Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Відповідальність боржника за невиконання зобов’язаньСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк — це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою — неналежне виконання. Наслідки в обох випадках наступали однакові. їх могло бути два — або відповідальність боржника, або звільнення його від відповідальності. Відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наставала лише за наявності спеціальних умов — вини і наявності збитків. При відсутності хоча б однієї з цих двох умов відповідальність не наставала. Відповідальність у римському праві грунтувалась на принципі вини: є вина — є відповідальність, немає вини — немає відповідальності. Отже, відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала лише за наявності вини з його боку. Якщо зобов'язання не; було виконано або виконано неналежно, проте в цьому не було вини боржника, він відповідальності не ніс. Римські юристи розуміли вину як недотримання поведінки, що вимагається правом. Юрист Павло писав: «Якщо особа дотримувалась всього, що треба..., то вина відсутня» (Д.9.2.30.3). Іншими словами, вина трактувалась як протиправна поведінка. Сучасна теорія розрізняє власне вину і протиправну поведінку. Римське право знало дві форми вини: а) умисел — dolus, коли боржник передбачав настання результатів своєї поведінки і бажав їх настання; б) необережність, необачність — culpa, коли боржник не передбачав результатів своєї поведінки, проте мав би передбачити їх. За словами Павла: «Вина наявна тоді, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною» (Д.9.2.31). Необережність буває різного ступеня — груба і легка. Груба необережність — culpa lata — це невияй тієї міри піклування, уваги, дбайливості, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Ульпіан писав: «Груба вина — це надзвичайна недбайливість, тобто нерозуміння того,.що всі розуміють» (Д.50.16.213.2). За своїм значенням груба вина прирівнювалася до умислу. Юрист Нерва стверджував, що «надміру груба вина є умислом» (Д. 16.3.32). Легка необережність — culpa levis — визначалася порівнянням поведінки будь-якого «хорошого», дбайливого, доброго господаря з поведінкою боржника. Якщо поведінка боржника поступалася дбайливості господаря, вона була виною, але легкою виною. Римські юристи розробили модель тако-го доброго, турботливого, дбайливого господаря, поведінка якого була еталоном для визначення вини боржника. Таку вину називали ще culpa levis in abstraeto — виною за абстрактним критерієм, тобто мірою для порівняння слугувала якась абстракція, невизначеність. Крім того, римське право знало ще один ступінь — culpa in concreto — конкретну вину. її визначали порівнянням ставлення особи до власних і чужих справ (речей). Якщо боржник до чужих справ (речей) ставився гірше, ніж до своїх, то наявна була конкретна вина. Як приклад конкретної вини в джерелах наводяться відносини товаришів між собою. Якщо товариш відносився до справ товариства як до власних, його поведінка була бездоганною, якщо гірше — винною (Д. 17.2.72). За умисел і грубу вину (необережність), відповідальність наступала без будь-яких винятків, а за легку необережність (недбайливість) — не завжди. Остання залежала від того, в чиїх інтересах було укладено договір. Якщо в інтересах боржника, то він зобов'язаний був виявляти максимум дбайливості, уваги і тому відповідав і за легку вину. Наприклад, одержавши за договором позички в тимчасове і безоплатне користування чужу річ, боржник зобов'язаний був виявити підвищену увагу до її схоронності. Якщо ж річ зіпсувалася або загинула, то він відповідав за найменшу необачність, найлегшу недбайливість і необережність. У договорах, що були укладені в інтересах кредитора, ч яких боржник ніякої вигоди не мав, відповідальність наступала лише за грубу вину. Наприклад, у договорі схову той, хто зберігав річ, ніякої вигоди не мав, оскільки цей договір у римському праві був безоплатним. Отже, якщо псування або загибель речі, переданої на схов боржнику, наставали не в результаті його умислу або грубої вини, він відповідальності не ніс. При рівній вигоді сторін, їхньому взаємному інтересі відповідальність боржника наступала за будь-яку вину. Дз загального правила про відповідальність за вину в римському праві були винятки. Власники заїжджих дворів, готелів і кораблів несли підвищену відповідальність за пропа-жу, загибель речей, переданих