Тема 4. Теорія запобігання злочинності.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 4. Теорія запобігання злочинності.



Семінар - 2 години

Перелік ключових термінів та понять до теми:

Профілактика, запобігання, припинення, система запобіжної діяльності, правові основи профілактики злочинності.

План семінарського заняття:

1. Поняття профілактики, запобігання та припинення, їх співвідношення.

2. Цілі, завдання, функції та межі запобіжної діяльності.

3. Система запобіжної діяльності.

4. Правові та організаційні основи профілактики злочинності.

5. Види та рівні запобігання злочинності.

Теми рефератів:

1. Зміст запобіжної діяльності.

2. Основи віктимологічної профілактики.

Питання для самоконтролю:

1. Цілі та завдання запобіжної діяльності.

2. Рівні профілактики.

3. Класифікація запобіжних заходів.

4. Суб’єкти профілактики злочинів.

 

Методичні вказівки до теми 4:

Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС).

Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.

В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами).

За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні;

- організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові.

Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи.

Тема 5. Кримінологічне вчення про жертву злочину.

Семінар - 2 години

Перелік ключових термінів та понять до теми:

Віктимологія, особа потерпілого, жертва злочину, класифікація жертв злочинів, віктимність, віктимізація, рівень віктимності.

План

1. Виникнення та становлення віктимології як науки.

2. Особа потерпілого і її кримінологічне значення.

3. Класифікація жертв злочинів.

4. Віктимологічна детермінація.

5. Віктимологічна профілактика.

Теми рефератів:

1. Обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру, що впливають на віктимність жертви злочину.

2. Заходи віктимологічної профілактики окремих видів злочинів.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття віктимології.

2. Поняття жертви злочину.

3. Зв’язок “злочинець-потерпілий”.

4. Комплексний підхід до класифікації жертв злочину.

5. Кримінально-правовий підхід до класифікації жертв злочину.

6. Значення класифікації і типології жертв.

Методичні вказівки до теми 5:

Слово "віктимологія" походить від латинського слова “vісtіmа”— жертва і грецького “logos” — вчення, що разом означає “вчення про жертву”. Віктимологія – напрямок кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності.

Слід звернути увагу, що предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, ситуації, що передують злочину.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином.

Ключовою категорією віктимології виступає "жертва злочину". Жертва у віктимології — це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Перелік питань для заліку

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки.

2. Предмет кримінологічної науки.

3. Методологія і методи кримінологічних досліджень.

4. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з юридичними та іншими науками.

5. Система науки кримінології.

6. Поняття злочинності, її види.

7. Основні показники злочинності.

8. Рівень та коефіцієнт злочинності.

9. Динаміка злочинності, показники динаміки.

10. Структура та характер злочинності.

11. Поняття латентної злочинності.

12. Види та рівні латентної злочинності.

13. Методи та значення виявлення латентної злочинності.

14. Основні риси злочинності в Україні.

15. Поняття причин та умов злочинності в кримінології.

16. Поняття детермінації в кримінології.

17. Значення вивчення причинності в кримінології.

18. Поняття особи злочинця.

19. Межі визнання особи злочинця в кримінології та кримінальному праві.

20. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця.

21. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця та їх значення.

22. Кримінально-правова характеристика особи злочинця.

23. Соціально-рольові характеристики особи злочинця.

24. Риси правової і моральної свідомості особи злочинця.

25. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця.

26. Класифікація злочинців.

27. Типологія злочинців.

28. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця.

29. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.

30. Поняття віктимології.

31. Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень.

32. Поняття жертви злочину.

33. Зв’язок “злочинець-потерпілий”.

34. Віктимна поведінка жертви злочину.

35. Комплексний підхід до класифікації жертв злочину.

36. Кримінально-правовий підхід до класифікації жертв злочину.

37. Значення класифікації і типології жертв.

38. Поняття віктимологічної профілактики.

39. Поняття суїцидальної поведінки.

40. Механізм суїцидальної поведінки.

41. Поняття кримінологічного дослідження.

42. Об’єкти та суб’єкти кримінологічного дослідження.

43. Поняття кримінологічної інформації, її види.

44. Програма кримінологічного дослідження.

45. Соціологічні методи, які використовуються в кримінологічних дослідженнях.

46. Метод експертних оцінок.

47. Документальний метод в кримінології.

48. Психологічні методи, що використовуються в кримінологічних дослідженнях.

49. Кримінально-правова статистика та її розділи.

50. Поняття профілактики злочинності.

51. Цілі та завдання запобіжної діяльності.

