Тема. Здійснення представництва інтересів фізичних та юридичних осіб.

Питання для самостійної підготовки:

1. Організація роботи адвоката в цивільному та господарському, адміністративному процесах.

2. Процесуальний статус адвоката-представника в цивільному процесі.

3. Права та обов’язки адвоката-представника в господарському процесі.

4. Процесуальний статус адвоката в адміністративному судочинстві.

5. Тактика здійснення представництва адвокатом інтересів фізичних та юридичних осіб в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.

6. Суть підготовки до ведення цивільної, господарської та адміністративної справи.

7. Діяльність адвоката на стадії судового розгляду цивільних та господарських справ.

8. Сутність надання правової допомоги в оскарженні судових рішень.

9. Діяльність адвоката, що надає правову допомогу юридичній особі. Участь адвоката у вирішенні спорів у Вищих судах України.

10. Здійснення представництва адвокатом інтересів фізичних та юридичних осіб в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.

11. Представництво адвокатом інтересів фізичних та юридичних осіб в органах державної влади України та міжнародних судових установах.

Література:

[1, 2, 4, 5, 7, 15, 20, 23, 25, 26, 34, 41, 49, 53, 54]

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

1. Адвокатура та адвокатська діяльність в контексті Конституції України, Кримінального процесуального кодексу, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та інших нормативно-правових документів.

2. Адвокатура в Україні: правовий статус, завдання та принципи її діяльності на сучасному етапі.

3. Верховенство права, законності, гуманізму, демократизму, добровільності, незалежності та самоврядності, як принципів організації та діяльності адвокатури.

4. Організаційні форми адвокатської діяльності.

5. Особливості здійснення адвокатської діяльності індивідуально.

6. Адвокатське бюро, як одна з організаційних форм адвокатської діяльності.

7. Законодавче врегулювання та практика діяльності адвокатських об’єднань в Україні.

8. Створення, реорганізація, ліквідація адвокатських бюро та адвокатських об’єднань.

9. Види адвокатської діяльності.

10. Професійні права та обов’язки адвоката.

11. Адвокатська таємниця та наслідки її розголошення.

12. Зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

13. Особливості статусу адвоката іноземної держави.

14. Здійснення в Україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави.

15. Засади та завдання адвокатського самоврядування.

16. Національна асоціація адвокатів України.

17. Організаційні форми адвокатського самоврядування.

18. Конференція адвокатів регіону.

19. Рада адвокатів регіону.

20. Склад та повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

21. Ревізійна комісія адвокатів регіону.

22. Склад та повноваження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

23. Підстави для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

24. Порядок здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвоката.

25. Стадії дисциплінарного провадження щодо адвоката.

26. Розгляд та прийняття рішення у дисциплінарній справі.

27. Оскарження рішення у дисциплінарній справі.

28. Вища ревізійна комісія адвокатури.

29. З’їзд адвокатів України: структура та функції.

30. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України.

31. Повноваження голови Ради адвокатів України.

32. Обов’язковість рішень органів адвокатського самоврядування.

33. Фінансове забезпечення органів адвокатського самоврядування.

34. Правила адвокатської етики як звід етичних засад діяльності адвокатури.

35. Поняття та характеристика основних принципів адвокатської етики.

36. Принцип конфіденційності у діяльності адвоката.

37. Етичні аспекти відносин між адвокатами, а також майнові особливості відносин між адвокатами при рекомендації клієнта.

38. Адвокатське об’єднання як суб’єкт відносин щодо забезпечення дотримання правил адвокатської етики.

39. Етичні аспекти відносин адвоката з органами досудового розслідування.

40. Розірвання угоди про надання правової допомоги.

41. Відносини адвоката з судом та іншими учасниками процесу.

42. Етичні засади відносин адвоката з судом.

43. Відповідальність за порушення правил адвокатської етики.

44. Захисник і його процесуальне становище за Кримінальним процесуальним кодексом України.

45. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні.

46. Обов’язки захисника на досудовому розслідуванні та у суді.

47. Надання правової допомоги свідку.

48. Представництво в кримінальному процесі.

49. Обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні.

50. Залучення захисника до проведення окремої процесуальної дії.

51. Відмова від захисника або його заміна.

52. Подання захисником скарг та клопотань.

53. Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

54. Захист підозрюваного.

55. Захист потерпілого.

56. Участь захисника під час проведення окремих процесуальних дій.

57. Участь адвоката в апеляційному та касаційному провадженні.

58. Механізм забезпечення права на захист.

59. Система безоплатної правової допомоги в Україні.

60. Процесуальний статус адвоката в цивільному процесі.

61. Права та обов’язки адвоката в господарському процесі.

62. Процесуальний статус адвоката в адміністративному судочинстві.

63. Діяльність адвоката на стадії судового розгляду цивільних та господарських справ.

64. Сутність надання правової допомоги в оскарженні судових рішень.

65. Участь адвоката у вирішенні спорів у Вищих судах України.

66. Здійснення представництва адвокатом інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.

 

 

 

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС

Дисципліна «Адміністративний процес» відноситься до циклу дисциплін професійної та практичної підготовки, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів та є однією з профілюючих дисциплін.

Адміністративний процес – це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень. Оволодіння дисципліною «Адміністративний процес» дозволить студентам отримати теоретичні знання щодо основних засад застосування процесуальних норм у випадках, коли виникає необхідність врегулювати відносини матеріальними нормами адміністративного права. Саме адміністративний процес забезпечує впровадження матеріальних норм у конкретну практику правового регулювання, а об'єктивація впровадження матеріальних норм в конкретну практику правового регулювання, відповідно, знаходить прояв у адміністративних провадженнях.

Навчальна дисципліна «Адміністративний процес» базується на положеннях Конституції України, законах та підзаконних актах, основних теоретичних положеннях, розроблених вітчизняними та зарубіжними вченими.

Виділення адміністративного процесу в окрему навчальну дисципліну обумовлено, по-перше, необхідністю опанування студентами змісту процесуальних форм, у яких знаходить вираз адміністративне право; по-друге, опануванням його зв’язків з теорією держави і права, конституційним правом, цивільним правом, цивільним процесом, кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, трудовим правом та іншими.

Метою дисципліни є здобуття студентами знань на лекціях, семінарських та практичних заняттях, а також в процесі самостійної роботи з нормативними джерелами та літературою із запропонованого навчального курсу; надання допомоги студентам у набутті ними глибоких знань з основних категорій адміністративного процесу, механізмів адміністративно-правового забезпечення прав, свобод, обов'язків громадян у сфері державного управління, знайомства з основними положеннями найпоширеніших видів адміністративного процесу.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні:

знати:

- сутність адміністративного процесу;

- елементи та ознаки адміністративного процесу;

- мету, завдання, функції та принципи адміністративного процесу;

- функції, компетенцію та повноваження суб’єктів адміністративного процесу;

- особливості діяльності органів внутрішніх справ як суб’єкта адміністративного процесу;

- правові акти що регулюють адміністративний процес;

- специфіку адміністративно-процесуальних норм та відносин;

- особливості здійснення окремих видів юрисдикційних (в справах про адміністративні проступки, по скаргам громадян та ін.) та неюрисдикційних (нормотворчі, правозастосовчі, установчі та ін.) проваджень.

уміти:

- вірно визначати мету та завдання адміністративного процесу та його окремих проваджень;

- застосовувати правові акти у сфері адміністративного процесу та спрямовувати свою діяльність у відповідності до їх вимог;

- правильно застосовувати нормативні адміністративно-процесуальні акти до конкретних правових ситуацій при виконанні службових обов’язків;

- дискутувати, аргументовано обстоювати свої думки та переконання, правильно оцінювати, вибирати та аналізувати інформацію з різних джерел, робити правильні та обґрунтовані висновки;

- використовувати знання про статус, функції, компетенцію та повноваження суб’єктів адміністративного процесу та особливості окремих проваджень.

 

Основною нормативною базою курсу є: Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та інші.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ:

Адміністративна послуга ― 1) юридичне оформлення суб’єктом публічної адміністрації результатів розгляду справи, яка виникла за зверненням фізичної, юридичної або іншої колективної особи щодо реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів; 2) результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Адміністративна справа (справа адміністративної юрисдикції) — 1) форма об’єктивізації (зовнішній вираз, матеріальна оболонка) будь-якого питання, яке вирішується шляхом застосування норм адміністративного права і прийняття владного рішення компетентним суб’єктом; 2) переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб’єкт, який основі законодавства здійснює владні функції.

Адміністративна юрисдикція — 1) у широкому розумінні це юридично оформлене право компетентного суб’єкта здійснювати свої функції щодо об’єктів, структур, сфер. Наприклад: юрисдикція України щодо штучних островів; реєстрація банку в юрисдикції, де він фактично не знаходиться; 2) у вузькому розумінні це підсудність (підвідомчість) справ.

Адміністративна юстиція (лат. justicia — справедливість, від лат. jus — право) — 1) правосуддя у сфері адміністративно-правових відносин у формі адміністративного судочинства (до 2002 року у формі цивільного судочинства); 2) система установ, до компетентні яких віднесено розгляд справ у сфері адміністративно-правових відносин.

Адміністративне судочинство — 1) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішенню публічно-правового спору, у якому однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень; 2) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Адміністративний процес — це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Адміністративно-процесуальне право — сукупність правових норм, якими регламентується адміністративний процес.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення громадян — викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Провадження (адміністративне) — розгляд і вирішення справи (однорідної сукупності справ) компетентним суб’єктом; сукупність процесуальних дій компетентного суб’єкта, які здійснюються у межах справи з метою її вирішення.

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Публічна адміністрація — 1) сукупність органів, які утворюються для здійснення (реалізації) публічної влади; 2) система організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для реалізації публічних інтересів.

Публічне управління — цілеспрямований, владний, в рамках правових установлень і обов’язковий для виконання вплив уповноважених суб’єктів на суспільну систему з метою її удосконалення відповідно до публічних інтересів. Як правило такий вплив здійснюється публічною адміністрацією шляхом прийняття управлінських актів.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Стадія провадження (адміністративного) — складова частина провадження; відносно самостійні сукупності процесуальних дій, які вирішують локальні завдання в межах провадження (наприклад, порушення справи).

Суб’єкти адміністративного процесу – це носії прав і обов’язків по реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, які здатні надані права щодо процесуальної діяльності реалізовувати, а покладені обов’язки щодо процесуальної діяльності виконувати.

Суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН