Предмет та метод фінансового права як галузі права

Функціонування фінансової системи потребує правового регулю­вання тих суспільних відносин, які виникають під час здійснення фінан­сової діяльності. Лише завдяки правовим нормам фінансова система може діяти і використовуватися державою, органами місцевого само­врядування для виконання ними своїх завдань та функцій. У процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування виникають не лише фінансові, а й інші суспільні відносини (трудові, цивільні, адміністративні), які регулюються відповідними галузями права.

У сучасній юридичній літературі поняття «фінансове право» вживається в трьох значеннях:

1) як окрема галузь права в національній правовій системі -нормативне значення;

2) як одна з юридичних наук - наукове значення;

3) як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах — навчальне значення.

Визначальним поміж них є розуміння фінансового права як галузі права.

Фінансове право як галузь права - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі утворення,

— 84 —

 

розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.

Для розкриття змісту та особливостей будь-якої галузі права велике значення має його віднесення до публічно-правових чи приватно­правових галузей.

Вже римські юристи розмежовували сферу права публічного (]ш риЬІісит) - те, що належить до користі римської держави та сферу права приватного (І'из ргіуайіт) - те, що належить до користі окремих осіб. На думку українського вченого Й. Покровського (1868-1920 рр.), головне у такому розмежуванні - способи або прийоми міжлюдських відносин, що ними регулюються: у сфері публічного права відносини регулюються виключно веліннями, що виходять лише від одного центру, яким є державна влада. Норми, що виходять від державної влади, мають безумовний, примусовий характер; права, які вона надає, мають в той же час характер обов'язків. Такий прийом, який Й. Покровський назвав юридичною централізацією, складає основну сутність публічного права.

Ґрунтуючись на дослідженні Й. Покровського, різницю між правом публічним і правом приватним можна подати таким чином:

Публічне право	Приватне право
система юридичної централізації	система юридичної децентралізації
система субординації	система координації
сфера влади і підпорядкування	сфера свободи і приватної ініціативи^57

Отже, публічне право характеризується такими ознаками: орієнта­ція на задоволення публічних інтересів; одностороннє волевиявлення суб'єктів; субординація між суб'єктами; переважання імперативних норм; вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками; виступає як система належно впорядкованих, взаємно узгоджених норм пра­ва, які регулюють субординаційні, владні відносини імперативним

методом правового регулювання.

⁵⁵ 'Покровский Й. Я. Основньїе проблеми гражданского права. - М.: Статут, 2002. -С. 37.

³⁸ Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України - вимога часу // Право України. - 2003. - № 3. - С. 118.

— 85 —

 

Фінансове право належить до публічних галузей права, тому що: — нормами фінансового права регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади, а саме, однією з цілей правового регулювання є закріплення публічного інтересу в сфері фінансів;

- одним із суб'єктів фінансових правовідносин є держава, її органи та установи, територіальні громади, тобто, органи державної та місцевої влади;

- веління, що виходять від державної та місцевої влади, мають безумовний, примусовий характер.

Отже, характерними ознаками фінансового права як галузі публіч­ного права є регулювання відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами, орієнтованих на задоволення публічних фінансових інтересів, за допомогою велінь, що виходять від державної влади, і які мають безумовний, примусовий характер.

Фінансове право є самостійною галуззю права, до ознак якої від­носять власне предмет і методи правового регулювання, принципи і функції такого регулювання, а також систему норм.

Визначальними критеріями при встановленні меж галузей права є предмет та метод правового регулювання.

Для того, щоб визначити предмет будь-якої галузі права, потрібно виділити коло суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Саме це коло, що складає предмет правового регулювання, і дає необхідне уявлення про кожну галузь права.

Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами.

Фінансове право регулює суспільні відносини, які виникають у процесіфінансовоїдіяльності,тобтовідносинизпланомірного утворен­ня, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою, органами місцевого самоврядування для реалізації їх завдань і функцій. Ці розподільчі та перерозподільчі суспільні відносини і складають предмет правового регулювання фінансового права. За своїм змістом та суб'єктним складом вони є надзвичайно різноманітними, що обумовлено існуванням багатьох ланок фінансової системи та широкого кола учасників фінансових відносин.