52. Рівні профілактики.

53. Класифікація профілактичних заходів.

54. Суб’єкти профілактики злочинів.

55. Поняття кримінологічного прогнозування.

 

 

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО

Кримінально-виконавче право є складовою частиною кримінально-правового комплексу галузей права, до якого також входять кримінальне і кримінально-процесуальне право. Їх норми регулюють з різних позицій суспільні відносини, які виникають у процесі і з приводу застосування та виконання кримінальних покарань. Так, якщо призначення покарання здійснюється відповідно до норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства, то виконання і відбування покарання – відповідно до норм кримінально-виконавчого законодавства. У свою чергу, звільнення від відбування покарання регламентується нормами трьох галузей права: кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого.

Кримінально-виконавче право тісно пов’язане також із конституційним, адміністративним, цивільним, сімейним і трудовим правом, оскільки багато його норм є результатом трансформації норм перерахованих галузей права. Таке перетворення норм обумовлено виникненням у громадянина особливого правового статусу – статусу засудженого. Тому, під час опрацювання окремих тем необхідно буде звертатися до джерел із різних галузей знання.

Рекомендується брати до уваги, що значна частина норм кримінально-виконавчого права міститься у різних підзаконних актах і відомчих наказах, а також у міжнародно-правових актах (Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, Правилах внутрішнього розпорядку умтанов виконання покарань, та ін.).

Викладання спеціального курсу «Кримінально-виконавче право» передбачає загальну та спеціальну мету.

Загальна мета передбачає:

1. формування у слухачів науково обґрунтованих уявлень про сучасний стан діяльності кримінально-викокавчої системи в Україні та світі;

2. можливість самостійного комплексного вивчення кримінально-виконавчого законодавства України, що регулює систему кримінально-виконавчих правовідносин у сфері виконання та відбування різних видів кримінальних покарань.

Спеціальна мета передбачає:

1. формування у слухачів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про кримінально-виконавчу систему України;

2. відпрацювання теоретичних та практичниих навиків щодо особливостей виконання різних видів кримінальних покарань, порядку звільнення від відбування покарання, як основи для розробки нормативних актів та прийняття управлінських рішень;

3. вивчення кримінально-виконавчого права відповідно до навчальної програми;

4. ознайомлення із змістом, формами реалізації і перспективами розвитку кримінально-виконавчої політики України та проблемами її кримінально-виконавчого законодавства;

5. виробка навичок аналізу норм і інститутів кримінально-виконавчого права України, кваліфікованого застосування їх на практиці.

Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням наступних навчально-методичних завдань:

1. надання слухачам можливостей ознайомлення на лекціях з новітніми науковими та методичними досягненнями в сфері кримінально-виконавчого права;

2. створення оптимальних організаційних і методичних умов для самостійного вивчення курсу;

3. закріплення на семінарських заняттях знань про основні теоретичні положення кримінально-виконавчого права;

4. розвиток на практичних заняттях навичок опрацювання документів обліку засуджених, їх особових справ, алфавітних карток тощо.

Значення «Кримінально-виконавчого права» - полягає в тому, що його предмет дає можливість комплексного оволодіння теоретичними знаннями і певними правозастосовчими навичками у галузі правового регулювання виконання різних видів кримінальних покарань, які необхідні для кваліфікованого юриста-правознавця.

Знати:

· історію виникнення та розвитку кримінально-виконавчого права в Україні;

· поняття, цілі і задачі кримінально-виконавчого законодавства України;

· систему органів та установ, які виконують кримінальні покарання в Україні;

· зміст правового статусу засуджених;

· загальну характеристику міжнародних стандартів поводження із засудженими;

· порядок виконання покарань не пов’язаних із позбавленням волі;

· порядок виконання покарань пов’язаних із позбавленням волі;

· порядок виконання покарань військовими частинами, гауптвахтами та дисциплінарним батальйоном;

· підстави та порядок звільнення від відбування покарання;

· завдання та функції органів внутрішніх справ у виконанні покарань та звільненні від відбування покарання;

· порядок встановлення адміністративного нагляду за звільненими.

