Кодифікації римських імператорів. Кодифікація Юстиніана

Для дослідників найціннішими є юридичні пам'ятки рим­ського права, серед яких на перше місце варто поставити Кодифікацію Юстініана.

Юстініан — східно-римський імператор (527—565 pp.) — вважав одним із засобів збереження рабовласницького ладу удосконалення законодавства. Тільки сильне і жорстоке за­конодавство здатне утримувати підвалини рабовласницької імперії, утримувати в покорі рабів, що часто повставали і розхитували її. Крім того, шляхом кодифікації Юстініан мріяв відродити колишню Римську імперію. Між тим законодавство знаходилось у хаотичному стані. Більш як за тисячо­літню історію Риму нагромадилась така кількість законів різного рангу і змісту, едиктів, конституцій, творів рим­ських юристів та інших правових документів, що корис­туватися ними було просто неможливо. Деякі з них явно застаріли і не відповідали вимогам часу, інші суперечили один одному, потребуючи упорядкування, поновлення, приведення у відповідність до нових соціально-економіч­них умов. При цьому відчувався вплив ще й інших право­вих систем. Було вирішено піддати кодифікації все нако­пичене право — цивільне, преторське, імператорське, тво­ри юристів тощо.

За своїм змістом кодифікація Юстініана безумовно пере­вершувала всі попередні. її відзначали широка творча осно­ва, величезна, кількість джерел, серйозність намірів, по­слідовність обробки їх.

(Для здійснення кодифікаційних робіт Юстініан 13 лютого 528 р. призначив комісію у складі 10 чоловік на чолі з ма­гістратом і константинопольським професором права Тео-філем. Комісії було доручено систематизувати імператорські конституції. Три попередні кодифікації імператорських кон­ституцій значно полегшили роботу і вже через рік було опуб­ліковано зібрання конституцій під назвою Кодекс Юстініа­на. Розв'язувалося також ряд спірних (близько 50) питань шляхом прийняття новихконституцій.

Кодифікаційні роботи вимагали прийняття нових консти­туцій, чим викликали активну законодавчу діяльність імпе­ратора. Протягом трьох років було прийнято близько 300 конституцій. У такий спосіб наприкінці роботи кодифіка­ційної комісії (533 р.) розроблений Кодекс фактично заста­рів і вимагав перегляду. Комісія знову його переглянула, по­новила, привела у відповідність до кодифікації. В новій ре­дакції він був прийнятий в 534 р.

Кодекс Юстініана є зібранням законів (імператорських конституцій) в точному значенні цього слова. Він складається з 12 книг, кожна з яких поділяється на титули зі своєю на­звою. Всередині титула розташовані окремі конституції із зазначенням імені імператора, що її прийняв, і дати прий­няття. Книга 1 містить конституції з церковнего права, 2—8 — з приватного, 9 — з кримінального права, 10—12 — поло­ження про державне управління.

Для кодифікації юридичної літератури в 530 р. була ство­рена спеціальна комісія у складі 17 чоловік, яку очолив Трібо-ніан. Вона мала переглянути всі твори класиків, вибрати найцінніші, привести їх до певної системи, вилучити повто­рення і протиріччя. При цьому комісії була надана повна свобода дій — вона могла змінювати тексти уривків із творів, робити до них доповнення, вилучати окремі тези, тобто оп­рацьовувати (поліпшувати) на свій розсуд. Застарілі понят­тя, терміни, положення комісія замінювала новими.

Такі зміни та оновлення пізніше дістали назву інтерпо­ляцій.

