Влияние мвф на экономику украины. Преимущества И недостатки сотрудничества

В данной статье рассматривается сущность Международного валютного фонда, охарактеризовано состояние взаимоотношений Украины с Международным валютным фондом в кризисный и посткризисный периоды и проанализированы основные преимущества и недостатки сотрудничества Украины и МВФ. Обоснована эффективность получения кредита как одного из средств стабилизации экономического развития Украины.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими і практичними завданнями. Міжнародні організації грають усе більш помітну роль у світовій економіці. Їхня діяльність дозволяє внести необхідний регулюючий фактор і визначену стабільність у функціонуванні валютно-розрахункових відносин між країнами. Зростає значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій у сфері вивчення, аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства. Вони створюють умови для накопичення і перерозподілу міжнародного валютного капіталу, що дозволяє використовувати його цілеспрямовано і ефективно. Серед даних організація визначне місце займає Міжнародний валютний фонд, який відіграє значну роль, як у розвитку економік країн-учасників, так і в розвитку світової економіки в цілому.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Над даною проблемою, актуальність якої особливо гостро постає в період кризи, працювали М. Дудченко, О. Єременко, В. Кузнєцов, І. Васильченко, З. Луцишин, І. Лукінов, В. Хорошковський, О. Шнирков та інші. Проблеми співпраці МВФ з Україною знайшли відображення в працях таких учених, як: М. Сайкевич, Л. Лебединець, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Литвицький, В. Колосова, В. Новицький, В. Хорошковський та ін.

Цілі статті. Метою даного дослідження є: вивчення діяльності Міжнародного валютного фонду, аналіз ефективності функціонування фонду та дослідження сучасного стану взаємовідносин України і МВФ та окреслення перспектив подальшого їх розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Міжнародний валютний фонд (МВФ) представляє собою міждержавну багатосторонню організацію, яка має статус спеціалізованого закладу Організації Об’єднаних Націй (ООН). МВФ стежить, головним чином, за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і політикою міжнародних курсів країн-членів, а також за дотриманням ними кодексу поведінки поводження в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання допомоги країнам-членам шляхом короткострокового кредитування у випадках ускладнень, пов’язаних з платіжним балансом.

За більш, ніж шістдесятирічну історію Міжнародний валютний фонд пройшов шлях від другорядного кредитора, до організації, яка визначає економічну політику більшості країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою. За час своєї діяльності МВФ перетворився в універсальну організацію, досяг широкого визнання як головного наднаціонального органу регулювання міжнародних валютних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальниць. В сучасних умовах господарювання діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування з метою надання фінансової допомоги окремим країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар [5, с. 102].

Процес кредитування України розпочався у 1994 р. і триває дотепер. Причиною цього стало наростання незбалансованості зовнішніх платежів. У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

У період першого етапу Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн СПЗ (763,1 млн дол. США.) для підтримки платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн дол.

Під час другого етапу Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн СПЗ (1935 млн дол США.) за трьома річними програми «Стенд-бай». Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Впродовж третього етапу впроваджено Програму розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд дол США. У грудні 2000 р. термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 р., але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми).

Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн СПЗ (1.591,0 млн дол. США), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

З кінцем 2002 р. виділяють четвертий етап, котрий закінчився у 2008 р. Відтак, Кабінет Міністрів України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з МВФ на безкредитній основі обрав програму «попереджувальний стенд-бай», яка була затверджена 29 березня 2004 р. Радою Директорів МВФ. Угода була укладена строком на 12 місяців, і фактично надавала можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн СПЗ, що складав близько 600 млн дол. США (30 % квоти України), у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни. Враховуючи деякі ризики впровадження програми в березні 2005 р. програму було завершено [1].

У період з 2005 по 2008 роки співробітництво України з МВФ було сконцентровано у сфері технічної допомоги. Цей підхід відповідав тезам, висловленим Президентом України: «В майбутнє-без боргів», які стверджували про необхідність поступового перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площинубезкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків та поглиблення координації у сфері валютної політики.

В кінці жовтня 2008 р. МВФ прийняв рішення про виділення Україні кредиту в розмірі 16,5 млрд дол. США на 15 років під 4 % річних в рамках програми stand-by для подолання проблем в економіці. По ній було надано три транші на загальну суму 11 млрд. доларів. В червні 2010 року МВФ погодив програму співпраці stand-by на загальну суму більше 15,5 млрд дол. США. Згідно домовленостей, у 2011 р. Фонд повинен був щоквартально виділяти Києву по 1,5 млрд дол. для підтримання реформ, за умовами проведення даних реформ урядом України. Але, через невиконання українською стороною взятих на себе зобов’язань, країні в 2011 р. не вдалося отримати жодного траншу МВФ. Фактично, останні кредити, які отримувала Україна від МВФ, йшли на рефінансування попередніх кредитів. Тому припинення програми «стенд-бай», затвердженої в 2010 р., зумовило до значних виплат в подальші роки. Так, у 2012 р. платежі України за кредитами МВФ були найбільшими в історії співпраці і становили 2,47 млрд СПЗ (3,74 млрд дол. США). 12 листопада 2013 р. Україна здійснила останню на 2013 р. виплату по кредитам МВФ в розмірі 359,2 млн дол. США.

