Методи та форми фінансового контролю

Фінансовий контроль здійснюється різними методами та формами, під якими розуміють прийоми, способи та засоби його реалізації. Застосування конкретного методу (форми) залежить віл багатьох факторів: від правового статусу органу, що його здійснює; від об'єкта контролю; від мети контролю; від підстав виникнення контрольних правовідносин.

Розрізняють наступні методи фінансового контролю: інспектування у формі ревізії, перевірка, аналіз, обстеження.

ІНСПеКТуВаННЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ у формі реВІЗІЇ (ВІД Лат. ^еVІ8ІО -

перегляд) та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.¹⁵⁸

Головним завданням ревізії є перевірка та оцінка законності фінансових, бухгалтерських та банківських операцій і дотримання фінансової дисципліни, правильності ведення бухгалтерського обліку і оформлення документів, виявлення правопорушень з метою їх усунення, притягнення винних до відповідальності й забезпечення нормальної роботи підприємства, установи організації.

Ревізії поділяють на декілька видів за різними підставами: за зміс­том; за організаційною ознакою; за обсягом фінансової діяльності, яка підлягає ревізії; за підставою для призначення; залежно від органу, який проводить ревізію; за періодом діяльності, який обстежується. 1. За змістом ревізії поділяють на документальні та фактичні. Документальні ревізії передбачають перевірку первинних доку­ментів (звітів, рахунків, платіжних відомостей, кошторисів), бухгалтер­ської, статистичної звітності, нормативної та іншої документації підконтрольного об'єкта, їх наявності, оформлення, зберігання.

Під час проведення фактичноїревізіїтіеревіряегься вся сукупність різних сторін фінансової діяльності підконтрольного об'єкта: документи, наявність коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей

¹⁵⁸ Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1993. •- № ІЗ. Ст. ПО.

— 219 —

 

 

тощо. Обов'язковими елементами фактичної ревізії є інвентаризація матеріальних цінностей.

Інвентаризація (від лат. ітепіагіит - опис майна) - перевірка наявності засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом перелічення, обміру, зважування і подальше порівняння фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку. Здійснюється для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Проведення інвентаризації є обов'язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи (на день приймання-передачі справ); за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань та псування матеріальних цінностей тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації складається акт у двох примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа. Отримані результати інвентаризації порівнюються з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації відбиваються в інвен­тарних, порівняльних відомостях. Встановлені при цьому розходження фактичноїнаявності матеріальних цінностейта коштів з даними бухгал­терського обліку регулюються підприємством у певному порядку. Ма­теріали інвентаризації, рішення щодо врегулювання розбіжностей за­тверджуються керівником підприємства з включенням результатів до звіту за відповідний період та до річного звіту. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, організації, установи.

Основні засади проведення інвентарізації майна, коштів і фінансо­вих зобов'язань визначає Інструкція по інвентаризації основних засобів,нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мітістерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69.

2. За організаційною ознакою ревізії бувають плановими та позаплановими. Планові ревізії передбачені у плані суб'єкта здійснен­ня контролю, а позапланові - не передбачені планами суб'єктів контрольних правовідносин і призначаються за наявністі особливих обставин.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять планові та позапланові виїзні ревізії відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу України».

— 220 —

Планова виїзна ревізія - це ревізія фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей,достовірності обліку і звітності,повноти оприбутковання, правільності витрачання і збереження валютних коштів у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місценаходженням чи за місцем розташування об'єкта ревізії.

Підконтрольними установами є такі: міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи, а також підприємства, установи і організації, які отримують кошти з бюджету та з державних фондів.

Планова виїзна ревізія проводиться за письмовим рішенням керів­ника віповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік. Право на її проведення нада­ється лише у тому разі, коли підконтрольним установам не пізніше ніж за десять днів до дня проведення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення.

Проведення таких ревізій здійснюється органами державної конт­рольно-ревізійної служби одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати ЗО робочих днів з можливістю продовження проведення за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 днів.