Через три роки робота з кодифікації творів видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигес-ти, чи Пандекти Юстініана. Дигести, чи Пандекти, — зібрання уривків із 2000 творів 39 найвидатніших римських юристів, в основному тих, які мали право офіційного тлумачення законів: 9200 уривків — фраг­ментів. Дигести поділяються на 50 книг, книги — на титули (окрім 30—32 книг, які не мають титулів). Всього в Дигестах зібрано 432 титули*. Титули поділяються на фрагменти, довгі фрагменти — на параграфи. Кожний фрагмент містить ури­вок із творів одного юриста, на початку якого позначається його ім'я і назва джерела. Тому Дигести прийнято цитувати: Д.8.3.4 — Д — Дигести, 8 — книга, 3 — титул, 4 — фрагмент Основним змістом Дигестів є фрагменти, що відносяться до приватного права. Найбільша кількість фрагментів належить Ульпіану — 2462, Павлу —2083, Папініану — 595, Помпонію— 585, Гаю — 535, Юліану — 457, Модестіну — 345. Комісія здійснила переробку Інституцій Гая, які були опуб­ліковані одночасно з Дигестами ЗО грудня 533 р. під назвою Інституції Юстініана. Вони підготовлені як навчальний по­сібник для юристів-початківціармператорська конституція, Якщо взяти цифри від 9 до 2, то перші дві цифри — 98 — число титулів інституцій; наступні три цифри 765 — число титулів Кодекса; останні три цифри — 432 — число титулів дигестів, що затвердила Інституції, адресується молоді, «жадібної до вивчення законів». В ній підкреслюється, що Інституції є «першими елементами усієї юридичної науки». Інституції Юстініана складаються з 4 книг, 98 титулів; титули — відпо­відно з фрагментів, а великі фрагменти — з параграфів. Імператорські конституції, прийняті після роботи комісії, становили четверту частину кодифікації Юстініана і дістали назву Новел. Відомо, що було 168 новел, але повністю до нас вони не дійшли. Кодифікація Юстініана в XII ст. дістала назву Зводу ци­вільного права (Corpus juris civilis).

Джерела пізнання римського права

Соціально-економічним грунтом виникнення і змісту римського приватного права був рабовласницький спосіб виробництва, що зумовлював волю рабовласників. В об'єкти­вованій формі така воля виражалася в праці. Це стверджується висловлюваннями давньоримських юристів: «Те, що вирі­шив принцепс, має силу закону», «нема сумніву, шо сенат може творити право» (Ульпіан — Д. 1.4.1; Д. 1.3.9); «будь-який закон є думка (винахід) і дар бога» (Марціан — Д. 1.3.2). Право зумовлене економічним ладом суспільства, його соці­альною структурою, політичними відносинами. Воно піддається впливу історичних традицій, пануючої ідеології тощо. В рабовласницькій і феодальній формаціях право відкрито закріплює станові привілеї. при­мус, використовує найжорстокіші санкції для охорони еко­номічного і політичного всевладдя пануючого стану. З встановленням буржуазного ладу значення і характер права різко змінюються. Відносини капіталістичного виробництва та обміну вимагають розвинених правових систем, відображення в них демократичних принципів, економічних методів при­мусу, широких можливостей привласнення чужої неоплаченої праці, охорони приватної власності і підприємництва Однак спрямованість права залишається такою самою — за­хист інтересів можновладців.

Проте воля і сенату, і принцепсу — не безумовна, вона зумовлена умовами способу виробництва, що панує в тій чи іншій формації, на тій чи іншій стадії її розвитку. Іншими словами, право — продукт поділу суспільства на відповідні стани. В ньому відбивається воля пануючого стану, спрямо­вана на захист свого панування, своїх інтересів, але вона (воля) зумовлюється економічним ладом, способом вироб­ництва. Залежність права від економіки можна спостерігати в будь-якій формації. Рабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником все, виробле­не рабом. Проте розвиток продуктивних сил стримувався незацікавленістю раба в підвищенні пpoдyктивнocтi праці, бо все вироблене ним, привласнювалось його володарем.

Отже, право стримувало розвиток продуктивних сил. На зміну рабовласницькому способу виробництва врешті-решт при­ходить новий економічний лад, який приводить у відповідність і правову систему. При феодалізмі кріпак вже має право на частку виробленого продукту, яку залишає за собою.

Отже, підставою виникнення права були інтереси паную­чого стану, прагнення зберегти своє панування. Джерелом змісту права є матеріальні умови життя цього стану, тобто економічний лад.

 

Запитання для перевірки засвоєння матеріалу

1. Поняття та види джерел римського приватного права.

2. Які Ви знаєте джерела змісту права?

3. Що таке джерела правоутворення?

4. Що є джерелами пізнання римського права?

5. Що таке кодифікація Юстініана?