За змістом до фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, належать:

— 86 —

 

- відносини з приводу мобілізації коштів до державного І місцевих бюджетів, до цільових позабюджетних фондів;

- відносини з приводу використання коштів з цих фондів;

- відносини з приводу розподілу коштів з цих фондів;

- відносини з приводу виконання державного і місцевих бюджетів, бюджетів цільових позабюджетних фондів;

- відносини з приводу утворення, розподілу та використання фінансів підприємств, установ, організацій;

- відносини з приводу фінансового контролю в процесі здійснення державою, органами місцевого самоврядування фінансової діяльності;

- відносини з державного і місцевого кредиту у процесі використання для покриття дефіциту бюджетів державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, внутрішніх запозичень органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішніх та зовнішніх запозичень органів місцевого самоврядування;

- відносини з приводу використання фондів кредитних ресурсів;

- відносини з приводу утворення, розподілу та використання коштів страхових фондів тощо.

У класифікації за суб'єктним складом можна виділити такі групи фінансових відносин, які складають предмет фінансового права:

- відносини між вищими і місцевими представницькими органами влади з приводу розмежування компетенції у сфері фінансової діяльності, розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів, порядку їх формування та виконання;

— відносини між вищими і місцевими виконавчими органами влади з приводу здійснення контролю за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів;

- відносини між фінансовими і податковими органами держави та підприємствами, установами, організаціями І приводу виконання перед державою, органами місцевого самоврядування фінансових зобов'язань;

- відносини між органами державного управління і державними, комунальними та іншими підприємствами, установами, організаціями з приводу розподілу та використаним у

— 87 —

 

відповідних галузях економіки, соціальної сфери бюджетних і кредитних ресурсів;

- відносини між фінансово-кредитними органами та їх регіональними органами у зв'язку з утворенням, розподілом та використанням відповідних державних (місцевих) фондів коштів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);

- відносини між фінансово-кредитними органами і юридичними та фізичними особами у зв'язку з утворенням, розподілом, використанням державних (місцевих) кредитних ресурсів та коштів страхових фондів;

- відносини між фінансовими і податковими органами держави та фізичними особами з приводу внесення останніми платежів до державних (місцевих) фондів коштів (бюджетів, позабюджетних цільових фондів);

- відносини між органами управління державними фінансами (між Міністерством фінансів України і Національним банком України; між Державною податковою адміністрацією України і Міністерством фінансів України тощо).

Незважаючи на різноманітність фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, вони мають спільні ознаки:

- по-перше, їх основним змістом є спрямованість на утворення, розподіл та використання державних і місцевих фондів коштів;

- по-друге, вони виникають за участю і безпосереднім впливом держави, органів місцевого самоврядування;

- по-третє, для них характерна нерівність сторін: одна сторона, яка завжди представляє публічний фінансовий інтерес, наділена владними повноваженнями щодо другої сторони.

Таким чином, предмет фінансового права- це суспільні відноси­ни, які виникають у процесі діяльності держави, органів місцевого са­моврядування з планомірного утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для реалізації їх завдань та функцій.

Наявність предмета правового регулювання, не властивого іншим галузям права, свідчить, що фінансове право у системі права є однією з самостійних галузей.

Самостійність фінансового права як галузі права характеризується наявністю власного методу правового регулювання суспільних відно­син, що входять до її предмета.

— 88 —

 

Під методом правового регулювання у теорії права розуміється сукупність прийомів, способів впливу норм права на суспільні відносини, що складають предмет права. Кожна із галузей права характеризується поєднанням різних правових прийомів регулювання відносин, які виникають у певній сфері людської діяльності.

Методи фінансово-правового регулювання, які викорис­товуються при регулюванні суспільних відносин, - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними, які застосовують органи державної влади та місцевого самоврядування під час регулювання цих відносин.

Метод фінансово-правового регулювання - це специфічний спосіб, за допомогою якого держава, орган місцевого самоврядування забезпечують необхідну їм поведінку учасників фінансових правовідносин.