Позапланова виїзна ревізія - ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державнної контрольно-ревізійної служби і проводиться у підконтрольних установах на підставі рішення суду, а в інших установах - за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи за наявністі хоча б однієї з обставин,визначених у ст. 11 Закону України «Про державну контролтно-ревізійну службу в Україні». Такими обставинамиє такі:

1) за наслідками ревізій або перевірок в установах, які не є підконтрольними, виявлено факти, які свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та іх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу

— 221 —

державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової виїзної ревізії, в якій міститься вимага про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії або перевірки;

3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо остання не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;

5) у разі находження доручення щодо проведення ревізій у підко­нтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби;

6) у разі, коли вищестоящий орган державної контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого її органу здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестощим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів за умови, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу, які проводили позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Орган, який ініціює проведення виїзної позапланової ревізії або перевірки (орган державної контрольно-ревізійної служби,прокурор або слідчий), подає до суду письмове обгрунтування підстав такої ревізії, дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.

— 222 —

 

 

Рішення про вилучення орігіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів,зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів з можливістю продовження проведення лише за рьішенням суду на термін, що не перевищує 5 робочих днів.

3. Критерієм поділу ревізій на комплексні і тематичні є обсяг фінансової діяльності, яка підлягає ревізії. Комплексні ревізії передбачають перевірку усіх сторін фінансової діяльності, атематичні - однієї або декількох.

При проведенні комплексної ревізії беруть участь декілька контро­люючих органів із залученням спеціалістів.

4. За підставою для призначення ревізії можуть бути повторні та додаткові.

Повторна ревізія призначається, якщо попередня ревізія визнана такою, що проведена неякісне або з порушенням встановлених вимог.

Для перевірки питань, які не знайшли відображення в акті ревізії або у зв'язку з новими обставинами, проводять додаткову ревізію.

5. Ревізії можуть проводити різні органи, залежно від чого існують відомчі та позавідомчі ревізії.

Відомчі ревізії проводяться контролюючими органами мініс­терств, відомств, інших органів державного управління, до яких нале­жить суб'єкт, що ревізується, а позавідомчі - органами інших мініс­терств і відомств.

6. За періодом діяльності, який обстежується, розрізняють пов­ні (фронтальні) та вибіркові (часткові) ревізії.

Повні ревізії передбачають перевірку усієї фінансової діяльності суб'єкта, що перевіряється, за визначений період, вивчення всіх пер­винних документів.

Вибіркова ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності за якийсь короткий проміжок часу. Під час такої ревізії перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період.

Результати ревізії оформляються актом. Акт ревізії є службовим двостороннім документом, який стверджує факт проведення ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-

— 223 —

 

господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів й інших нормативно-правових актів.

Досить поширеним методом фінансового контролю є перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Перевірка являє собою одиничну контрольну дію на визначеній контрольній ділянці фінансової діяльності суб'єкта фінансового контролю. Проводиться шляхом порівняння фактичних даних контролю з даними, відображеними у первинній документації. Під час перевірок контролюються окремі сторони фінансово-господарської діяльності. За результатами перевірок визначаються заходи для усунення виявлених недоліків.

Найчастіше проводяться такі види перевірок:

- залежно від місця проведення: камеральні та виїзні;

- залежно від повноти охоплення предмета перевірки: суцільні або виборкові;

— залежно від поставлених перед перевіркою завдань: комп­лексні та тематичні.

Перевірки бувають плановими та позаплановими.¹⁵⁹

Камеральна перевірка проводиться на підставі звітності та інших документів без виходу на об'єкт, а виїзна - за місцезнаходженням об'єкта, що перевіряється.

Сутність планової виїзної та позапланової виїзної перевірки визначено в указі Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року №817/98.

Планова виїзна перевірка — це перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходжен­ням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Вона проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської

^ь>) Про затвердження Стандарту Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів: Постанова Колегії Рахункової палати України від 27 грудня 2004 року №28-6// Офіційний вісник України. - 2005. - №5. - Ст. 207.

224 —

 

діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами. Право на проведення планової виїзної пере­вірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення. План перевірок контролюючі органи складають відповідно з Порядком координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 619. Законодавством України визначаються особливості здійснення планових виїзних перевірок органами Державної податкової служби. Поняття такої перевірки платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним обов'язкових платежів міститься у ст. 11^і Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Позапланова виїзна перевірка - цс перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установ­лений строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

ґ) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отрима­них від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні

— 225 —

підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

д) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові виїзні перевірки з підстави, визначеної у пункті «д», проводяться лише органами Державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень. Така перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

Законодавством України визначено особливості проведення поза­планових виїзних перевірок органами Державної податкової служби (Закон України "Про державну податкову службу в Україні" (ст. 11')). Позапланова виїзна перевірка може бути комплексною.¹⁶⁰ Визначення планової та позапланової документальної перевірки міститься у наказі Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами" від 11 червня 2004 року № 326.

