Порядок призначення на посаду прокурора

Комплектування органів прокуратури проводити переважно за рахунок випускників Академії прокуратури України та вищих навчальних юридичних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку спеціалістів.

Вимоги до майбутніх керівниківорганів та структурних підрозділів прокуратури зводяться до 4 блоків:

1. пов’язаний із знаннями, вміннями, навичками та досвідом, необхідними для ефективної управлінської діяльності.

2. пов’язаний із успішністю його професійної діяльності (ефективності)- основна оціночна категорія управління – оптимальне використання людських, організаційних, часових, науково-технічних,матеріальних ресурсів

3. наявність особистих якостей – почуття професійного обов’язку, патріотизм, безкомпромісність.

4. перебування в кадровому резерві.

Статус Генерального прокурора України, шляхи його удосконалення

У чинному законодавстві правовий статус Генерального прокурора України прямо не визначено. Однак як соціально-правове явище цей правовий статус об'єктивно існує, маючи свою структуру, кожен елемент якоїмаєвагоме значення, виконує свою роль і тому потребує самостійного дослідження.

Правове забезпечення гарантій незалежності та стабільності службового статусу Генерального прокурора України є недостатнім.

Вкрай болючим для прокуратури України є забезпечення гарантії незалежності, захист прокурорських працівників, починаючи з Генерального прокурора України, від політичного та будь-якого іншого незаконного впливу, переслідувань працівників за наполегливість і принциповість у відстоюванні закону.

З метою досягнення реальної незалежності прокурорської системи у ст. 122 Конституції необхідно уточнити порядок призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України, встановити вимоги до особи, яка може обіймати цю посаду.

Зокрема до ч.2 ст.122 Конституції Українизапропоновано внести зміни:

«Прокуратуру очолює ГПУ, який призначається на посадуПрезидентом України за згодою ВРУ»

Вимоги «Громадянин України, 40 років,має вищу юридичну освіту, стаж роботи 10 років та володіє державною мовою».

Ч.3 ст.122 Конституції України – термін повноваження 7 років.

Ч.4 ст.122 –дострокове звільнення ГПУ здійснюється Президентомза згодою не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради України.

Не передбачено порядок притягнення до відповідальності ГПУ.

Скасуватиінститут висловлення недовіри Генеральному прокурору Верховною Радою України, який, за висновками експертів Ради Європи, є формою політичної відповідальності, що несумісно зі статусом Генерального прокурора.Згідно ст.41 КЗпП Українизастосування недовіри передбачається тільки працівникуякий обслуговує грошові та товарні цінності.

Крім того, існуючий порядок звільнення Генерального прокурора надає Верховній Раді більше прав, ніж Президенту, що порушує баланс стримувань і противаг між різними гілками державної влади.

Строки повноважень прокурорів мають бути недоторканими. Надійним забезпеченням цієї гарантії повинно стати доктринальне положення теорії про те, до закінчення цього строку прокурор не може бути усунутим з посади ні в якому разі (так звана незмінність посадової особи), крім випадків прямо передбачених законом і з обов'язковим додержанням досить складної процедури. Ця процедура має бути набагато складнішою ніж та, яка встановлена для призначення на посаду. Для Генерального прокурора вона не може бути простішою від тих процедур, які встановлені для дострокового звільнення Президента України, членів Конституційного Суду України та інших керівників конституційних державних органів. Строк повноважень прокурорів маєбутинепорушний. Саме в цьому й полягає і стабільність прокурорської діяльності.

Ми підтримуємо думкупро нелогічність та непотрібність існування одночасно інститутів дострокового звільнення та відставки ГПУ.

Існуєпроблема щодо правового статусу виконуючого обов'язки Генерального прокурора України.

Закон «Про прокуратуру» (ст. 56) виконуючого обов'язки прокурора не відносить до поняття «прокурор». Тому виконуючий обов'язки прокурора це не прокурор в офіційному розумінні, якщо особа не мала цього статусу в плані згаданої ст. 56, а стала виконуючим обов'язки прокурора.

ЗаконУкраїни „Про прокуратуру", та Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., не містять конкретних нормативних засад професійної етики прокурора, що також перешкоджає концептуальному визначенню етичних засад поведінки прокурора.

ІснуванняКодексу професійної етики зумовлене насамперед потребою оздоровити моральний клімат у прокурорській системі взагалі і в окремих колективах прокуратур, у тому числі через наявність негативних проявів у міжособистісних стосунках між окремими прокурорськими працівниками, зокрема між керівниками і підлеглими, що є однією з причин плинності кадрів. Не все гаразд і в стосунках прокурорів із суддями, представниками органів місцевого самоврядування, засобами масової інформації. Ігнорування етичних норм і правил часто є безпосередньою причиною порушень законності і провалів у роботі.

 

Незалежність прокурорів та гарантії її забезпечення.

Значну роль у належному виконанні прокурорами своїх службових обов’язків відіграє принцип незалежності, суть якого полягає в тому, що органи прокуратури, здійснюючи свої повноваження, є незалежними від будь-яких органів управління, органів влади та місцевого самоврядування і суду, а також від будь-якого впливу з боку об’єднаь чи окремих громадян. Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності вільний від будь-якого стороннього впливу і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора України. У цьому полягає зовнішній прояв прокурорської незалежності. Внутрішній аспект незалежності прокуратури пов’язаний з існуванням централізації в системі органів прокуратури, і передбачає незалежність оперативних працівників прокуратури, які мають самостійно приймати рішення за своїм внутрішнім переконанням, шляхом аналізу, вільної оцінки фактичних даних на підставі вимог закону. Самостійність у прийнятті рішень характеризується можливістю прокурора в межах своєї компетенції розпоряджатися своїми повноваженнями.

Внутрішня незалежність прокурорів не є абсолютною, вона має свою специфіку. Прокурор у питання прийняття оперативних заходів забезпечення законності, організації роботи прокуратури, додержанняс строків подання звітності, систематизації законодавства, гласності – повинен виконувати вказівки вищого за рангом прокурора.

 

Стаття 7. Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень Втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. { Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 } Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення.