Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правове становище рабів, вільновідпущенників

Поиск

З точки зору приватного права раб вважався річчю і не мав ніяких прав ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повиннос­тей, оскільки не були власниками майна, носіями яких-не-будь прав, не могли мати сім'ю. Зв'язок раба з рабинею, як, між іншим, з будь-якою жінкою, не визнавався шлюбом і не породжував ніяких правових наслідків. Діти, народжені ра­бинею, не підпадали під батьківську владу. Раб як річ міг стати об'єктом будь-якого права (права власності, права за­стави, особистих сервітутів тощо), предметом будь-якого приватно-правового правочину (купівлі-продажу, міни, май­нового найму), цивільного спору. Якщо йому заподіяно ка­ліцтво чи інше ушкодження, позов до кривдника закладав не раб, а його володар, як за заподіяння шкоди будь-якій речі. Коли раба виганяли з дому чи від нього відмовлявся володар, це не означало його свободи, а лише зміну госпо­даря, оскільки раба, як і будь-яку іншу річ, викинуту на вулицю, міг підібрати будь-хто.

У період принципату робилися спроби, спрямовані на об­меження свавілля рабовласників, які не полегшили стано­вища рабів, а тільки сприяли забезпеченню непохитності рабства.

Проте раб був не просто річчю, а об'єктом, який мав ро­зум, сильну волю, спритність, здатність до творчості тощо. Використовувати раба як просту фізичну силу, зневажаючи його інтелектуальні й інші людські якості, було просто не­розумно. Тому рабовласники згодом все частіше починають експлуатувати саме ці його якості. Вони надають йому пев­не майно для управління, спочатку просте, а потім все склад­ніше. Цьому сприяли дві обставини. З одного боку, рабо­власники, маючи в провінціях великі земельні наділи, маєт­ки та інші об'єкти приватної власності, не завжди могли і бажали безпосередньо займатися господарськими справами. Все частіше ведення цих справ вони доручають рабам. З другого боку, раби в таких дорученнях були дуже заінтере­совані: а) це полегшувало їхню долю; б) при сумлінному веденні господарства вони розраховували на певну при­хильність господаря; в) дбайливість і просто господарська спритність давали рабу можливість накопичити певні кош­ти для викупу свободи.

Отже, такі форми експлуатації рабів почали швидко по­ширюватись. Надання рабу певного майна для управління дістало назву рабська пекулія.

Експлуатація розумових здібностей раба — більш витон­чена, рафінована, ефективна і прибуткова форма експлуа­тації. Проте вона породила певні наслідки. Для оперативні­шого та ефективнішого управління наданим рабу майном треба було дати йому певні правові властивості. Римське право здійснило це. Раб, наділений пекулієм, отримав мож­ливість укладати приватно-правові правочини, за якими виникали певні права та обов'язки — він не міг вести госпо­дарство, не маючи можливості здійснювати необхідні для цього юридичні дії. Наприклад, вирощений врожай треба було своєчасно і вигідно продати, потім купити для госпо­дарства матеріали, інвентар тощо.

Спочатку раб міг укладати лише правочини, спрямовані на придбання, які його володаря ні до чого не зобов'язува­ли. Це не сприяло усталеності розвитку господарського обо­роту. Ніхто не міг відважитися укладати з рабом договір, за яким не передбачалося відповідальності за невиконання або неналежне виконання. Тому Римське право робить наступний крок — надання рабу пекулія, що означає тепер згоду його володаря прийняти на себе обов'язки, що випливають з договору, укладеного рабом. Отже, раб, наділений пекулієм, отримує можливість здійснювати юридичні дії, зумовлені його змістом, тобто укладати будь-які договори, що випливають із необхідності раціонально вести довірене йому господар­ство зі всіма наслідками, що з цього випливають.

Юридична діяльність раба, зумовлена пекулієм, суворо регламентувалася. Звичайно, все набуте рабом при управлінні пекулієм автоматично було власністю його володаря. Проте і зобов'язання, що випливали з пекулія, також покладалися на володаря. Володар був відповідальний за договорами, укладеними рабами в межах пекулія, і тих, що визначалися змістом пекулія. Якщо раб укладав договір, що не випливав з пекулія, володар за таким договором відповідальності не ніс.

Надання рабу у зв'язку з пекулієм можливості здійснюва­ти певні юридичні дії деякі романісти розглядають як на­ділення їх право- і дієздатністю, що зовсім не відповідає дійсності. Раби не одержували ніякої, навіть незначної пра-восуб'єктності. Вони діяли від імені і на користь свого воло­даря, не несучи ніякої правової відповідальності перед контр­агентами за укладені договори, виконуючи лише технічні функції. Не визнаємо ж ми правосуб'єктності, юридичної особистості за торговельними автоматами, такими пошире­ними в наш час. Тому і раби були тільки технічними вико­навцями.

Раби могли одержати свободу від свого володаря, що зу­мовлювалося рядом обмежень. 20-річний володар не мав змоги дарувати свободу рабу. Не можна було відпускати на свободу раба, молодшого ЗО років чи таврованого. Визнава­лося недійсним звільнення раба на шкоду кредитору у ви­падку, коли володарю загрожувало стягнення на рабів, при цьому він їх відпускав на свободу. В період принципату були встановлені й кількісні обмеження відпуску рабів на свобо­ду: володар, що мав 3 рабів, міг відпустити на свободу 2; володар, що мав до 10, — не більше половини; з 30 допуска­лося звільнення не більше третини; з 100 — не більше чверті; з 500 — однієї п'ятої і взагалі не більше 100 рабів. За Юстініана ці обмеження були пом'якшені, проте вони вже не могли врятувати рабовласницький лад. Повстання рабів грун­товно розхитали колись могутню класичну рабовласницьку Римську імперію, підвалини якої здавалися непохитними. її кінець невблаганно наближався.