Уміти:

- визначити взаємозв’язок кримінально-виконавчого права з іншими галузями права;

- розкрити зміст кримінально-виконавчих правовідносин;

- характеризувати порядок і умови виконання усіх видів кримінальних покарань, передбачених ст. 51 КК України;

- визначити вид установи виконання покарань особі, засудженої до позбавлення волі;

- характеризувати види кримінально-виконавчих установ закритого і відкритого типу;

- організувати проведення індивідуально-профілактичної роботи з засудженими до покарань не пов’язаних із позбавленням волі;

- надати правову допомогу звільненому від відбування покарання в трудовому та побутовому влаштуванні;

- аналізувати підстави і порядок умовно-дострокового звільнення у зв’язку з амністією, помилуванням;

- аналізувати підстави та порядок умовно-дострокового звільнення та звільнення від покарання з випробуванням.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ з/п Назва теми Кількість годин
лекції семінари
1.   Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України.
2.   Тема 2. Органи і установи виконання кримінальних покарань в Україні.
3.     Тема 3. Правове регулювання і порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. -
4.     Тема 4. Основні засоби виправлення засуджених до позбавлення волі на певний строк. -
Всього:

Форма підсумкового контролю– залік.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Кримінально-виконавче право- встановлена згідно з вимогами кримінально-виконавчої політики система юридичних норм, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарання, в інтересах виправлення осіб, які вчинили злочини, та попередження здійснення нових злочинів (рецидиву) як самими засудженими, так і іншими особами.

Кримінально-виконавче законодавство- галузь законодавства, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Норма кримінально-виконавчого права- правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавчі правовідносини- це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання.

Підстава виконання і відбування покарання- вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань- принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Виправлення засудженого- процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація- свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених- встановлений порядок виконання та відбування покарання (режимі суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Органи виконання покарань– Державна кримінально-виконавча служба України, її територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція; військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Установи виконання покарань- арешті дома, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи.

Види кримінально-виконавчих установ- кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу(виправні колонії).

Види виправних колоній- колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Класифікація засуджених- класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи згідно зі специфічними ознаками (критеріями) залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі й віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Постпенітенціарний вплив- система заходів, спрямованих на: переконання засуджених в об'єктивній необхідності правомірної поведінки на волі і надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні, організацію контролю за їх поведінкою, аж до застосування адміністративних і кримінально-правових заходів примул з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння повторних злочинів.

Адміністративний нагляд- це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Література до всіх тем:

1. Конституцiя України. Прийнята на 5-й сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрiнком Iнтер, 2001.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практичний коментар За заг. ред д. ю. н. В.В. Коваленка, д. ю. н. проф. А.Х. Степанюка - К.: Атіка, 2012. - 492 с.

4. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийн. 11 липня 2003 р. № 1129-ІУ. Офіц. видання зі змін. та доп. станом на 20.12.2007 р. // М-во юстиції України. - К.: Форум, 2007. - 164 с.

5. Указ Президента України Про Державну пенітенціарну службу України від 6 квітня 2011 року № 394/2011.

6. Указ Президента України Про затвердження положення про Міністерство юстиції України від 11.01.2012 № 11/2012.

7. Наказ Міністерства Юстиції України Про затвердження Порядку та умов надання одноразової грошової допомоги особам звільненим з місць відбування покарання від 12.03.2012 № 394/5.

8. Iнструкцiя “Про органiзацiю виконання покарання у видi обмеження волi в установах кримiнально-виконавчої системи”, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань вiд 4 вересня 2001 р. № 165.

9. Iнструкцiя “Про проведення виконавчих дiй”, затверджена наказом Мiнiстерства юстицiї України вiд 15 грудня 1999 р. № 74/5.

10. Барков О. Проблема строків у Кримінально-виконавчому кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 8 (152). - С. 68-70.

11. Барков О. Реалізація засудженими права на звернення при вирішенні питання щодо застосування умовано-дострокового звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 9 (153). - С. 180-183.

12. Богатирьов І. Проблемність наукових досліджень у галузі кримінально-виконавчого права України // Право України. – 2008. - № 3. – С. 102-105.

13. Богатирьов І.Г., Халімон С.І. Кримінально-виконавча інспекція як суб’єкт запобігання злочинам: Монографія.-Х.: Харків юридичний, 2009. - 320 с.

14. Богатирьова О.І Оптимізація кримінально-виконавчої системи України до реалій сьогодення // Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (25 квітня 2012 року) - 2012. – С. 210-213.

15. Бодюл Є.М. Норми Кримінально-виконавчого кодексу України як інструмент забезпечення запобігання злочинам // Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (25 квітня 2012 року) - 2012. – С. 198-200.

16. Вознюк Н.І., Колб О.Г., Наливайко В.С. та ін. Стан, тенденції, причини злочинності та заходи боротьби з цим явищем у місцях позбавлення волі: Методичні рекомендації по курсу «Кримінологія». - Луцьк, 2002.

