Правове становище римських громадян

Серед вільних найбільшою правоздатністю наділялись, звичай­но, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої республіки все вільне населення поділялось на римських громадян і негромадян. Останні правовою охороною з боку Римської держави взагалі не забезпечувались. Проте з розвитком цивільного обороту та внаслі­док інших соціально-економічних змін римляни були змушені ви­знати певний правовий статус за латинами і перегринами, а потім і за вільновідпущениками. В імператорський період з'явилась ще одна група, яка одержала особливий правовий статус, — колони. Римське громадянство набувалося, насамперед, народженням дитини в законному шлюбі римських громадян. Народжена в тако­му шлюбі дитина набувала статусу свого батька в момент зачаття. Дитина, народжена поза шлюбом, за загальним правилом, поділя­ла статус матері на момент її народження. Отже, якщо матір'ю по­зашлюбної дитини була римська громадянка, то народжена нею дитина набувала статусу римського громадянина.

Крім того, римське громадянство набувалось пожалуванням цьо­го звання чужоземцю за особливі заслуги перед Римською держа­вою, звільненням римським громадянином свого раба і усиновлен­ням чужоземця. Римське громадянство припинялось зі смертю осо­би, його втратою шляхом продажу в рабство, внаслідок полону, за­судження до найбільш тяжких видів кримінального покарання або вигнання з Риму.

Проте, якщо римський громадянин повертався з полону, то його статус римського громадянина відновлювався. Втрата такого гро­мадянства могла статися шляхом продажу в рабство тільки за Тібр, тобто за кордон, оскільки римський громадянин не міг стати рабом у своїй державі. Магістрат мав право продати в рабство за кордон дезертира і особу, що ухилялася від цензу. Обкрадений мав право продати в рабство злодія, кредитор — неспроможного боржника.

Зазначені підстави втрати римського громадянства з часом від­пали. Проте з'явилися інші — засудження за тяжкі кримінальні злочини до каторжних робіт або вигнання з Риму.

У деяких випадках закон допускав можливість змінити грома­дянство. Так, римський громадянин міг сам відмовитися від свого статусу шляхом переходу до іншого статусу. Наприклад, з метою одержати земельний наділ в провінції римський громадянин міг перейти в латини.

Спори про статус фізичної особи виникали, очевидно, не так вже й рідко, оскільки наприкінці періоду республіки був створе­ний спеціальний суд для вирішення спорів про громадянство. Інко­ли результати розгляду таких спорів були досить суворими: в пе­ріод імперії особа, що видавала себе за римського громадянина, не будучи таким, присуджувалася до страти. Вільновідпущеник, що видавав себе за вільнонародженого, також притягався до суворої кримінальної відповідальності.

Безперечно, римське громадянство припинялося зі смертю рим­ського громадянина.

Римський громадянин мав повну правоздатність у політичній, майновій і сімейній сферах. При цьому варто уточнити поняття «римський громадянин» — ним визнавався тільки вільнонароджений. Звільнений з рабства —- вільновідпущеник — хоча й одержу­вав статус римського громадянина, ним фактично не був. Право­вий статус вільновідпущеника — лібертіна (libertini) — істотно відрізнявся від статусу римського громадянина.

Римський громадянин мав право нести службу в регулярних римських військах, брати участь і голосувати в народних зборах, бути обраним на посади магістратів. Це сфера політичних прав, які, до речі, не залежали від сімейного становища особи.

У сфері цивільно-правових відносин правоздатність римського громадянина складалася з двох основних груп прав: брати закон­ний шлюб і торгувати.

Зміст політичної правоздатності римського громадянина знахо­див відображення навіть у його імені. Повне ім'я римського гро­мадянина складалося з п'яти частин: а) імені у власному значенні; б)найменування сім'ї чи роду; в) імені батька в родовому відмінку; г) найменування тріби, в складі якої громадянин брав участь у го­лосуванні в народних зборах (належність до тріби зазначалась і в той період імперії, коли народні збори уже не скликали); д) прізви­ська, почесного імені, що присвоювалось громадянину за особливі заслуги перед державою. Наприклад, повне ім'я Цицерона виглядало так: Марк Тулій Марк Корнелій Цицерон (Марк — ім'я, Ту­лій — рід, Марк — ім'я батька в родовому відмінку, Корнелій — тріба, Цицерон — почесне ім'я).

 

Правове становище латинів

Латинами визнавалися стародавні жителі Лація та їх нащадки (Лаціум -область в нижній течії Тібра, центром якої був Рим).

Спочатку латинами називалися лише нащадки найдавнішого населення Лація. По суті вони були перегринами, але завдяки своєму спорідненню з римлянами знаходилися в порівняно кращо­му становищі. За своїм правовим статусом латини поділялися на три групи:

— Давні латини (latini prisci) — це громадяни міст Лація, які бу­ли об'єднані в Латинську лігу на чолі з Римом. Общини цих міст наділялися правами укладати з римськими громадянами будь-які правочини за цивільним правом, поселятися в будь-якому місті Лація, в тому числі в Римі, брати законний шлюб з римлянкою. Переїхавши до Риму на постійне місце проживання, латини става­ли римськими громадянами.

Давні латини відзначалися найбільшою близькістю до римських громадян. Фактично вони істотно не відрізнялися від римських громадян за своїм правовим статусом;

— колоніальні латини (latini coloniarii). З середини II ст. до н. е. Рим вже повністю підкорив Апеннінський півострів і почав ство­рювати свої колонії на завойованих землях поза межами Лація. Населення цих колоній наділялося статусом латинських громадян. Згодом вони склали особливу категорію населення — колоніальні латини чи латини колоній (latini coloniarii). Вони наділялися пра­вом комерції і правом переїзду до Риму. Але в середині III ст. до н. е. вони ще не мали права брати шлюб з римською громадянкою. Подекуди це право окремим латинам колоній надавалося як певна пільга спеціальною постановою. Латини колоній у разі обрання їх на вищі державні посади у своїх общинах одержували статус рим­ського громадянина. Вони мали право продовжувати свою політич­ну діяльність у Римі. Римське громадянство діставалося латинам колоній і в разі переїзду на постійне місце проживання до Риму. Отже, політична еліта фактично мала подвійне громадянство — своїх латинських міст та колоній і Риму. Проте цей привілей істот­ного значення не мав, оскільки латини колоній самі були, як пра­вило, вихідцями з Риму. Під час перебування в Римі латини коло­ній мали право голосу на народних зборах.

Наведений зміст правового статусу латинів колоній свідчить, що істотної різниці між їхнім статусом і статусом римських грома­дян фактично не було. Відмінність лише у місці постійного прожи­вання та належності до общини. Римський громадянин мав право у будь-який час переселитися на постійне місце проживання до ла­тинської колонії, завдяки чому ставав латинським громадянином. Проте він також легко міг повернутися назад до Риму і одержував статус римського громадянина;

— раби, відпущені на волю (latini juniani), які одержували ста­тус латина Юніана дістали свою назву за назвою закону, який визначив їхній статус. За Гаєм (1.17), раби могли бути відпущені на волю і дістати статус латина за таких умов: а) раб повинен бути старшим ЗО років; б) належати своєму володареві за правом квірй-тїв; в) відпущений на волю праведним і законним способом. За та­ких умов вільновідпущеник ставав римським громадянином, але якщо якась з наведених умов не була дотримана, то він ставав латином.

Латини Юніана за своїм правовим статусом помітно відрізняли­ся від інших латинів. Цю групу складали особи, які не належали до жодної з общин. їхній правовий статус ніби спеціально підкреслю­вав ущербність походження і становища. Латини Юніана не мали права брати шлюб з римською громадянкою, не мали права ні за­повідати, ні одержувати за заповітом. Не допускалося і спадкуван­ня за законом: після смерті латина Юніана майно переходило до його колишнього володаря, який відпустив цього латина на волю, тобто майно латина Юніана ніби завжди було майном його волода­ря. Проте обов'язки латина Юніана в такому разі на його володаря не переходили.

Правовий статус латина, таким чином, виникав в результаті:

а) народження в сім'ї латинів, при цьому діють ті ж самі пра­вила, що для римських громадян: статус шлюбної дитини визнача­ється за статусом батька, позашлюбної —. за статусом матері;

б) присвоєння статусу латина актом державної влади;

в) добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою одержання земельного наділу;

г) звільнення від рабства володарем-латином або римським громадянином, але за умови надання правового статусу латина.

Правовий статус латинів певною мірою відрізнявся від правово­го статусу римських громадян. У сфері публічного права обмежен­ня полягали в тому, що латини не могли служити в римських ле­гіонах, обиратися на посади римських магістратів. Проте під час перебування в Римі вони мали право брати участь у роботі народ­них зборів і голосувати в них.

У цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом набли­жалися до римських громадян, але далеко не всі. Основна частина латинів — жителі Лація, як і римські громадяни, мали право брати шлюб і торгувати. Друга, менша частина латинів — раби, відпуще­ні на волю, хоч і одержали статус латина, проте не мали права брати шлюб, заповідати своє майно, спадкувати за законом. Після смерті такого латина майно переходило до його колишнього воло­даря, що надав йому волю. Зобов'язання померлого до патрона не переходили, тобто латини «жили як вільні, помирали як раби».

За бажанням латини могли порівняно легко набути римське гро­мадянство. Воно надавалося на підставі постанов Римської держа­ви цілим категоріям латинів за певних обставин. Переїхавши на постійне місце проживання до Риму, вони також одержували ста­тус римського громадянина. Пізніше це призвело до різкого змен­шення чоловічого населення в містах Лація. Внаслідок цього було встановлено правило: латин, що мав намір переїхати до Риму на постійне місце проживання, зобов'язаний був залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство.

Права римського громадянина одержували також латини, обра­ні у своїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. Латини Юніана могли одержати римське громадянство тільки за особливі заслуги перед Римською державою (охорона безпеки доріг, якісні та великі поставки тощо). Як зазначалося вище, в І ст. до н. е. все населення Італії дістало правовий статус римського громадянина.