Відпущений на свободу раб називався вільновідпущеником. Він набував правового статусу свого володаря, що видпус-тив його на свободу. Раб, відпущений на свободу римським громадянином, формально набував статусу римського гро­мадянина, який однак не співпадав із статусом вільнонарод-женого римського громадянина. Такий вільновідпущеник називався лібертіном. Якщо ж раб одержував свободу від латина чи перегріна, його правовий статус визначався їхнім станом.

Вільновідпущеник, що одержав статус римського грома­дянина (лібертін), не міг взяти шлюб з вільнонародженою римською громадянкою аж до початку принципату, а забо­рона брати шлюб з особою сенаторського звання зберігала­ся до Юстініана.

Вільновідпущеник залежав від свого володаря: був зобо­в'язаний надавати йому всілякі послуги, а у випадку потре­би — аліментувати не тільки колишнього патрона, а й його дітей, батьків, не мав права викликати його до суду, отже, був абсолютно позбавлений судового захисту від свавілля володаря. Після смерті вшьновідпущеника-перегріна його майно переходило до спадщини патрона.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеник обме­жувався в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратив право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

 

Правове становище колонів

Колонат зароджувався ще за часів республіки, продовжу­вав розвиватися в період принципату і отримав правове за­кріплення в умовах абсолютної монархії. Спочатку колони були дрібними орендарями землі. На той час завершились успішні загарбницькі війни, відповідно припинився приплив численних рабів. До того ж жорстока експлуатація, виснаж­лива праця, нелюдські умови життя та побуту, масові страти зумовили високу смертність серед рабів і низьку народжу­ваність. Водночас зростання земельних наділів, поява нових промислів, розширення й без того величезної території, збільшення челяді, що обслуговувала рабовласників, вима­гали робочих рук.

Землеволодільці, в яких не вистачало рабів для обробки землі, почали здавати свої наділи дрібними ділянками в орен­ду вільним людям, що потребували засобів існування. Ці дрібні орендарі дістали назву колони.

Оренда виявилася вигідною обом сторонам. Колони, праг­нучи забезпечити сім'ю їжею і виплатити орендну плату, добре обробляли землю, збираючи високі врожаї. їхня пра­ця була продуктивнішою порівняно з підневільною раб­ською. Землеволодільці одержували великі прибутки від здачі землі в оренду. Колонат швидко розвивався. Орендна плата встановлювалась як в грошовій, так і в натуральній формі.

Колонат не є чисто римським продуктом суспільного роз­витку. В Єгипті та Азії подібні відносини виникли раніше і були запозичені Римом. Однак у Римі джерелом колонату був також рабський пекулій, за яким раби, що добре працю­вали на переданій їм в пекулій землі, одержували свободу, проте навічно прикріплювалися до тієї самої землі.

За таких умов орендар-колон юридично залишався неза­лежним, мав право в будь-який час розірвати договір, піти в інше місце. Проте орендарями були, як правило, найбідніші кола населення, які не мали достатніх засобів для успішної обробки землі. Землеволодільці надавали їм позики, але на таких умовах, щоб колони не мали змоги їх погасити своє­часно. Ускладнювали становище часті неврожаї. Так виник­ли недоїмки в платежах. Згодом колони попадають в еконо­мічну залежність від орендодавців. Колон не може залиши­ти орендовану ділянку, не розрахувавшись з боргами, а роз­рахуватися він також не міг.

Поступово фактична економічна залежність перетворюється в юридичну. її збільшує нова податкова реформа, за умова­ми якої податки із землі нараховуються з урахуванням колонів. Залишення колонами землі зменшувало прибутки зем-леволодільців, вони усіляко намагалися закріпити колонів, навіть переманюючи їх в інших. Для перепони переходу колонів у 322 р. був прийнятий закон, який забороняв коло­ну самовільно залишати орендований наділ. У 357 р. новий закон заборонив землеволодільцям відчужувати земельні наділи без приписаних до них колонів. Таким чином, завер­шилося правове оформлення щодо закріплення колонів. Внаслідок цього з'явилася нова група залежних людей, що мали певну правоздатність, але вельми обмежену в її здійсненні. Якщо колон самовільно залишав землю, земле-володілець засобами віндикації мав право витребувати його назад, тобто правове становище колона мало чим відрізня­лось від раба. Однак колони не були рабами, юридично вони залишались вільними, але прикріпленими до землі. Колони — попередники кріпаків, а колонат — зародок феодалізму. Не тільки сам колон, а і його діти вважалися приписани­ми до даного наділу. Колонат став спадковим. Зростає й особиста залежність колонів від землеволодільців, які здійснювали над ними суд і розправу безконтрольно. На­ближалось народження нової економічної формації — фео­далізму.

 

 

Запитання для перевірки засвоєння матеріалу

1. На які основні групи поділялось римське населення?

2. Що таке суб 'єкт права?

3. Що таке правоздатність?

4. Що таке дієздатність?

5. Який правовий статус римського громадянина?

6. Чим різняться правове становище латина, перегріла від правового становища римського громадянина?

7. Що таке рабський пекулій?

8. Хто такі вільновідпущеники і який їхній правовий статус?

9. Хто такі колони і який їх правовий статус?

10. Що таке юридична особа?



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 419; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.90.236 (0.013 с.)