Якщо предмет фінансово-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються фінансовим правом, то метод фінансово-правового регулювання пояснює, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, за допомогою яких правових прийомів і засобів досягається мета такого регулювання.

Метод фінансово-правового регулювання характеризується такими рисами (ознаками):

- порядком виникнення, зміни, припинення фінансових право­відносин;

- загальним юридичним становищем учасників фінансових правовідносин (правосуб'єктністю);

- характером встановлення прав і засобів забезпечення виконання обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Будь-яка галузь права, у тому числі й фінансове право, на усіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини з метою забезпечення необхідної поведінки учасників цих правовідносин:

- припис (робіть лише так);

- заборона (тільки так не робіть);

- дозвіл (робіть, як вважаєте за потрібне).

Припис та заборона є типовими прийомами владно-автори­тарного, директивного регулювання, побудованого на засадах влади і підпорядкування, яке має назву імперативного. Імперативне регулювання приписує учасникам суспільних відносин певну

— 89 —

поведінку, обмежує їх свободу - воно виражається формулою: «Все, що не дозволено, заборонено».

Припис як спосіб правового регулювання суспільних відносин ви-ражається у покладанні відповідною правовою нормою прямого юри-дичного обов'язку здійснити певні юридичне значущі дії в умовах, передбачених цією нормою. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 119 Бюджетного кодексу, у разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету.

У приписах виражена переважно активнодіюча примусово зобов'язана сторона правового регулювання, причому, тим, кому адресований припис, ставиться в обов'язок здійснити те, що вони, можливо, і не здійснили або здійснили б в іншому обсязі.

Таким чином, юридична характеристика приписів виражається в тому, що вони опосередковуються правовідносинами, в яких на одну сторону покладений юридичний обов'язок здійснювати активні дії, а інша сторона володіє правом вимагати, а у разі невиконання - можливі­стю забезпечити реальне виконання юридичного обов'язку.

У фінансово-правовому регулюванні суспільних відносин метод приписів використовується дуже широко. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджується положення про органи, встановлюються чи змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень здійснити ту чи іншу юридичне значущу дію (наприклад, виділити кошти, прийняти рішення щодо накладення штрафу).

Сутність заборони як виду правового впливу на фінансові відно­сини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов'язок утримуватися від здійснення певних значущих дій в умовах, які передбачені відповідною нормою (наприклад, нормою ст. 48 Закону України «Про Національний банк України» заборонено використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій резидентам та нерезидентам України).

Юридичні заборони є важливим і необхідним засобом охорони прав та законних інтересів суб'єктів фінансового права, створення пе­решкод для соціальне шкідливої поведінки.

Заборона у праві - це юридичний обов'язок особливого виду, що виражається у вимозі утриматися від здійснення певних дій, тобто обов'язок пасивний за змістом. І як будь-який обов'язок, заборона характеризується однозначністю, категоричністю. Одним із способів

— 90 —

установлення юридичної заборони є введення юридичних санкцій за ту чи іншу поведінку. Заборонні норми окреслюють зону можливої неправомірної поведінки, забезпечуючи тим самим захист публічних фінансових інтересів.

Дозвіл - прийом регулювання, побудованого на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їх непідпорядкованості між собою, яке має назву диспозитивного. Диспозитивне регулювання надає значної свободи учасникам суспільних відносин та виражається формулою: «Все, що не заборонено, дозволено».

Дозвіл є суб'єктивним юридичним правом, якому властива міра можливоїповедінки, що забезпечує можливість вибрати варіант власної поведінки. У фінансовому праві цей метод застосовується, наприклад, при визначенні повноважень органів державної влади та місцевого са­моврядування, які здійснюють фінансову діяльність. Його сутністю є можливість суб'єктів діяти на свій розсуд, але у межах наданих їм пов­новажень з метою виконання покладених на них функцій. Наприклад, Державна податкова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань і повноважень має право викликати посадових осіб, громадян для пояснень, але тих, які стосуються джерела отримання доходів, щодо обчислення і сплати податків, інших платежів.⁵⁹ Це означає, що до суб'єктів фінансового права неприйнятний принцип «дозволено усе, що не заборонено законом», який використовують суб'єкти цивільного права. Тут використовується інший правовий принцип - чіткого визначення переліку повноважень, які дозволяють суб'єктам фінансового права здійснювати юридичне значущі дії.

