Механизм государственного регулирования внешнеэкономической деятельности предприятий в условиях экономической интеграции

В статье рассмотрены основные методы и инструменты государственного регулирования внешнеэкономической деятельности украинских предприятий. Доказана необходимость государственного влияния на экономические процессы в современных условиях хозяйствования.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Соціально-економічна сутність зовнішньоекономічних зв'язків проявляється, як у їх значенні для розвитку національної економіки, так і у вирішенні завдань внутрішньої та зовнішньої політики. За час свого розвитку зовнішньоекономічні зв'язки переросли у зовнішню торгівлю та перетворилися в складну систему міжнародних економічних відносин, яку сьогодні розглядають як світове господарство [2, с. 32]. І, очевидно, що усі процеси, які відбуваються в ньому, стосуються інтересів усіх держав світу. Таким чином, усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації кожної країни, в тому числі і України стає зовнішньоекономічна діяльність. Сьогодні практично немає такої галузі в промислово розвинутих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності.

Аналiз останнiх дослiджень, у яких започатковано вирiшення проблеми. Вивченню питань щодо розвитку стратегічного планування діяльності підприємств на зовнішніх ринках присвячені роботи провідних вітчизняних та зарубіжних авторів таких, як Ф. Котлер, В. Новицький, О. Кириченко, И. Кратко, Е. Пантелєєва, А. Зуб, В. Винокуров, Г. Гордєєв, Л. Іванова, Л. Стровський, Г. Дроздова, О. Гетьман, В. Шаповал. Це зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу проблеми формування та вдосконалення стратегії зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств. Незважаючи на значну кількість робіт, питання розробки ефективної стратегії виходу на зовнішні ринки та інтеграції вітчизняних підприємств у сучасну світову економіку ще недостатньо розроблені і тому потребують подальшого вивчення в усіх організаційних ланках.

Цілі статті: дослідити механізм регуляторної політики зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств в умовах економічної інтеграції.

Виклад основного матерiалу дослiдження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатiв. На всіх історичних етапах розвитку держави зовнішньоекономічна діяльність мала вплив на вирішення економічних проблем на різних рівнях, як народного господарства в цілому, так і окремих регіонів, об'єднань, підприємств, оскільки успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності забезпечує: зміцнення і нарощення експортного потенціалу; активну участь у різних формах міжнародного підприємництва; підвищення конкурентоздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу; розширення самостійної діяльності підприємств, країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності [3, с. 25].

Об’єктами зовнішньоекономічної діяльності є різноманітні види господарських операцій, які здійснюються в зовнішньоекономічній сфері. За функціональною ознакою, до видів зовнішньоекономічної діяльності належать: наукова, виробнича, торгівельна діяльності та інші.

В сучасних динамічних умовах функціонування підприємство, здійснюючи будь-яку діяльність, може досягати успіху, лише в тому випадку, коли матиме конкурентні переваги, які сприятимуть досягненню цілей, порівняно з підприємствами, що мають ідентичну мету. Щоб мати більші конкурентні переваги, керівникам підприємств необхідно забезпечувати такий процес управління, який у разі необхідності можна було б коригувати, або ж видозмінювати залежно від стану та вимог ринку.

Будь-яке підприємство перебуває в умовах, що постійно змінюються у середовищі. Щоб успішно функціонувати на ринку, підприємство повинне чітко визначити параметри дослідження середовища і вибрати чинники, які найістотніше впливають на його діяльність.

Внутрішня сфера діяльності українського підприємства визначається перехідним характером економіки країни. Вже створена встановлена та визначена інфраструктура ринку, сформовані нормативно-правові документи даного середовища та підприємницького клімату.

До чинників зовнішньоекономічного середовища, які впливають та стимулюють розвиток зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, відносять такі, як:

- розвиток інституційних механізмів;

- зміна конкуренції в світовому господарстві;

- недостатні ресурсні можливості більшості українських підприємств для широкої діяльності на зовнішніх ринках;

- недостатнє знання світової практики та відносне відставання в ефективному використанні ринкових механізмів у ЗЕД;

- високий рівень агресивності західних фірм як на світовому, так і на внутрішньому ринку України.

Для вітчизняних підприємств створені певні умови для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а саме підприємство самостійно визначає свій організаційно-правовий статус, форму та методи зовнішньоекономічної діяльності, а також формує підприємницьку стратегію, товарну, фінансову, цінову та іншу політику. Все це дає можливість українським підприємствам комплексно та ефективно використовувати свої переваги та регіону в якому вони знаходяться, а також зовнішні фактори у вигляді інвестицій, нових технологій, одержувати додаткові переваги від самостійної зовнішньоекономічної діяльності.

Проте в Україні існує ряд обставин, що стримують розвиток зовнішньоекономічної діяльності. Основними з них є:

- економічні блокади, страйки;

- відсутність гнучкого та збалансованого механізму державного регулювання в умовах кон’юнктури внутрішнього та світового ринку;

- недостатність договірного-правового механізму торгівельно-економічних відносин із зарубіжними партнерами;

- невиконання договірних зобов’язань;

- технічна відсталість виробництва, низька якість виробництва;

- розбіжність структур управління в різних країнах;

- економічні обмеження та заборони з боку інших країн, що зумовлено конкуренцією;

- недостатнє володіння українськими підприємцями інформацією щодо економічних, організаційно-правових умов роботи на зарубіжних ринках.

Тому законодавча та виконавча влада України на сучасному етапі становлення незалежної держави повинна побачити у підвищенні міжнародної конкурентоздатності національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності одну з найважливіших цілей економічної політики України.

Для забезпечення нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала ряд функції в сфері економіки.У всіх країнах світу зовнішньоекономічна діяльність розглядається як частина зовнішньої політики, вона є складовою національної економічної політики, а тому підлягає регулюванню з боку держави. Досвід останніх років свідчить про те, що не завжди принципи «невтручання» держави та «лібералізації» господарських відносин повністю себе виправдовує.

Важливу роль в утвердженні сприятливого інвестиційного й підприємницького клімату, зміцненні конкурентоспроможності національної економіки, її інноваційному відновленні, має відігравати політика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни [3, с. 32].

Головними цілями державного регулювання ЗЕД вітчизняних підприємств є:

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

- наближення до ринкових структур зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється через закони України, акти тарифного та нетарифного регулювання, рішення недержавних органів управління економікою, відповідно до їх статутних документів, договорів, які укладаються між суб’єктами ЗЕД. Правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків включає розробку та прийняття нормативно-правової бази в Україні та виконання норм міжнародного права, приєднання України до міжнародних організацій та конвенцій, укладання міжнародних угод.

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» [1]. Крім того, у відповідних сферах регулюючу роль відіграють й інші Закони України: «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про чинність міжнародних договорів на території України», «Про іноземні інвестиції», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про режим іноземного інвестування» тощо.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання – створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання в сфері зовнішньоекономічних відносин.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів, кожен із них має свої інструменти впливу на ЗЕД підприємств (табл. 1).

Таблиця 1

Інструменти реалізації методів державного регулювання

Методи державного регулювання ЗЕД підприємств	Основні інструменти реалізації методів регулювання
Адміністративні	- повна заборона ЗЕД; - ліцензування; - квотування; - специфічні вимоги до товару.
Економічні	- митні тарифи, збори; - імпортні депозити; - пільгові кредити експортерам; - гарантії, субсидії; - звільнення від сплати податків.

 

Використання тих чи інших інструментів має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки країни.

В ринкових умовах господарювання вплив держави на економічні відносини в країні докорінно змінюється. Він набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, які сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому та її складових частин.

Слід зазначити, що в країнах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД є об’єктивною необхідністю. Це пов’язано, головним чином, з метою захисту національних інтересів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, більш повного використання ЗЕД як фактора економічного зростання. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств має бути спрямоване на створення умов та сприяння розвитку його зв’язків із закордонними партнерами.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

- по-перше, захист законних інтересів суб’єктів ЗЕД та економічних інтересів України;

- по-друге, створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати підприємницьку діяльність з всіма видами незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів, здійснення інвестицій;

- по-третє, ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності та стимулювання конкуренції.

Виконуючи основні завдання стимулювання або обмеження експорту чи імпорту, політика держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності набуває форм протекціонізму, лібералізації або стимулювання експорту.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що Україна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє макроекономічній стабілізації економіки, формуванню національних інвестиційних ринків й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Саме тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки.

Слід зазначити, що незалежно від територіального розміщення та форм власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється регулювання центральними органи державного управління України. До них належить Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба, Антимонопольний комітет України та ін.

Висновки. Розвиток зовнішньоекономічних процесів буде ефективним при наявності дієвих механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; ефективної системи державного контролю за зовнішньоекономічними операціями та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності; дієвої системи антикорупційних і правоохоронних заходів щодо учасників здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, функціонування підприємств в Україні висувають нові вимоги до формування ефективної системи управління підприємством, проте забезпечення достатнього рівня ефективності управління досягається лише за відповідності ступеня відкритості системи управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством потребує встановлення стратегії та стратегічних планів, які визначають напрями його діяльності.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв’язків із зарубіжними партнерами.

Список використаних джерел

1.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-ХІІ із змінами і доповненнями. / Вісник Верховної Ради України. – 2012. – № 7.

2.Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. / Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Сіваченко І.Ю. та ін. / За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю. Сіваченка. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 792 с.

3.Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Підручник для вузів / І. Багрова, Н. Рєдіна, В. Власюк / За ред. д-ра екон. наук, проф. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 548 с.

4.Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства / Г.М. Дроздова // Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2004. – 172 с.

 

УДК 339.5:338.46

Гінайло Н.І., Данилюк А.А.

Луцький національний технічний університет

Перспективи формування ефективної експортно-імпортної діяльності України у сфері послуг

У статті окреслено проблеми вітчизняного ринку послуг щодо його конкурентоспроможності на світовому ринку, а також розглянуто перспективні напрями формування ефективної експортно-імпортної діяльності України у сфері послуг.

 

N. Ginajlo, A. Danylyuk

PROSPECTS develop a viable export-import activities in the service sector UKRAINE

This paper outlines the problems of the domestic services market for its competitiveness on the world market and considered perspective directions forming an effective export and import activities in Ukraine in services.

 

Гинайло Н.И., Данылюк А.А.

ПЕРСПЕКТИВЫ ФОРМИРОВАНИЯ ЭФФЕКТИВНОЙ экспортно-импортной деятельности УКРАИНЫ В СФЕРЕ УСЛУГ

В статье обозначены проблемы отечественного рынка услуг соответственно по его конкурентоспособности на мировом рынке, а также рассмотрены перспективные направления формирования эффективной экспортно-импортной деятельности Украины в сфере услуг.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими і практичними завданнями. Сучасний розвиток світової економіки супроводжується розгортанням глобалізаційних процесів, які докорінно змінюють характер функціонування міжнародних ринків. З одного боку, прискореними темпами зростає міжнародний ринок послуг, з іншого – посилюється транснаціоналізація світового господарства, причому найактивніше транснаціональний капітал проникає саме на цей ринок. В останнє десятиліття міжнародний ринок послуг не лише зростав, але й зазнавав трансформації. Серед способів міжнародної торгівлі послугами найвагомішим стає комерційна присутність у країні-імпортері, тобто надання послуг дочірніми компаніями транснаціональних корпорацій. Україна поки що недостатньо представлена у цьому сегменті, однак має потенційні можливості використати його для закріплення на міжнародному ринку послуг, що вимагає особливої уваги до цієї проблеми як з боку підприємницького сектора та урядових структур, так і з боку вчених.

Аналіз основних досліджень, у яких започатковане вирішення проблеми. Дослідження особливостей та перспектив участі вітчизняного ринку послуг у системі світогосподарських зв’язків викладено у працях вітчизняних та іноземних науковців, зокрема: Заблоцької Р.О., Коваля Г.І., Мельник Ю.В., Олефіренка В.В., Райхєра Б.Б., Чепіжко О.С. та ін. Однак, лише незначна кількість наукових праць присвячена саме вивченню перспектив формування ефективної експортно-імпортної діяльності України у сфері послуг.

Цілі статті. Метою нашого дослідження є окреслення проблем вітчизняного ринку послуг щодо рівня його конкурентоспроможності на світовому ринку, а також розгляд стратегічних напрямів формування ефективної експортно-імпортної діяльності України на ринку послуг.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Модернізація української економіки передбачає підвищення соціально-економічної ролі сфери послуг, і в останні півтора десятиліття вона розвивається високими темпами. У контексті перспектив модернізації економіки важливо виявити основні параметри даної сфери в Україні, її загальні риси і відмінності, визначити слабкі ланки і порівняльні переваги українських послуг. В Україні є потенціал для розвитку сфери послуг. Так, розвиток науки, технологій і висококваліфікована робоча сила є необхідними передумовами для динамічного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, програмного забезпечення, електронної і мобільної торгівлі, які базуються на основі глобальної мережі Інтернет, що може простимулювати розвиток всієї національної економіки, забезпечити надійні конкурентні переваги на світових ринках. Слід також використати вигідне географічне та економічне положення країни для розвитку транспортної інфраструктури та туризму.

Трансформація сфери послуг справляла істотний вплив на процес модернізації господарства, особливо в 90-х роках, коли ціла низка галузей послуг лідирувала в становленні нової системи відносин. З компаній сфери послуг спочатку формувався кістяк нового приватного сектора, і лише останніми роками його склад активніше поповнюється промисловим бізнесом.

Водночас перетворення у сфері послуг, як і в інших галузях, здійснювалися украй нерівномірно і хаотично, певною мірою відображаючи складні умови переходу до нового господарського устрою – відсутність або великі, особливо на перших порах, прогалини в господарському законодавстві, контрактному праві, системі правозастосування і т.п. Сильний імпульс розвитку послуг, незважаючи на важкі наслідки для населення і частини виробництва, дала криза 1998 р., що очистила ринкове поле від безлічі фірм спекулятивного типу, фіктивних або націлених на швидку наживу, прискорила перехід бізнесу від «золотої лихоманки» і надвисоких прибутків до більш упорядкованого розвитку. У подальші роки в ряді галузей тривало скорочення приросту або загальної кількості фірм за рахунок витіснення неефективних та інтенсивної консолідації вкрай розпиленої власності шляхом злиттів і поглинань тощо.

Послуги створюють фактично 48 % валової доданої вартості в економіці, а їх стійке зростання забезпечило приблизно 55 % загального реального ВВП у 2006-2013 рр. Найбільша активність спостерігалася у сферах транспортування та торгівлі, на кожну з яких припадає приблизно 1/5 загального обсягу доданої вартості, створеної в секторах послуг [1]. Водночас роль сфери послуг в економіці України ще недостатньо висока – у ВВП розвинутих країн її частка перевищує 65 %, а в США досягла 77 % [3, с.75].

Структура та основні якісні параметри українського ринку послуг істотно відрізняються від західних передусім переважанням традиційних галузей, що забезпечують транспортування і збут продукції. Так, у 2008-2012 рр. у структурі доданої вартості, створеної у сфері комерційних ринкових послуг, домінували позиції: «транспорт» (20 %), «торгівля» (22 %), «освіта» (10 %), «телекомунікацій» (7 %), «медичні» (7 %), «фінансові» (6 %), що складає в сукупності понад 70 % загального обсягу створеної доданої вартості [1].

Інтенсивний розвиток внутрішнього сектора послуг не супроводжувався таким самим інтенсивним розвитком зовнішньої торгівлі послуг. Більшість послуг традиційно орієнтовані на внутрішній ринок. У цілому обсяг зовнішньої торгівлі послугами України має тенденцію до зростання: якщо у 2000 р. експорт послуг становив 3486,8 млн дол. США, імпорт – 1150,9 млн дол. США, то у 2011 р. відповідно 8989,2 млн дол. США і 4878,3 млн дол. США (табл. 1).

Таблиця 1

Структура експорту та імпорту послуг України у 2011-2012 роках

Послуги	2011 рік	2012 рік
Експорт	Імпорт	Експорт	Імпорт
млн. дол. США	%	млн. дол. США	%	млн. дол. США	%	млн. дол. США	%
Всього, в т.ч.:	8989,1		4878,3		10572,8		6706,3
-транспортні	6102,3	67,9	1116,9	22,9	6403,4	60,7	2235,8	33,3
-подорожі	334,1	3,7	320,7	6,6	485,4	4,6	532,5	7,9
-зв'язку	237,0	2,7	89,3	1,8	248,2	2,4	196,8	2,9
-будівельні	97,9	1,1	107,9	2,2	152,3	1,4	148,9	2,2
-страхові	84,1	0,9	136,7	2,8	89,6	0,9	258,3	3,8
-фінансові	317,8	3,6	887,4	18,2	394,9	3,7	308,6	4,7
-комп'ютерні	155,1	1,7	156,1	3,2	655,0	6,2	157,2	2,3
-роялті та лiцензiї	18,3	0,2	230,2	4,7	80,1	0,8	316,2	4,7
-іншi ділові послуги	91,5	1,0	125,9	2,6	91,7	0,9	158,9	2,4
-рiзнi дiловi, професiйнi послуги	1151,0	12,8	800,0	16,4	1546,9	14,5	1232,3	18,5
-послуги приват. ос. та культури й вiдпочинку	69,6	0,7	251,9	5,2	75,3	0,6	345,6	5,1
-державнi послуги, які не вiднесенi до інших категорiй	3,5	0,1	618,6	12,7	4,2	0,1	758,9	11,4
-послуги з ремонту	326,0	3,6	36,7	0,7	345,8	3,2	56,3	0,8

Джерело: складено на основі [1; 2].

