.

Суддя Конституційного Суду України В.М.КАМПО

 

Стаття 15. Повноваження Генерального прокурора України по керівництву органами прокуратури

Генеральний прокурор України:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.

 

Кадри органів прокуратури.

Стаття 46. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури". Текст присяги затверджується Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років. Порядок атестації визначається Генеральним прокурором України.

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

{ Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від 26.11.93 }

Стаття 46-1. Кадри органів військової прокуратури

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" (1789-12) і проходять службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

{ Частина друга статті 46-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1014-V (1014-16) від 11.05.2007 } { Закон доповнено статтею 46-1 згідно із Законом N 3662-12 від 26.11.93 }

Стаття 47. Класні чини працівників органів прокуратури

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно до займаних посад і стажу роботи.

Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України, інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

Стаття 48. Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих

Прокурори і слідчі заохочуються за сумлінне виконання службових обов'язків.

Прокурорсько-слідчі працівники за тривалу і бездоганну службу можуть бути нагороджені Генеральним прокурором України нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України" з одночасним врученням грамоти Генерального прокурора України. Положення про нагородження нагрудним знаком затверджується Генеральним прокурором України.

За порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.