Таблиця 1

Прогнозовані виплати до МВФ, млн. СПЗ

Назва показників	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік
Основний борг	-	-	2,23	3,50
Відсотки/Збори	0,11	0,15	0,13	0,05
Всього	0,11	0,15	2,36	3,55

 

За весь рік Україна виплатила суму в 5 млрд. 602,9 млн дол. США (в еквіваленті). 2013 р. був піковим і найважчим для виплат, оскільки саме на цей рік припадала найбільша сума виплати. При цьому золотовалютні резерви Нацбанку України з початку листопада скоротились до 20,6 млрд дол. США з 24,6 млрд дол. США, які були на початку року.

При виборі форм подальшої співпраці України та МВФ слід враховувати, що після отримання від МВФ першого траншу нового кредиту stand-by SDR 1,25 млрд Україна наростила свої зобов’язання перед Фондом SDR 8,25 млрд (12,66 млрд дол. за поточним курсом), що вивело її на друге місце в світі за цим показником. Перше місце посідає Румунія – SDR 9,03 млрд., а третє займає Угорщина – SDR 7,64 млрд. За даними МВФ, на частку України в середині 2011 р. припадав кожний п’ятий долар заборгованості всіх країн перед Фондом за стандартними кредитними програмами

МВФ почав співпрацю з Україною в умовах значного дисбалансу грошово-кредитної сфери країни, який спричиняв подальше падіння промислового виробництва і, в кінцевому підсумку, зниження рівня життя її населення. В таких умовах були потрібні заходи, спроможні за досить короткий час скоригувати найочевидніші диспропорції, оскільки подальше знецінення національної валюти й висока інфляція гальмували процес встановлення нормальних економічних відносин. Таким чином, перші кроки, що їх МВФ запропонував зробити Україні, було спрямовано на обмеження бюджетного дефіциту до рівня, який дозволив би знизити інфляцію та забезпечити стабільність на валютному ринку. Фонд також наполягав на елементарних заходах економічної лібералізації, таких як уніфікація валютного курсу, аби цінові сигнали відбивали ринкові умови й закладали фундамент для розвитку ринкової економіки. Почасти завдяки більш стабільному економічному клімату, забезпеченому цими кроками, зниження промислового виробництва в Україні в 1996-1997 роках істотно вповільнилося, а згодом почалося зростання [2].

Співпраця МВФ з Україною не забезпечила миттєвого припинення спаду виробництва або негайного підвищення рівня життя населення. Протее, позики пом'якшили короткострокові негаразди реформ, зокрема щодо рівня життя населення. Якби МВФ не давав кредитів Україні, неминучі корективи в показниках платіжного балансу й бюджету під впливом ринкових сил відбувалися б ще швидше й болісніше.

З позитивних результатів реалізації стабілізаційних програм МВФ 1994-2002 роківслід відзначити наступні. У 1999 і 2000 роках Україна була без дефіциту зведеного бюджету. Вперше за роки незалежності у 2000 році відбулося економічне зростання, хоча і завдяки приросту експорту вітчизняної продукції і позитивному сальдо зовнішньої торгівлі в обсязі 1406 млн дол. США, а не наповненню внутрішнього ринку. У 1999 і 2000 роках ліквідовано дисбаланс поточного рахунку платіжного балансу. Інфляція вперше стала багато в чому контрольованою і тому більш прогнозованою.

Взявши кредит у МВФ, Нацбанк зумів провести рекапіталізацію проблемних банків. Таким чином, відбулася трансформація приватного боргу комерційних банків перед вкладниками у державний борг перед фондом. Деякі клієнти банків зуміли повернути свої кошти, і депозитна паніка припинилася, що також є позитивною тенденцією. Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх зобов'язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій. Разом з тим, проблема виконання зведеного бюджету залишилася, оскільки за 2009 р. надходження до бюджету склали 273 млрд грн., що менше на 8,4 %, а видатки зменшились всього на 0,6 % порівняно з попереднім періодом.