На вибір методу правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) впливають різні фактори: природа відносин, які регулюються цією галуззю права; роль і місце держави у суспільстві; історичні традиції; правова система тощо. Головна роль у визначенні методу регулювання належить природі суспільних відносин (предмету) і ролі держави у суспільстві.

Останнім часом у фінансово-правовому регулюванні викорис­товуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зок­рема укладення договору при наданні підприємству інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг, при реструктури-

⁵⁹Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України:

Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000 // Офі-ційний ніс.....<

України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200.

— 91 —

 

 

зації заборгованості підприємств з платежів до державного бюджету. Договірна форма притаманна також для відносин щодо: здійснення Пенсійним фондом окремих банківських операцій, добровільних внесків до державних цільових фондів, державного кредиту.⁶⁰ У цих випадках договір є засобом фінансово-правового регулювання, а не цивільно-правового, оскільки названі відносини виникають у сфері фінансової діяльності, регулюються нормами фінансового права і ґрунтуються на методиці владних повноважень.⁶¹

Але у цілому для фінансово-правового регулювання суспільних відносин найбільш характерними є приписи і заборони, тобто таке регулювання є владноімперативним. Це пояснюється природою тих суспільних відносин, які регулюються нормами фінансового права. Зміст більшості фінансово-правових норм визначають владні відносини, або відносини влади, у яких одна сторона- орган державної чи місцевої влади наділена юридичне владними повноваженнями. Цей суб'єкт діє так у силу того, що він виступає від імені держави, органів місцевого самоврядування і виражає публічний фінансовий інтерес.

Отже, основний метод фінансово-правового регулювання -імперативний - виявляється у владних приписах одним учасникам фінансових правовідносин з боку інших. Останні виступають від імені держави, органів місцевого самоврядування і наділені у зв'язку з цим відповідними владними повноваженнями. Метод фінансово-правового регулювання виражений у категоричній формі, яка не дозволяє зміни припису держави, органів місцевого самоврядування іншою стороною фінансових відносин.

Метод владних приписів («влади і підпорядкування») характерний і для інших галузей публічного права (конституційного, адміністратив­ного), але у фінансовому праві він має специфіку, зумовлену особливос­тями його змісту та колом органів, уповноважених державою, органами місцевого самоврядування, давати владні приписи учасникам фінансо­вих правовідносин. Особливостями основного методу фінансово-правового регулювання є такі:

⁶⁰ Карасева М. В. О предмете финансового права на современном зтапе // Го-сударство й право. - 1997. - № 11. - С. 28.

⁶¹ Международная научно-практическая конференция по проблемам финансо­вого права // Государство й право. - 1998. - № 10. - С. 12.

— 92 —

 

а) ним регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

б) одним із учасників фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноважених органів, яка дає односторонні владні приписи іншому учаснику, що зобов'язаний їх виконати;

в) більшість владних приписів у сфері утворення, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів реалізується фінансово-кредитними та податковими органами, спеціально створеними для здійснення фінансової діяльності, які їх адресують різним галузевим міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям, громадянам тощо. У більшості випадків ці органи не знаходяться з іншими учасниками фінансових правовідносин, яким адресовані владні приписи, в адміністративному підпорядкуванні («по вертикалі»). Учасники фінансових правовідносин взаємопов'язані і залежні від таких органів лише по лінії функцій фінансової діяльності.

Ознаки методу фінансово-правового регулювання відображені у загальному становищі суб'єктів фінансових правовідносин, у специфіці юридичних фактів, у імперативному характері фінансово-правових норм, в особливостях фінансово-правових санкцій.

З основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів поєднуються інші методи (метод рекомендації, метод субординації, метод узгодження). Ці методи набули широкого застосу­вання у зв'язку з розвитком місцевого самоврядування, підвищенням рівня самостійності підприємств, організацій у здійсненні фінансової діяльності.