їм на схов. Вони відповідали без вини, тобто за випадкову загибель — безвинна відповідальність. Претор поклав на цих осіб підвищену відповідальність у зв'язку з грабіжництвом, розбоєм і піратськими нападами, що почастішали, оскільки в деяких випадках співучасниками, організаторами могли бути зазначені особи. У розвиненому римському праві відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала в разі неодмінної умови, коли неправомірна поведінка боржника заподіяла майну кредитора збитки, тобто внаслідок невиконання або неналежного виконання зобо-і в'язання майнові інтереси кредитора порушені і він мав певні збитки. Спочатку відповідальність боржника мала особистий характер: його карали фізично (били різками, садовили в боргову яму, башту або навіть тюрму). Закони XII таблиць доносять до нас картину жахливих покарань, що застосовувались до несправних боржників. У таблиці III розповідається, що кредитор мав право посадити боржника в тюрму на 60 днів. Протягом цього строку його двічі виводили в базарні дні до претора на коміції, оголошуючи при цьому суму боргу, яку він заборгував. Якщо ніхто не виявляв бажання сплатити за нього борг і викупити його на свободу, на третій базарний день боржника страчували або продавали за Тібр, тобто в рабство. Ця ж таблиця проголошувала: «У третій базарний день хай розрубають боржника на частини. Якщо відсічуть більше або менше, то хай це буде їм виною». З розвитком товарообігу римляни дійшли висновку, що покарання боржника навіть смертю не відшкодовує заподіяних кредитору майнових збитків. Набагато краще і вигідніше замість фізичної розправи примусити боржника до відшкодування заподіяних збитків, відповідати власним майном. Так, особиста відповідальність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце. Майнова шкода (збитки) є обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи. По-няття шкоди в римському праві складалося з двох елементів: a) damnum emergens — позитивна втрата; б) lucrum cessans — втрачена вигода. Ульпіан вважав, що слід ураховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д. 13.4.2.8). Позитивна втрата — будь-яке зменшення наявного майна; втрачена вигода — неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-співак, раб-художник). Зменшення майна рабовласника на вартість одного раба — позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовласник позбавився — це втрачена вигода. Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конкретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс відповідальність в обсязі заподіяної шкоди. У приватному праві на визначення обсягу відповідальності боржника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності. Наявність легкої вини дає підстави притягти до відповідальності позичальника за Договором позички, але звільняє від відповідальності того, хто зберігав її. Обсяг встановленої відповідальності боржни-ка не залежить від ступеня вини. Він несе однакову відпо-відаяьність за умисел, грубу і легку вину. Крім того, важливо враховувати ще один момент. Відповідальність однакова за будь-яку вину. А якщо немає вини, але є відповідальність? У якому випадку вона буде більш суворою — за грубу вину чи за умисел, легку вину чи без вини? Обсяг її завжди буде однаковим (за будь-яку вину і без вини) — в розмірі заподіяної шкоди. Однак підвищена, більш сувора відповідальність буде у випадках, коли вона настає без вини. Відповідальність за вину природна, закономірна. Коли ж вона настає без вини — це важко усвідомлюється, здається несправедливою, а тому більш суворою. Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила. Випадок — casus — це спеціальний правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо. За загальним правилом за випадок боржник відповідальності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — за випадок ніхто не відповідає. Нездоланна сила (непереборна сила) — vis major — дії стихійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усунути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобов'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу 1. Що таке зобов'язання? Види зобов'язань? 2. Роль зобов 'язань у цивільному обороті? 3. У чому полягає зміст зобов'язання? 4. Що таке юридичні факти? 5. Які бувають підстави виникнення зобов'язань?
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 430; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.248.88 (0.009 с.) |