17. Гель А.П., Семаков Г.С., Яковець І.С. Кримінально-виконавче право України: Навч. Посібник / За ред. проф. А.Х. Степанка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.(216-235с.).

18. Гулак О. Удосконалення форм і методів державного управління у сфері діяльності підприємств кримінально-виконавчих установ // Підприємництво, господарство і право. – 2008.- № 1 (145). - С. 20-24.

19. Закон України “Про виконавче провадження” вiд 21.04. 1999 р.

20. Закон України “Про державну виконавчу службу” вiд 24.03.1998 р.

21. Кожухар В. Забезпечення законності в установах виконання покарань // Вісник прокуратури № 7 (73) липень 2007. с. 39-42.

22. Колб О.Г., Колб І.О. Про зміст права засуджених на особисту безпеку // Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (25 квітня 2012 року) - 2012. –С. 215-219.

23. Конституцiя України. Прийнята на 5-й сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

24. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрiнком Iнтер, 2011.

25. Кримінально-процесуальний кодекс України. –офіційний текст К.: Атіка, 2012.

26. Кримінально-виконавче право: Підручник / Під заг ред. О.М. Джужи.-К., 2010.

27. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практичний коментар За заг. ред. В.В. Коваленка. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 492 с.

28. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийн. 11 липня 2003 р. №1129-ІУ. Офіц. видання зі змін. та доп. станом на 20.12.2007 р. // М-во юстиції України.-К.: Форум, 2007. - 164 с.

29. Кримінологічний довідник; за наук.ред. д-ра юрид. наук, професора, академіка НАПрН України Бандурки О.М.; за заг. ред. д-ра юрид. наук, професора Джужі О.М. і д-ра юрид. наук. професора Литвинова О.М.: довідкове видання. - Харків: Діса плюс, 2013. – 412 с.

30. Лазаренко В. Заходи запобігання злочинам у сфері службової діяльності працівників кримінально-виконавчих установ // Підприємництво, господарство і право. – 2008.- № 2 (146). - С. 123-127.

31. Лазаренко В. Кримінологічна характеристика особи працівника кримінально-виконавчої установи, який вчиняє злочини у сфері службової діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 1 (145). - С. 88-92.

32. Литвак О., Палічук О. Кримопенологічний аналіз амністії та помилування // Право України. – 2008. - № 1. – С. 90-97.

33. Марченко Н. Характеристика спільних ознак та відмінностей додаткових покарань у контексті системи покарань // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 6 (150). - С. 131-135.

34. Палій М., Назимко Є. Реформування інституту конфіскації майна як реалізація адекватності покарання та відновлення соціальної справедливості // Підприємництво, господарство і право. – 2012. - № 5 (149). - С. 115-119.

35. Проект Закону України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо забезпечення захисту прав засуджених осіб в установах виконання покарань" (реєстр. № 2151 від 3 березня 2008 р.)

36. Проект Закону України "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України (щодо узгодження з нормами Кримінально-виконавчого кодексу України)" (реєстр. № 2073 від 14 лютого 2008 року).

37. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1511-р «Про схвалення Концепції Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року».

38. Тимчасова iнструкцiя про порядок виконання кримiнального покарання у виглядi позбавлення права займатися певною дiяльнiстю, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань вiд 17.07.1999 p. № 91/565.

39. Трубнiков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посiбник. – Харків, 1998. – 144 с.

40. Хлистова Н. Особливості формування суспільно корисної мотивації засуджених до позбавлення волі // Право України. – 2008. - № 4. – С. 66-69.

41. Шевченко Є. Щодо проблематичності застосування і виконання окремих кримінальних покарань // Право України. – 2008. - № 4. – С. 90-97.

42. Шинальський О. Додержання вимог закону під час виконання кримінального покарання у вигляді обмеження волі та тримання осіб в приймальниках-розподільниках для осіб, які запідозрені у зайнятті бродяжництвом // Вісник прокуратури № 6 (72) червень 2007. - с. 3-13.

43. Шинальський О. Реформування пенітенціарних закладів. Час виконувати вимоги закону // Вісник прокуратури № 4 (70) квітень 2012. с. 3-13.

44. Яковець І.С. Організація діяльності спостережних комісій (Положення про спостережні комісії: Науково-практичний коментар). — М., 2006. — С. 69—70.

45. Яцишин М. Визначення і утвердження основних складових кримінально-виконавчої політики України в історичному контексті державотворення // Підприємництво, господарство і право. – 2008.- № 9 (153). - С. 17-21.

 

тематика і плани лекцій



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.231 (0.015 с.)