Але окрім позитивних наслідків впливу кредитів на економіку України, також слід звернути особливу увагу на ризики появи негативних тенденцій і результатів:

- формування «споживацького» стереотипу поведінки;

- зростання державного боргу і перетворення проблеми його обслуговування на перманентну проблему запозичення. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика i продовжує збільшуватись;

- формування «примусової» спеціалізації експорту на сировинних това­рах;

- неспроможність сформувати засади довгострокової конкурентоспроможності національної економіки.

У сучасній вітчизняній економічній літературі немає одностайного погляду на відносини України та МВФ. З одного боку, є ті, хто відстоює позицію лише про позитивний вплив співпраці з МВФ на національну економіку, зокрема через сприяння реформуванню бюджетної, податкової та пенсійної систем; підвищення стабільності національної валюти шляхом збільшення валютних резервів; дешевизну кредитних ресурсів; підвищення інвестиційного іміджу та довіри до України на світовій арені тощо. З іншого боку, неадекватність вимог МВФ сучасним українським реаліям може спричинитися до загострення і без того складної економічної та соціальної ситуації в державі і унеможливити економічний розвиток у середньо- та довгостроковій перспективі.

Найбільше фонд критикують за те, що основні принципи економічної політики, що дістала назву «Вашингтонський консенсус», підтримувані Фондом, є деструктивними і на практиці не придатні до реалізації в країнах, що розвиваються, оскільки, за своєю суттю, мінімізують роль держави в регулюванні національної економіки, сприяють відкритості ринку та його функціонуванню на основі законів попиту і пропозиції, а для країн, які звертаються за допомогою до МВФ, це становить реальну загрозу їх еко номічній безпеці, бо відкриває доступ для спекулятивних капіталів. Окрім цього, Вашингтонський консенсус практично заперечує державну підтримку найбільш вразливих верств населення через субсидії, допомоги та дотації, що призводить до зростання кількості осіб, які живуть на межі бідності [6, с. 290].

Висновки. Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що кредитні ресурси міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ, з одного боку, є тим інструментом, який, через свою низьку вартість, дає змогу в короткостроковому періоді (що засвідчила остання світова фінансова криза) підтримувати економіку держави від дефолту, а отже сприяє підвищенню рівня її фінансової безпеки, проте, з іншого боку, зважаючи на необґрунтовані, виходячи з специфіки функціонування та соціально-економічного розвитку окремої країни, рекомендації (а точніше сказати – вимоги), які повинні бути виконані для отримання цих ресурсів – становить загрозу її національним інтересам, оскільки опосередковано суперечить соціальній, податковій та бюджетній політиці. Отже, у тривалій перспективі виконання всіх вимог МВФ, які повинні, виходячи з теоретичних обґрунтувань, забезпечити повернення кредитів та відсотків за користування ними, на практиці може мати абсолютно зворотний ефект.

При цьому, попри можливі ризики, вважаємо за доцільне і надалі підтримувати співпрацю України з міжнародним валютним фондом. Вона є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів. Дане співробітництво, за виконання всіх вимог МВФ, буде сприяти досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва. Воно має бути продовжено на основі урахування обопільних інтересів сторін.

Кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово-кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі.

Однак, з метою посилення національної безпеки загалом та її фінансової складової зокрема, на нашу думку, основним напрямом відносин МВФ і Україна має бути надання технічної допомоги і консультацій, а відповідно лише після розроблення відповідної програми фінансування цієї розробки, а також залученні кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій для розвитку та підтримки виробничого потенціалу в усіх сферах національної економіки, що дасть змогу підвищити їх привабливість для іноземних інвесторів.

Також, в подальшому, з огляду на стабілізацію макроекономічної ситуації необхідно, щоб співробітництво з МВФ базувалося в на остаточному переході до безкредитних відносин, обмежившись лише консультативною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, направлених на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин.

 

Список використаних джерел

1. Інформаційна довідка щодо історії співпраці з Міжнародним валютним фондом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http:// ww.minfin.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=385387 &cat_id=353172.

2. Доліновська О.Я. Співпраця України з Міжнародним валютним фондом та перспективи розвитку економіки держави [Електронний ресурс] / Доліновська О.Я. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1401

3. Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imf.org.

4. Статистичний щорічник України за 2010 рік / Державний комітет статистики України / За ред. О. Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2011. – 567 с.

5. Мокій А.І. Міжнародні організації. Навч. посіб. / Мокій А.І., Яхно Т.П., Бабець І.Г. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 280 с.

6. Дуб А.Р. Вплив співпраці з Міжнародним валютним фондом на фінансову безпеку України / Дуб А.Р. // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013 – Вип.23.14 – С.287-293.

 

УДК 656 (477)

Якимчук Б.О.

Луцький національний технічний університет