 

Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами у 2011 р. дорівнювало – 4,1 млрд дол. США.

За 2012 р. обсяг експорту послуг становив 10572,8 млн дол. США і по відношенню до відповідного періоду минулого року складав більше на 17,6 %, обсяг імпорту становив 6706,3 млн дол. США і зріс на 37 %. Позитивне сальдо становило 3866,5 млн дол. США (за 2011 р. – відповідно 4110,8 млн дол. США) [2].

На формування позитивного сальдо у 2012 р. вплинули окремі види послуг: трубопровідного транспорту (позитивне сальдо 3247,3 млн дол. США), морського (1040,8 млн дол. США), залізничного (945,1 млн дол. США), повітряного (872,1 млн дол. США), різні ділові, професійні та технічні послуги (821,3 млн дол. США), допоміжні транспортні (510,2 млн дол. США) та комп’ютерні (497,8 млн дол. США) послуги.

Загалом, несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України як товарами, так і послугами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю та імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактора підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39 % ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках [2].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних чинників, серед яких можна виділити такі найважливіші:

– дефіцит розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

– недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту в більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

– розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;

– збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод, для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

– низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни і т.п. [5].

Системний аналіз розвитку міжнародного ринку послуг на початку ХХІ ст. свідчить про його динамізм, багатогранність сучасних тенденцій у різних галузях послуг та вказує на низку детермінант, що впливають на процеси транснаціоналізації цього ринку. Зрозуміло, що процес глобалізації також торкнувся і світового ринку послуг, що проявляється в тому, що саме ТНК починають відігравати провідну роль на даному сегменті світового ринку. В таких умовах для України, ринок послуг якої перебуває все ще на стадії становлення, актуалізується ряд проблем:

- недосконалість зовнішньоекономічної та зовнішньо-торговельної політики;

- наявність високого рівня тіньової економіки;

- відсутність сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату;

- позиціювання України на світовому ринку послуг як повноцінного конкурентоспроможного суб’єкта;

- вироблення політики як приймаючої сторони щодо взаємодії із зарубіжними ТНК.

Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за такими основними напрямами: кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв; надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції та експортерам; розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів; адміністративно-організаційна підтримка національних виробників; розвиток міждержавного лізингу; розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний та експортний контроль; розробка і впровадження нових систем обслуговування торгово-економічних відносин, в т.ч. механізму клірингу; створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів та представництв у країнах найближчих торгових партнерів України; створення сприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній і інших фірм і організацій; заохочення прямих інвестицій національних інвесторів; використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів [3; 5].

Висновки. Таким чином, виходячи з виділених проблем ефективної участі України у процесі світової торгівлі послугами, а також враховуючи сучасні тенденції розвитку даної сфери, до стратегічних вітчизняних пріоритетів на міжнародному ринку послуг варто віднести:

- сприяння розвитку нових видів послуг: послуги логістики, глобальних транспортних систем, інформаційних мереж, комп’ютерні послуги, електронна торгівля тощо;

- активне виділення в самостійні напрями низки видів послуг, що раніше мали внутрішньофірмовий допоміжний характер (маркетингові послуги, послуги аудиту, реклами, бухгалтерські, юридичні та ін.);

- посилення впливу на світовому ринку послуг великих транснаціональних корпорацій, які в минулі роки переважно впливали на світовий ринок товарів;

- збільшення кількості великих інтегрованих компаній, що постачають споживачеві «пакет послуг» і дають йому можливість використовувати одного постачальника послуг;

- розвиток глобального, багатопланового, багатофункціонального світового ринку послуг, який потребує постійного вдосконалення адекватного світового механізму регулювання;

- удосконалення інституційного забезпечення участі України у процесах транс націоналізації міжнародного ринку послуг.

Список використаних джерел

1.Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

2. Зовнішня торгівля послугами України-2012р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans//7033.html.

3.Мельник Ю. Формування стратегічних пріоритетів України на міжнародному ринку послуг / Ю. Мельник // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – Тернопіль, 2007. – Вип. 4. – С. 72-84.

4. Три роки членства у СОТ: тенденції зовнішньої торгівлі України у посткризовий період[Електронний ресурс]. – К.: НІСД, 2011. – 72 с. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/sot_chl-b062d.pdf.

5.Україна на світовому ринку товарів та послуг, її експортний потенціал та роль зовнішньої торгівлі в трансформаційних процесах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/ Economics/68258.doc.htm.

 

УДК 658.012.32

Гнускова Ю.М.

Луцький національний технічний університет