Міжнародні правові акти як джерела фінансового права

Міжнароднийдоговірузв'язкузрозвиткомміжнародногоспівробіт-ництва та взятим Україною курсом на міжнародну інтеграцію є одним із основних джерел сучасного права взагалі і фінансового зокрема.

Міжнародний договір - це угода двох чи декількох держав про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у різних відно­синах між ними у формі договору, угоди, пакту, конвенції, протоколу, заключного акта тощо.

— 134 —

Розрізняють такі види міжнародних договорів: що підлягають ра­тифікації і не потребують ратифікації; двосторонні та багатосторонні; міждержавні, міжурядові та відомчі.

Відповідно до Конституції України (ст. 9) чинні міжнародні дого­вори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Законом України «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року, встановлено, що положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України, застосовується у порядку, передбаченому для норм чинного законодавства(ч. 2. ст. 19).¹⁰⁵

Для здійснення інших положень міжнародних договорів України приймаються відповідно правові акти. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може виражатися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору.

Конституцією України (ст. 85) встановлено, що тільки Верховна Рада України наділена правом надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України.

Міжнародні договори підлягають неухильному дотриманню Укра-

їною відповідно до Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року, ратифікованої Україною 17 вересня 1992 року, Законів України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року (ст. 6, 7), «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року.

В Україні до прийняття Закону «Про дію міжнародних догово­рів на території України» від 10 грудня 1991 р., який втратив чин­ність на підставі Закону «Про міжнародні договори України», панувала концепція радянського права та його пріоритету щодо норм міжнародного права, а не навпаки, як передбачено світовими стандартами. Цей Закон одночасно імплементував у всі галузі украї­нського законодавства, в тому числі й у фінансове як невід'ємну частину національного законодавства, всю сукупність міжнародно-правових норм, передбачених укладеними та належним чином ра­тифікованими Україною міжнародними договорами. Згідно з цим Законом міжнародні норми застосовувалися у такому ж порядку, як норми національного законодавства.

¹⁰⁵ Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року №' 1906-ІУ// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №50. - Ст. 540.

 

Із прийняттям Закону України «Про міжнародні договори Украї-ни» від 29 червня 2004 року в законодавстві з'явилася норма про можли­вість застосування також і правил міжнародного характеру, якщо міжнародним договором України,який набрав чинності в установле­ному порядку,встановлено інші правила ніж ті,що передбачено у від­повідному акті законодавства України (ч. 2. ст. 19).

Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

До міжнародних договорів, які є джерелами фінансового права, належать: Женевські чекові конвенції 1931 року, Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 року, ратифікована Україною 17 грудня 1997 року; Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 листопада 1999 року, ратіфікована Україною 12 вересня 2002 року, Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 квітня 1994 року, ратіфікована Україною 15 грудня 1999 року тощо.

Джерелом фінансового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, які мають на меті регулюван­ня певних питань в галузі фінансового права. Так, Україна уклала дво­сторонні угоди та конвенції з багатьма державами стосовно уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень сто­совно податків.¹⁰⁶ Серед багатосторонніх угод окремо слід виділити

¹⁰⁶ Див.: Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал: Закон України від 26 травня 1995 року № 180/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 20. - Ст. 147; Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно; Закон України від 6 жовтня 1995 року № 370/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 36. - Ст. 246; Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно: Закон України від 17 березня 1999 року № 500-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 17. - Ст. 119; Про ратифікацію Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи та капітал: Закон України від 4 жовтня 2001 року № 2757-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 6. — Ст. 37 тощо.

— 136 —

документи, які Україна укладає в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД) (наприклад, рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав: Про єдиний бюджет органів СНД, що фінансу­ються за рахунок бюджетних коштів держав-учасників Співдружності Незалежних Держав, на 2003 рік (Кишинів, 7 жовтня 2002 року); Про діяльність Міждержавного валютного комітету (Москва, 29 листопада 2001 року тощо), та документи, укладені в рамках Європейських співтовариств та Європейського Союзу (зокрема, Угодапро партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року; Угода між Урядом Республіки Білорусь, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про співробітництво та обмін інформацією в галузі боротьби з порушеннями податкового законодавства від 19 жовтня 1999 року тощо).

Відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року, співробітництво у фінансовій сфері спрямовується на полегшення включення України до загальноприйнятих систем взаємних розрахунків. Технічна допомога зосереджується на: розвитку банківських і фінансових послуг, розвитку спільного ринку кредитних ресурсів, залученні України до загальноприйнятої системи взаємних розрахунків; розвитку фіскальної системи та її установ в Україні, обміні досвідом та навчанні персоналу; розвитку послуг у сфері страхування, що, між іншим, створило б сприятливі умови для участі компаній Співтовариства у створенні спільних підприємств в галузі страхування в Україні, а також розвитку експортного кредитного страхування. Сторони визнали за необхідність докладати зусилля і співпрацювати з метою запобігання використанню своїх фінансових систем для відмивання доходів, отриманих від кримінальної діяльнос­ті в цілому та злочинів, пов'язаних з наркотиками, зокрема. Для досягнення цілей цієї Угоди та згідно із статтями 82, 83 та 84 Україна отримує тимчасову фінансову допомогу від Співтовариства у вигляді субсидій для прискорення економічних перетворень в Україні.

Значний вплив на регулювання правовідносин у сфері банківської діяльності в Україні мають банківські директиви Європейського Союзу: «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, які регулюють організацію та ведення бізнесу кредитних організацій» (77/780 / ЕЕС) від 12 грудня 1977 року; «Про координацію законів,

— 137 —

правил і адміністративних положень, які регулюють організацію та ведення бізнесу кредитних організацій» (89/646/ЕЕС) від 15 грудня 1989 року; «Про власні кошти кредитних організацій» (89/299/ЕЕС) від 17 квітня 1989 року; «Про індекс платоспроможності кредитних організацій» (89 64/ЕЕС) від 18 грудня 1989 року; «Про нагляд за кредитними організаціями на консолідованій основі» (92/30/ЕЕС) від 6 квітня 1992 року; «Про моніторинг і контроль за великими кредитними ризиками кредитних організацій» (92/121/ЕЕС) від 21 грудня 1992 року; «Про схеми із захисту вкладів у кредитних організаціях» (94/ 19/ЕЕС) від ЗО травня 1994 року; «Про покращання нагляду за кредитними організаціями» (95/26/ЕЕС) від 29 червня 1995

року.

Розвиток міжнародного співробітництва у фінансовій сфері обумовлює важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел фінансового права, як міжнародні звичаї, які склалися у міжнародній практиці. До них можна віднести Уніфіковані правила для документарних акредитивів (у редакції 1993 року), Уніфіковані правила по інкасо (у редакції 1995 року).¹⁰⁸