Найчастіше проводиться невиїзна документальна перевірка. Невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу Державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.¹⁶¹

Особливості інспекційної перевірки - виїзної перевірки (інспек­тування) банку - визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276. Вонапроводиться службою банківського нагляду Національного банку України. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); виїзна

¹⁶⁰ Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Пре­зидента України від 23 липня 1998 року № 817/98 // Офіційний вісник України. -1998.-№30.-Ст. 1119.

¹⁶¹ Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних доку­ментальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань до тримання податкового, валютного та іншого законодавства: Наказ Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327 // Офіційний вісник України. -2005.-№35.-ст. 2143.

— 226 —

 

перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку України є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Інспекційні перевірки банків та їх філій здійснюються відповідно до плану.¹⁶²

Спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України та Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2001 р. передбачено Порядок взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи з метою встановлення механізму надання органами державної контрольно-ревізійної служби інформації про факти виявлених за результатами ревізій (перевірок) порушень фінансової дисципліни, що стосуються:

а) порушень норм з регулювання обігу готівки;

б) порушень порядку ведення бухгалтерського обліку, які свідчать про можливе заниження об'єкта або (та) бази оподаткування, та зворотного інформування органами державної податкової служби щодо вжитих за цими фактами заходів."'¹

Особливості проведення ревізій (перевірок) Рахунковою палатою визначені у Законі «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року та Стандарті Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" від 27 грудня 2004 року №28-6.¹⁶⁴

¹⁶² Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок: Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 276 // Офіційний вісник України. - 2001. -№ 34. - Ст. 1602.

¹⁶³ Про затвердження Порядку взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи: Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України та Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2001 р. № 143/514 // Офіційний вісник України. - 2002. - №3.

Ст. 121.

¹⁶⁴ Про затвердження Стандарту Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів". Постанова Колегії Рахункової палати від 27 грудня 2004 р. №28-6 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 5. Ст..'47.

Рахункова палата здійснює контрольні заходи відповідно до фун­кцій, визначених ст. 6 Закону «Про Рахункову палату». Терміни, обсяги і засоби їх проведення встановлюються Рахунковою палатою. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх ре­зультатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об'єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитись ними спільно. За підсумками проведених контрольних заходів складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.

Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі ви­явлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг, державний фінансовий аудит

і аудит.

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового

— 228 —

 

 

моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які на підставі законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу: проводять ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечують виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надають Держфінмоніторингу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; надають відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяють суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вживають заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Держфінмоніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації); зберігають документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому

— 229 —

моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Держфінмоніторингу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Особливості здійснення фінансового моніторингу визначені Зако­ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року №249, Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» від 22 липня 2003 року № 740/2003, постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)» від 28 серпня 2001 року № 1124, Порядком реєстрації фінансових операцій суб'єктами первинного фінансового моніторингу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 644, Порядком взяття на облік Державним департаментом фінансового моніторингу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 646, Вимогами до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, затвердженими наказом Міністерства фінансів України та Державного департаменту фінансового моніторингу від 24 квітня 2003 року № 40, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 року № 189, Рекомендаціями щодо виявлення та інформування про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, схваленими Методологічною радою Головного контрольно-ревізійного управління України від 18 серпня 2003 року № 6 тощо.

Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку

— 230 —

і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Здійснюється Рахунковою палатою та органами Державної контрольно-ревізійної служби відповідно до законів. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Механізм здійснення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту визначений у таких нормативно-правових актах: постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм від 10 серпня 2004 року № 1017¹⁶⁵, "Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ" від 31 грудня 2004 року № 1777¹⁶⁶, "Питання проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту" від 25 березня 2006 року № 361, якою затверджено Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання"¹⁷, Методичних рекомендаціях з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, затверджених наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 грудня 2005 року № 451. "'*

Загальні вимоги до проведення державного фінансового контролю визначені у Законі України "Про державну контрольно-ревізійну

¹⁶⁵ Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 року № 1017// Офіційний вісник України. - 2004. - № 32. - Ст. 2144.

