Направления повышения инновационной активности сельскохозяйственных предприятий

Рассмотрены инновации как фактор повышения эффективности сельскохозяйственного производства. Определены основные направления инновационной деятельности сельскохозяйственных предприятий. Исследованы проблемы по внедрению инноваций в сельском хозяйстве и пути их решения

Постановка наукової проблеми. За сучасних умов господарювання в Україні аграрний сектор економіки потребує системи організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Вирішення даної проблеми – це формування ефективної економіки та підвищення продовольчої безпеки країни. Тому постає питання інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств, впрова­дження новітніх технологій та наукових розробок у виробничий процес як важливого фактору підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогоднішній день питанню впровадження інновацій у сільському господарстві приділяє уваги багато вчених, зокрема: Т. Барановська, П. Березівський, М. Вітков, О. Доброзорова, С. Ілляшенко, Г. Саранчук та ін. Проте, досі не до кінця вивченою є проблема інноваційної активності підприємств, як фактора підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. У статті ставиться за мету систематизувати напрямки підвищення інноваційної активності сільськогосподарських підприємств.

Виклад основного матеріалу. Інновації є найважливішим чинником розвитку сільськогосподарських підприємств. На інноваційну активність сільськогосподарського підприємства можуть вплинути технологічні, науково-технічні, економічні, організаційно-управлінські, інформаційні, соціальні, екологічні, політичні та правові чинники, які по-різному впливають на неї.

Інноваційна активність сільськогосподарського підприємства нами розуміється як сукупність цілеспрямованих дій (процесів) підприємства щодо формування і реалізації інноваційного потенціалу з метою підвищення економічної ефективності виробництва, тобто його прибутковості [1, с. 86].

Основними напрямками інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств, що сприяють підвищенню їх економічної ефективності на сучасному етапі в Україні, є:

- технологічні (розробка і впровадження якісно нових технологій виробництва та зберігання сільськогосподарської продукції, що характеризуються максимально корисним результатом; вдосконалення технологічних процесів з метою скорочення тривалості виробничого циклу переробки сільськогосподарської сировини при забезпеченні необхідної якості продукції; розробка і впровадження власних пакувальних ліній, що відповідають технологічній специфіці вироблених продуктів; вдосконалення тари, упаковки і способів перевезень);

- асортиментні (розробка та виробництво екологічно безпечних продуктів масового споживання; підвищення споживчих якостей продукції; проходження сертифікації і стандартизації продукції);

- маркетингові (кон’юнктурні дослідження ринків збуту і виявлення нових споживчих сегментів, пошук та формування інформаційних баз даних про ринкове середовище і споживчі властивості товарів конкуруючих підприємств, пошуки партнерів по впровадженню та фінансуванню інноваційних проектів);

- інфраструктурні (формування інституційних структур, що охоплюють весь цикл інноваційного супроводу виробничої діяльності підприємств від генерації нових науково-технічних ідей і їх відпрацювання до випуску та реалізації наукоємкої продукції) [4, с. 30].

Основна проблема реалізації інноваційної стратегії підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств полягає в тому, що темпи розвитку та структура сектора аграрних досліджень і розробок не повною мірою відповідають потребам сільського господарства та постійно зростаючому попиту на передові технології з боку окремих сегментів підприємницького сектора. В той же час пропоновані наукові результати не знаходять застосування з причини незбалансованості інноваційної системи, а також унаслідок загальної низької сприйнятливості до інновацій підприємницького сектора, невисокої його прибутковості [3, с. 90].

Абсолютно очевидно, що у вирішенні даних проблем активну роль повинна відігравати держава, розробляючи комплексну програму інноваційного розвитку галузі, визначаючи пріоритети і встановлюючи систему заходів прямого та непрямого регулювання.

Отже, інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств стане можливим лише за умови вирішення наступного комплексу завдань:

- сформувати комплекс взаємопов’язаних галузевих інвестиційно-інноваційних програм та проектів, які реалізують ідеї по всьому ланцюжку: від фундаментальних досліджень до освоєння інноваційних ринкових ніш;

- забезпечити наукову та науково-технічну сферу фінансовими й матеріальними ресурсами.

З метою активізації інноваційної діяльності підприємств необхідно застосовувати організаційно-економічні заходи, зокрема через науково обґрунтоване ведення сівозмін. Сівозміна максимально виконує основну біологічну функцію у сільському господарстві - фітосанітарну та позбавляє посіви сільськогосподарських культур від зайвого застосування хімічних засобів захисту врожаю [2, с. 55].

На інноваційну діяльність сільськогосподарських підприємств найбільше впливає рівень державної підтримки, оскільки він має велике значення для фінансування різних проектів. Державно-приватне партнерство покликане встановити стійкі зв’язки між наукою та ринком, забезпечити комерціалізацію результатів досліджень і розробок:

- створити інституційне середовище для здійснення і впровадження інновацій. Необхідні як спеціалізовані організації у вигляді загальнодержавних та регіональних галузевих інвестиційно-інноваційних фондів, технологічних і науково-освітніх альянсів та інших структур, так і відповідні закони та норми, оскільки надзвичайно важлива своєчасність впровадження результатів наукових досліджень. До складу інституційного середовища повинні також увійти інформаційна-аналітична система і система методологічного забезпечення, що надають повний спектр інформації, рекомендацій та вказівок суб’єктам інноваційного процесу;

- створити конкурентоздатні центри знань шляхом об’єднання вищих навчальних аграрних закладів та науково-дослідних організацій із метою встановлення гнучкої, швидкої і плідної співпраці за різними напрямками інноваційної діяльності;

- визначити систему стимулювання у сфері створення і розповсюдження інновацій. Оскільки використання нововведення надає певні матеріальні вигоди, вирішення питання про розподіл даних вигод у відповідних формах має актуальне значення;

- підсилити роль суб’єктів аграрного підприємництва в інноваційному процесі, стимулювати впровадження розробок у виробництво шляхом розширення доступності фінансових ресурсів, зниження податкового навантаження та інших стабілізаторів;

- сформувати систему підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, необхідних для реалізації конкретних інноваційних програм та проектів, а також держслужбовців, котрі займаються регулюванням інноваційного процесу;

- забезпечити контроль за використанням інновацій із метою визначення їх доцільності і відповідності екологічним, технічним та іншим вимогам;

- визначити форми участі держави у контролі й управлінні інноваціями та інноваційними проектами;

- розробити методи обліку впливу інновацій на соціально-економічні параметри аграрної системи.

Прискорення науково-технічного прогресу неможливе без постійного вдосконалення організаційних форм розвитку агропромислового комплексу, його господарського механізму, організації праці та виробництва. Необхідно послідовно здійснювати курс на підтримку та розвиток різноманітних форм власності та господарювання, посилення економічної активності й професійної компетентності всіх товаровиробників сільськогосподарської продукції, розгортання між ними здорової конкуренції [5, с. 144]. Будь-який напрямок науково-технічного прогресу повинен обов’язково враховувати екологічні проблеми, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

Висновки. Отже, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідне стимулювання інноваційної активності сільськогосподарських підприємств, що може бути здійснено шляхом впровадження комплексу організаційно-економічних заходів як на рівні підприємств, так і на державному рівні розвитку аграрної галузі. За рахунок інноваційного розвитку можна досягти збільшення виробництва валової продукції та покращення її якості, що буде мати безпосередній вплив на ефективність виробництва у сільськогосподарських підприєм­ствах.

Перспективами подальших досліджень вбачається вивчення стратегічних напрямків залучення інвестицій у сільськогосподарську діяльність із метою підвищення інноваційної активності підприємств.

Список використаних джерел

1.Барановська Т.І. Роль інноваційної діяльності у забезпеченні конкурентоспроможності продукції сільського господарства / Т.І. Барановська, О.В. Федірець, Г.С. Іванова // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства. Серія: Економічні науки. – Х.: ХНТУСГ, 2009. – Вип. 85. – С. 85–89.

2.Вітков М.С. Сутність і фактори інтенсифікації аграрного виробництва / М.С. Вітков // Економіка АПК. – 2011. – №1. – С. 53–57.

3.Доброзорова О.В. Сучасний стан та основні напрямки модернізації машинно-тракторного парку аграрного сектора економіки України / О.В. Доброзорова // Бізнес-Інформ. – 2011. – №8. – С. 91–93.

4.Саранчук Г. М. Інноваційний розвиток сільського господарства як основа підвищення його конкурентоспроможності / Г.М. Саранчук // Інноваційна економіка. – 2010. – Вип. 1 (26). – С. 26–32.

5.Стратегічні напрямки розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / за ред. Ю.О. Лупенка. – К.: ННЦ “ІАЕ”, 2012. – 182 с.

 

УДК 65.01:334.7

Червінська О.О.

Луцький національний технічний університет

ПЛАНУВАННЯ ПРОЦЕСУ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ: СУТНІСТЬ ТА ЧИННИКИ ВПЛИВУ

У статті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти ціноутворення на підприємстві, запропоновано заходи щодо удосконалення процесу планування ціноутворення.

О. Chervinska