¹⁶⁶ Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 1777 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 1. — Ст. 14.

¹⁶⁷ Питання проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 361 // Офіційний вісник України. - 2006. - № 13. - Ст. 868.

¹⁶⁸ Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ: Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України під 9 грудня 2005 року № 451 // Українська інвестиційна газета. - 2006. -- № 9. • 7 березня 2006 року.

— 231 —

 

 

службу в Україні" від 26 січня 1993 року, Стандартах державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, держав­ного і комунального майна, затверджених наказами Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168 та від 13 липня 2004 року № 185.

Основні вимоги до планування суб' ектами державного фінансового контролю заходів з контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна визначає Стандарт 2 "Планування державного фінансового контролю". Відповідно до нього кожен суб'єкт державного фінансового контролю самостійно розробляє і затверджує порядок планування контрольних заходів. План контрольних заходів повинен включати: тему контрольного заходу; назву суб'єкта господарювання, який підлягає контролю, та місце його розташування; термін закінчення контрольного заходу; період, який підлягає контролю; перелік суб'єктів державного фінансового контролю, які будуть спільно проводити контрольні заходи (за їх погодженням).Суб'єкти державного фінансового контролю формують плани основних напрямів контрольних заходів терміном на рік, на основі яких складаються піврічні плани. До планів контрольних заходів не включаються суб'єкти господарювання, щодо яких термін проведення попередніх контрольних заходів цими ж суб'єктами з тих самих питань менший одного року (365 календарних днів) або вже здійснено контрольні заходи іншими суб'єктами державного фінансового контролю чи контрольними органами з тих самих питань та за період, який підлягає контролю. Затвердження планів контрольних заходів здійснюється керівником міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади у порядку, визначеному законодавством.¹⁶⁹

Стандарт 3 "Організація та виконання контрольних заходів", затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168, визначає основні засади організації тавиконання суб'єктами державного фінансового контролю контрольних заходів, а саме: підготовку до проведення контрольних

¹⁶⁹ Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна 2 "Планування державного фінансового контролю": Затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168 // Українська інвестиційна газета. - 2002. - № 46. - 19 листопада 2002 року.

— 232 —

 

заходів; оформлення офіційних розпорядчих документів, що надають право службовим особам суб'єктів державного фінансового контролю здійснювати контрольні заходи; ознайомлення з цими документами керівників суб'єктів господарювання; безпосереднє проведення контрольних заходів. Керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади шляхом надання службовим особам суб'єктів державного фінансового контролю офіційних розпорядчих документів надають їм право на проведення контрольних заходів безпосередньо у суб'єкта господарювання. Службовими особами суб'єкта державного фінансового контролю контрольні заходи мають проводитися з відома керівництва суб'єктів господарювання.

Термін проведення контрольних заходів, як правило, не може перевищувати ЗО робочих днів. В окремих випадках, за рішенням керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або уповноваженої особи, що видала офіційний розпорядчий документ, установлений офіційним розпорядчим документом термін проведення контрольного заходу може змінюватися, про що службова особа суб'єкта державного фінансового контролю зобов'язана проінформувати керівництво суб'єкта господарювання та пред'явити належним чином оформлений розпорядчий документ, що засвідчує цю зміну.¹⁷⁰

За один робочий день до закінчення встановленого терміну проведення контрольних заходів, як правило, службові особи суб'єктів державного фінансового контролю повинні подати керівнику та посадовим особам, відповідальним за фінансову діяльність суб'єкта господарювання, на ознайомлення і підпис результати контрольного заходу, оформлені відповідно до вимог Стандарту 4 "Документування результатів та формування матеріалів контрольних заходів, порядок їх опрацювання і використання".

Документування результатів та оформлення матеріалів контрольних заходів здійснюється з метою надання власникові та іншим визначеним законодавством користувачам, у тому числі ініціаторам контрольних заходів, суттєвої, повної і достовірної

¹⁷⁰ Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна 3 "Організація та виконання контрольних «ходів": Затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168 // Українська інвестиційна газета. - 2002. - № 46. - 19 листопада 200